1) Залежно від кількості сторін, що беруть участь у правочині, вони бувають одно-, дво- або багатосторонніми.
Одностороннім є такий правочин, якщо для його виникнення достатньо волевиявлення однієї сторони (заповіт, прийняття і відмова від спадщини). Двосторонній правочин — для його виникнення необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін. Такий правочин також називається договором. Для виникнення багатостороннього правочину необхідно волевиявлення трьох і більше сторін.. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 ст. 202 ЦК України).
2) Залежно від мети правочини поділяються на оплатні і безоплатні, каузальні і абстрактні. Каузальними називаються правочини в яких визначається мета їх укладення. У абстрактних правочинів не визначено підстави їх здійснення. На дійсність та укладання такого правочину потрібна вказівка закону. Абстрактним правочином є видача векселя.
|
|
3) Залежно від способу укладання правочини поділяються на реальні та консенсуальні. Для укладення реального правочину поряд зі згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна, речей тощо). До реальних правочинів належать договори позики, перевезення, дарування. Консенсуальні правочини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними.
4) Залежно від строку дії правочини бувають строкові та безстрокові. Строковим вважається правочин, в якому визначено момент його вступу в дію, момент припинення, момент виникнення у сторін прав і обов'язків тощо. У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу їх в дію, ні момент припинення. Такий правочин припиняється та вступає в силу на вимогу однієї із сторін.