У другій половині XIX ст. найважливішою подією в історії Російської імперії, а от-же, і в Україні, було скасування кріпосного права. Лік-відація кріпацтва стала переломним моментом, що знаме-нував перехід від соціально-економічної феодальної формації до капіталістичної. Процес утвердження капіталіз-му в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії законо-мірностями і водночас в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюва-ною царатом щодо України.
Ліквідацію феодально-кріпосницьких відносин, що відкрила шлях для встановлення нового, буржуазного ладу, царський уряд здійснив через селянську реформу 1861 р. В умовах, коли очевидною стала неможливість збереження кріпосного права, коли кріпацька праця дедалі більше викорінювалася не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості у вигляді вотчинної і посесійної мануфактури, коли різко загострилися класові суперечливості, що, в кінцевому підсумку, також зумовлювалися економічними чинни-ками, царат мусив піти на визволення селян «зверху». Неможли-вість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин стала очевидною.
Робота над проектом реформи тривала досить довго. Розпоча-лася вона у 1857 р. заснуванням Секретного комітету з селянської справи. Потім основні засади реформи обговорювалися в губернсь-ких комітетах з поліпшення побуту селян, звідки пропозиції напра-влялися на розгляд двох спеціальних редакційних комісій, які, за-вершивши роботу, передали проект у Головний комітет з селянсь-кої справи. І нарешті, проект надійшов у Державну раду, де був остаточно доопрацьований. Лише після цього 19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпосного права.
Правова база селянської реформи 1861 р. в Україні. Одночасно з Маніфестом в той самий день були затверджені ще 17 законодав-чих актів, що містили умови визволення селян. На територію Укра-їни поширювалися документи як обов'язкові для всієї Російської імперії, так і спеціально призначені для українських губерній місцеві положення. Так, поря-док проведення селянської реформи в Катеринославській, Таврій-ській, Херсонській губерніях, а також в повітах Харківської губер-нії, для яких було характерним общинне землекористування. Для Чернігівської, Пол-тавської і частини Харківської губерній, де переважала подвірна форма селянського землекористування та існувала значна нерівно-мірність у дореформеному наділенні землею різних категорій се-лянства (дворогосподарів, піших робітників та ін.), було видане осо-бливе Положення про поземельний устрій селян. Для губерній, що входили до Правобережної України з переважанням помісного дво-рянства польського походження і подвірної форми надільного зем-лекористування у селян.
У змісті селянської реформи виділялося кілька основних на-прямів.
Передусім це скасування кріпосного права й особисте визво-лення селян. Це означало, що з моменту оприлюднення Маніфесту 19 лютого 1861 р. колишній кріпосний се-лянин, у якого раніше поміщик міг відібрати все, що у нього було, а його самого продати, заставити, подарувати, програти в карти, від-дати поза чергою в рекрути, без усякої вини заслати до Сибіру, міг вільно розпоряджатися своєю особистістю. За поміщиками зберіга-лися лише деякі права щодо нагляду за поведінкою селян, які вийшли з кріпосної залежності.
Однак отримання селянством в повному обсязі вільних прав не було одноразовим актом, а являло со-бою тривалий процес. Не випадково, Маніфест 19 лютого 1861 р. до-сить невизначено проголошував, що кріпосні люди отримають повні права вільних селянських обивателів в свій час.
2015-07-14
1672
