Міжнародно-правові стандарти протидії злочинності неповнолітніх

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Серед міжнародно-правових актів, що містять приписи стосовно стандартів протидії злочинності неповнолітніх, слід виокремити Конвенцію про права дитини (далі - Конвенція), Керівні принципи ООН запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі. При цьому, оскільки Конвенція готувалася майже одночасно з іншими документами, положення яких не є імперативними, вона багато в чому відобразила ті ж самі принципи та надала їм додаткової ваги.

Більшість положень, що регулюють правосуддя щодо неповнолітніх, засновані на загальних громадянських правах. Однак, на відміну від останніх, дотримання стандартів щодо неповнолітніх – це не питання розподілу ресурсів, адже держави зобов`язані акумулювати й витрачати кошти саме на організацію такої системи.

Конвенція не містить прямого згадування про протидію злочинності неповнолітніх, однак фахівці вважають, що застосування всіх приписів даного документу є фундаментальним вирішенням питань організації системи протидії делінквентності, у тому числі, й злочинності неповнолітніх. Зокрема, окремі права дитини, зазначені в Конвенції, розглядаються в Ер-Ріядських керівних принципах як складові певних рівнів протидії (запобігання) злочинності неповнолітніх.

Щодо тих норм Конвенції, які безпосередньо стосуються організації протидії злочинності неповнолітніх (у першу чергу, поводження з неповнолітніми правопорушниками), слід відмітити наступні:

1. У положеннях Преамбули окреслюються вихідні умови формування правового статусу дитини як індивіда, який потребує особливого піклування і допомоги, сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння, однак при цьому визначається стратегічна мета захисту та сприяння розвитку дитини – здатність у повній мірі покласти на себе зобов`язання в рамках суспільства.

2. Ст.ст.37, 40 містять вимоги до кримінально-правового статусу, процесуального поводження з дитиною у конфлікті з кримінальним законом, відповідно, держави-учасниці сприяють встановленню законів, процедур, органів та установ, що мають безпосередній стосунок до дітей, які порушили кримінальне законодавство, обвинувачуються або визнаються винними у його порушенні:

- до жодної дитини не мають бути застосовані катування та інші жорстокі, нелюдські або принижуючі гідність види поводження або покарання. Ані смертна кара, ані довічне тюремне ув’язнення, яке не передбачає можливості звільнення, не повинні призначатись за злочини, що вчинені особами, яким не виповнилося 18 років;

- арешт, затримання, тюремне ув’язнення дитини повинні здійснюватись згідно із законом і використовуватись лише у якості останнього заходу та на протязі якомога більш короткого терміну. Всі рішення щодо дитини мають бути винесені компетентними та незалежними судовими або іншими органами у ході справедливого слухання з урахуванням віку дитини;

- дитині гарантується презумпція невинуватості, дитина повинна мати право на негайне інформування її про звинувачення проти неї, одержання необхідної правової та іншої допомоги, дитина повинна мати свободу від примусу щодо свідчень чи визнання вини;

- дитина, позбавлена волі, має право на гуманне ставлення та повагу з урахуванням потреб свого віку. Зокрема, кожна дитина, що позбавлена волі, повинна бути відокремлена від дорослих злочинців, якщо тільки не було прийнято до увагу ту обставину, що в інтересах дитини цього робити не слід, та повинна мати право підтримувати зв’язки із своєю сім’єю шляхом листування і побачень, за винятком особливих обставин.

Загалом Конвенція орієнтована на таке поводження з неповнолітніми правопорушниками, яке «сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховується вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві» (ч.1 ст.40).

У свою чергу, в Ер-Ріядських керівних принципах передбачено декілька рівнів здійснення заходів протидії злочинності неповнолітніх:

- перший рівень – загальносоціальні заходи із забезпечення соціальної справедливості та рівності можливостей, що спрямовані на вплив на такі криміногенні фактори як бідність, маргіналізація тощо;

- другий рівень – загальносоціальні заходи, спрямовані на протидію делінквентності дітей, які відносяться до груп ризику (складні життєві обставини, бездоглядність, невідповідальність батьків тощо);

- третій рівень включає спеціально-кримінологічні заходи, які дозволяють розбудувати систему поводження з неповнолітніми задля уникнення непотрібного контакту з формальним правосуддям, а також заходи із запобігання рецидиву.

Зокрема, до основних принципів, що стосуються спеціально-кримінологічної протидії, можна віднести такі:

1. Протидія злочинності неповнолітніх є найважливішим аспектом запобігання злочинності у суспільстві. Беручи участь у законній, соціально корисній діяльності і виробляючи гуманістичний погляд на суспільство і життя, молодь може бути вихована на принципах, що не допускають злочинну діяльність.

2. Для того, щоб протидія злочинності неповнолітніх була ефективною, необхідні зусилля всього суспільства в цілому з метою забезпечення гармонійного розвитку підлітків при повазі їх особистості і заохоченні її розвитку з раннього дитинства.

3. При здійсненні даних Керівних принципів відповідно до національних правових систем у центрі уваги будь-якої програми запобігання злочинності повинно бути забезпечення добробуту молоді з раннього дитинства.

4. Слід визнати необхідність і важливість здійснення прогресивної політики протидії злочинності неповнолітніх, а також необхідність і важливість систематичного вивчення та вироблення відповідних заходів. При цьому слід уникати криміналізації і покарання дитини за поведінку, що не спричиняє серйозної шкоди розвитку самої дитини або шкоди іншим.

5. Для протидії злочинності неповнолітніх, особливо в місцях, де ще не створено жодних установ, слід розробити громадські служби і програми. Офіційні установи соціального контролю повинні використовуватися лише у крайніх випадках.

З огляду на економічні, соціальні та культурні умови в державах, планування протидії злочинності неповнолітніх має включати, зокрема:

- чітке визначення обов'язків компетентних організації, установ і співробітників, що беруть участь у цій діяльності;

- механізми для належної координації діяльності урядових і неурядових установ;

- співпрацю між державними та місцевими органами управління за участі приватного сектору, представників общини, установ, що займаються питаннями праці, догляду за дітьми, соціальними питаннями, правозастосовних і судових установ в ухваленні спільних заходів із протидії злочинності неповнолітніх; має бути забезпечена участь общини у межах широкого кола послуг і програм;

- участь молоді в процесі реалізації політики у галузі протидії злочинності, орієнтацію на використання можливостей общини, самодопомогу молоді і програми компенсації і допомоги потерпілим.

Загалом Ер-Ріядські керівні принципи щільно пов`язують протидію (запобігання) злочинності та реінтеграцію неповнолітніх, яка є метою системи правосуддя для неповнолітніх.

На сьогодні існує нагальна потреба корелювати реалізацію Ер-Ріядських керівних принципів із дотриманням прав дитини, зазначених у Конвенції. Це посилить дієвість заходів із протидії злочинності та допоможе розробити цілісну ювенальну політику.

У розвиток Ер-Ріядських керівних принципів групою експертів у 1997 р. у Відні було розроблено Керівні принципи щодо дій в інтересах дітей у системі кримінального судочинства. При виконанні цих принципів вирішальну роль відіграє співробітництво між установами ООН, національними урядами та громадянським суспільством. В документі підкреслюється важливість цілісного підходу до реалізації цих принципів, рівноправність у застосуванні та доступність для всіх верств, прозорість всіх заходів, пріоритетними серед яких є запобіжні та коректувальні.

Пекінські правила визначають принципи поводження з неповнолітніми правопорушниками на усіх стадіях кримінального судочинства, включаючи відбування покарання. Особливо підкреслюється необхідність розвитку системи судочинства і прийняття одночасно комплексу заходів для розробки прогресивної соціальної політики відносно неповнолітніх. Для цього потрібна повна мобілізація всіх можливих ресурсів, включаючи родини, добровольців та усі групи суспільства, школи та інші громадянські інституції, задля скорочення необхідності втручання закону (п.п.1.3, 1.6 Пекінських правил).

Цим документом визначаються загальні правила організації правосуддя щодо неповнолітніх, наприклад, п.1.4 «правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою процесу національного розвитку кожної держави в рамках забезпечення соціальної справедливості для всіх неповнолітніх, одночасно сприяючи захисту молоді та підтриманню порядку у суспільстві»; п.2.3 «у межах кожної національної юрисдикції слід прийняти комплекс законів, правил та положень, що стосуються неповнолітніх та установ і органів, у функції яких входить відправлення правосуддя щодо неповнолітніх»; п.5.1 «система правосуддя щодо неповнолітніх спрямована на забезпечення благополуччя неповнолітнього та того, щоб будь-які заходи впливу на неповнолітніх правопорушників були співрозмірні як з особливостями особистості правопорушника, так і з обставинами справи». Крім цього, Пекінськими правилами регламентуються правила визначення віку кримінальної відповідальності, права та процесуальні гарантії щодо неповнолітніх.

Пекінські правила являють собою універсальний документ, який містить положення кримінально-правового, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого характеру. Так, частина 2 присвячена розслідуванню та судовому розгляду, частина 3 – судовим рішенням та вибору заходів впливу (у тому числі, визначаються принципи роботи допоміжних служб, зокрема, служби пробації – п.16). У частині 3 наводяться положення щодо заходів впливу. Частина 4 містить правила щодо поводження з неповнолітніми поза виправних закладів, частина 5 – щодо поводження у виправних закладах.

Всі ці положення знаходяться у нерозривному зв`язку. Наприклад, припис щодо того, що поміщення неповнолітнього до виправної установи є виключним заходом, який має застосовуватися на мінімально необхідний термін, сполучається з переліком тих заходів, які вважаються альтернативними такому поміщенню (п.18). Приділена увага й умовному звільненню неповнолітніх, які повинні отримувати допомогу і підтримку суспільства, а також знаходитися під наглядом відповідних компетентних органів. При цьому рекомендується запроваджувати такі форми виправних установ, як «виправні установи з послабленим режимом, виховні будинки, центри денної підготовки» та інші форми, що можуть сприяти «подальшій інтеграції неповнолітніх у життя суспільства».

Для кримінально-виконавчої практики безпосереднє значення мають приписи Пекінських правил щодо завдання виховної роботи з неповнолітніми у виправних закладах, якою є «забезпечення опіки, захисту, освіти та професійної підготовки з метою надання їм допомоги для виконання соціально корисної ролі у суспільстві» (п.26.1). В цей же час Пекінські правила не конкретизують умови утримання неповнолітніх правопорушників у місцях позбавлення волі.

На цей аспект націлені Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі. Вони визначають принципи і мету управління установами для неповнолітніх, підстави класифікації засуджених, фізичні умови відбуття покарання, умови праці, відпочинку, відправлення релігійних обрядів, порядок медичного обслуговування, дисциплінарні процедури, шляхи підтримання позитивних соціальних контактів, заходи ресоціалізації після звільнення тощо.

Ще одним документом, який містить приписи щодо протидії злочинності неповнолітніх та організації правосуддя щодо цих осіб, є Рекомендація №R (87) 20 Комітету міністрів Ради Європи від 17.09.1987 р. «Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх». У цій Рекомендації йдеться про запобігання шляхом соціальної інтеграції молоді та надання в цьому спеціальної допомоги (загальносоціальний напрям) та шляхом вжиття технічних та ситуативних заходів задля обмеження існуючих можливостей для вчинення правопорушень (спеціально-кримінологічний напрям – ситуативна протидія злочинності неповнолітніх).

Крім цього, у розділі IV «Втручання» цієї Рекомендації висувається низка вимог до організації та здійснення роботи з неповнолітніми правопорушниками, наприклад:

- бажано, щоб втручання, яке здійснюється відносно неповнолітніх правопорушників, відбувалось переважно у звичному для них оточенні, при повазі їхнього права на освіту та їхньої особи, а також задля сприяння їхньому особистому розвиткові;

- бажано, щоб строк втручання мав точно визначені межі, щоб тільки судові або рівнозначні адміністративні органи мали право його встановлювати, щоб ці самі органи могли достроково припиняти втручання;

- бажано урізноманітнити форми державної опіки з метою створення для неповнолітнього найсприятливіших умов, які відповідали б його віку, проблемам і середовищу (прийомні родини, дитячі будинки); засновувати невеличкі виховні установи, які б вписувались у соціальне, економічне та культурне оточення неповнолітніх;

- бажано передбачити, щоб особиста свобода неповнолітнього обмежувалась якнайменше і щоб спосіб здійснення цього обмеження перебував під контролем судових органів; сприяти підтриманню зв'язків неповнолітнього з його сім'єю при застосуванні всіх форм виховання під опікою;

- бажано надавати перевагу тим заходам щодо неповнолітніх, які дають більше можливостей для соціальної інтеграції неповнолітніх шляхом навчання і професійної освіти, а також шляхом використання дозвілля чи інших видів діяльності.

Крім цього, Рекомендація орієнтує на комплексні програми, у яких основна увага має бути приділена запобіжним заходам, заходам перевиховання і соціальної інтеграції для кожної з вікових груп неповнолітніх, заходам, альтернативним позбавленню волі; закладам на зразок молодіжного омбудсмана або комісії з розгляду скарг щодо захисту прав молоді; заходів і процедур примирення правопорушників із потерпілими.

Враховуючи значення, яке надається міжнародною спільнотою організації правосуддя щодо неповнолітніх, досить парадоксальним є те, що відповідні норми та принципи систематично ігноруються та порушуються в різних країнах у такому масштабі, який можна вважати безпрецедентним. Це зазначається навіть Генеральною Асамблеєю ООН, яка «стурбована умовами та обставинами позбавлення волі неповнолітніх у світі». Тим не менш, реалізація міжнародних стандартів протидії злочинності неповнолітніх, у тому числі й організації правосуддя щодо неповнолітніх, є «політичним мінімумом» сучасної держави.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Значення міжнародно-правових стандартів для організації та функціонування системи протидії злочинності неповнолітніх.

2. Класифікація міжнародно-правових актів у сфері протидії злочинності неповнолітніх.

3. Загальна характеристика міжнародно-правових актів у сфері протидії злочинності неповнолітніх.