C – стандартизована процедурна мова програмування, розроблена на початку 1970-х років Кеном Томпсоном і Денисом Рітчі. Мова C була створена для використання в складі OC UNIX. З тих пір вона була портована на багато інших ОС і стала однією із найбільш використовуваних мов програмування. C цінують за її ефективність: вона є найпопулярнішою мовою для створення системного програмного забезпечення. Її також часто використовують для створення прикладних програм, вона активно використовується для навчання програмуванню. Надалі синтаксис мови C став основою для багатьох інших мов (C-подібний синтаксис).
Мова програмування C відрізняється мінімалізмом: програми на ній легко компілюються за допомогою однопрохідного компілятора, який компілює програму, не повертаючись назад, до вже обробленого тексту. Тому використанню функції повинно передувати її оголошення. Мовою C можна легко писати на низькому рівні абстракції, майже як на асемблері. Іноді C називають «універсальним асемблером» або «асемблером високого рівня», що відображає єдність стандарту C (код може бути скомпільований без змін практично на будь-якій моделі комп’ютера). C часто називають мовою низького рівня, враховуючи те, як вона наближена до фізичних пристроїв.
|
|
Компілятори C розробляються порівняно легко, а тому вони доступні на самих різних програмно-апаратних платформах (коло цих платформ ширше, ніж у будь-якої іншої існуючої мови). Мова дозволяє створювати мобільні програми, тобто якщо програма відповідає стандарту мови C, вона може компілюватися на різних платформах.
Важливою метою створення C було зробити біль простим написання великих програм за парадигмою процедурного програмування з мінімумом помилок, не додаючи на відкомпільований код програм зайвих накладних витрат за рахунок компілятора (як це завжди відбувається при застосуванні мови високого рівня).
Важливі властивості мови C
Мова має важливі особливості:
ü Просту мовну базу, з якої винесено в бібліотеки багато істотних можливостей (математичні функції, функції управління файлами, тощо).
ü Орієнтацію на процедурне програмування, що забезпечує зручність застосування структурного стилю програмування.
ü Використання препроцесора для, наприклад, визначення макросів та включення файлів із вихідним кодом.
ü Безпосередній доступ до пам’яті комп’ютера завдяки використанню вказівників.
ü Вказівники на функції і статичні змінні.