2015-07-14
854
(1936, до десятиріччя Базельського оркестру.)
Тема твору – викривання фашизму. За жанром цей віртуозний твір близький до concerto grosso. Незвичний склад: струнні, ударні, ксилофон, арфа, челеста, фортепіано. Драматургію побудовано на зіставленні медитативного та дійового. Лінія тяжких роздумів починається у І частині та продовжується у ІІІ частині з її мозаїкою странних видінь.
І ч.– повільна фуга, цілком у струнних інструментів. Ударні виконують вспоміжну роль. Особливість – вільний метр. Має динамічну кульмінацію.
ІІ ч.– гротесково-саркастичне скерцо. Сонатна форма.Виникае зловорожий небезпечно-байдужий танцювальний мотив,який в подальшому,у ІІІ частині виростає до образу машини смерті- символу війни (близького до “маршу роботів” А.Онеггера).
Чергування двох типів звучності: струнних та ударних інструментів. Епізод у розробці – темброва кульмінація всього твору.
ΙΙΙ ч. – Adagio. Форма концентрична авсва. Багата палітра різних тембрів. Є динамічна кульмінація.
ΙV ч. – финал, вносить образну антитезу – це відчуття оптимізму, могутності народного духу. Яскравий угорський колорит. Вільна форма. Чергування двох типів звучності. Оригінальний віртуозний оркестровий стиль. Замість динамічної кульмінації-тембровий розвиток.
Подальший розвиток концепції “Музики для струнних“ представлений у “Концерті для оркестру“, близького до епіко-драматичної гілки великої симфонії.
Концерт для оркестру (1943) написаний на замовлення Бостонського оркестру. Найбільш значний твір Бартока. Жанр наближається до V частинної симфонії для великого оркестру (потрійний склад дерев’яних та мідних, збільшена кількість струнних, дві арфи). Віртуозний характер партій солістів і груп, складні ансамблеві діалоги, темброва поліфонія – все це робить твір складним для виконання. Загальний характер твору, не враховуючи розважальної ІІ ч., це поступовий перехід від суворої І ч., похмурої пісні смерті ІІІ ч. до ствердження життя в останній.
Усі частини концерту відкриваються вариантами квартового лейтмотиву – наскрізного лейтмотиву цикла. Він нібито попереджає про вторгнення епізоду нападу у ІV частині.
І ч. Повільний вступ баладного характеру, він тематично пов’язаний з ІІІ частиною. Сонатне allegro. Теми наближаються до народних пісень. Драматичні та ліричні образи.
ІІ ч. Скерцо. «Гра пар». Вступ – гостра ритмоформула у малого барабана. Основна тема звучить у двох голосів, фаготи грають в сексту, гобої – в терцію, кларнети – в септіму. Форма тричастинна репризна. Середній розділ – хорал. Вся частина – це своєрідне тріо.
ІІІ ч. повільна. Це симфонічна елегія. Лірична кульмінація. Музика виражає тугу за Батьківщиною, сувора, скорботна.
ІV ч. “Перерване інтермеццо”. Рондовидна форма. Основна тема близька до опереточної пісні “Ти чудова, ти прекрасна, Угорщина моя”. Друга тема – тема нападу – близька до теми навали з Сьомої симфонії Шостаковича.
V ч. – у вільній сонатній формі, до якої введено декілька вільних варіацій. Характер бадьорий, енергійний, побудований на контрасному розвитку танцюваальних награвань.
Самостійна робота №17.
Тема:Б.Барток.Особливості «Музики для струнних ударних та челести»
Мета: Ознайомитися з особливостями задуму, драматургії, музичної мови «Музики для струнних ударних та челести».
ПЛАН
1.Антифашистська ідея, своєрідність задуму.
2.Прояв тенденції двадцятого століття у новаторському оновленні виконавського складу камерного оркестру та трактовки симфонічного циклу.
2.Особливості тембрової драматургії.
3.Розбір частин, втілення принципу монотематизму.
4.Подальше втілення задуму в Концерті для оркестру.
Література:
1.Тараканов М.Вариантное развитие в Музыке для струнних ударних та челести. Б.Бартока,в кн. Б.Барток Сборник статей.– М.,1977.
2. Навчальний посібник з світової музичної літератури. Укладач – Остапенко О. Н. Сєверодонецьк, 2004, с 63–64.
Завдання: Скласти тези.
Пауль Хіндеміт (16.11.1895-1963)
Пауль Хіндеміт – один з видатних німецьких композиторів ХХ ст., педагог, музично-суспільний діяч.
Теми його творчості – морально-етичні. Творчий шлях охоплює 50 років. Композитор створив величезну кількість творів у різних жанрах. Але центральне місце займають камерно-інструментальна та симфонічна музика.
Хіндеміт – автор 15 музично-сценічних творів: опери “Вбивця, надія жінок”, “Кардильяк”, “Новини дня”, “Художник Матіас”, “Гармонія світу” та ін., балети “Демон”, “4 темперамента” ін. Автор 10 сонат для різних духових інструментів, концертів для альта, скрипки, фортепіано з оркестром. Хіндеміт – лідер німецького неокласицизму.
Основний стиль творчості Хіндеміта – неокласицизм. Пов’язаний з пошуками ідеалу у минулому. Ідеалом Хіндеміта став Бах. Риси творчості – стриманість та рівновага. Своєрідною даниною пам’яті Баха став цикл “Ludus tonalis“, 24 прелюдії і фуги для фортепіано.
Хіндеміт мав особливе ладо-гармонічне мислення. У своєму вченні про композицію він висунув свою теорію тональності: це розширена тональність, яка не має тонально-функціональної гармонії, мажорно-мінорної ладової системи. Ведучу роль у його творчості має добахівська та бахівська поліфонія у поновленій трактовці.
Хіндеміт народився у м.Ханау в родині ремісника. З 11 років вчився грі на скрипці, потім вчився в консерваторії Франкфурта-на-Майні, по закінченні працював скрипалем-концертмейстером в оперному театрі.
У складі квартету Амара-Хіндеміта він об’їздив усі країни Європи, включно СРСР. З 1934 р. Хіндеміта переслідують фашисти. Він залишає Вищу школу музики в Берліні, де він з 1927 р. викладає теоретичні предмети та композицію.
До 1945 р. музика Хіндеміта в Німеччині не виконувалася. Він переїжджає у Турцію, а 1940 р. – в Америку, де викладає теорію та композицію у Єльському університеті.
У 1949-1950 р. провів курс лекцій у Гарвардському університеті. Ці лекції він виклав у книзі “Світ композитора”.
З 1953 р. жив у Швейцарії. гастролював як диригент. Помер у Франкфурті-на-Майні.
Симфонія “Художник Матіас”, написана у 1934 р. на матеріалі одноіменної опери. Головний герой – художник Матіас Нойтхардт (1460-1528), він же Матіас з Грюнвальда.
Три частини симфонії відображають враження від триптиха Матіаса, який прикрашає алтар Ізенгеймського монастиря.
І ч. Концерт янголів.
ІІ ч. Покладання в домовину.
ІІІ ч. Спокуса св.Антонія.
Узагальнені образи, сувора музична мова. За основу І ч. взята увертюра до опери, тема якої нагадує старовинну німецьку пісню “Співають 3 янголи”. Навкруги наспіва – сплетіння поліфонії. В оркестровці 1 ч. композитор прагне відтворити характер органного звучання. Зіставляє чисті тембри оркестрових груп.
ІІ ч. повна глибокої скорботи. Інтонації нагадують Баха. На тлі засурдинених струнних звучить скорботна мелодія флейти.
ІІІ ч. у вільній рапсодичній формі. Починається з речитативних “запитань”, які закінчуються зривом. Складається з контрасних епізодів. Значне місце займають пасажі, потім – урочистий григоріанський наспів “Аллілуя” – як перемога світла над темрявою.
Самостійна робота №18.
Тема:П.Хіндеміт. «Ludus tonalis» –особливості циклу.
Мета: Ознайомитися з особливостями задуму та музичної мови циклу.
ПЛАН
1. «Ludus tonalis» –поліфонічний цикл,що втілив ладогармонічні концепції Хіндеміта.
2. Особливості структури циклу.
3. Трактування жанрових прелюдій і постлюдій.
4. Принцип послідовності та розташування фуг.
5. Різноманітність образів.
Література:
1.Бергер Л.,Контрапунктический принцип композиции в творчестве Хиндемита и его фортепианный цикл «Ludus tonalis»,в сб.: Теоретические проблемы музыкальных форм и жанров.–М.,1971.
Завдання:скласти конспект
Карл Орф (10.07.1895-1982)
Карл Орф – видатний німецький композитор та педагог. Самобутність творчого напрямку пов’язана з оригінальною композиторською технікою та стилем.
Орф приділяв особливу увагу різноманітним ладам, ритмам, формам народної музики.
Музична мова має яскраві індивідуальні риси – використання монодій, ударного оркестру, хору, який говорить, довгих ритмичних остінато, у побудові форми переважає повторність над змінами та контрастами.
Орф прагнув створити просту, доступну музику. Неопримітивізм Орфа – це реакція на дуже складну музику німецького авангарду.
Як і Хіндеміт, Орф у своїй творчості відобразив морально-філософські проблеми.
Серед засобів виразності на першому місці – мелодія. Диктатура голосу. Композитор використовує шепіт, говір, вигуки, незвичайні голосові тембри. Переважає одноголосся. Не любить поліфонії.
Карл Орф народився у Мюнхені в родині баварського офіцера. З п’яти років вчився грі на фортепіано, органі, віолончелі, захоплювався ляльковим театром.
У 1913-14 вчився у Академії музичного мистецтва в Мюнхені, потім працював у музичних театрах Мюнхена та ін. міст.
У 1924 заснував школу гімнастики, музики і танцю в Мюнхені. В педагогічних експериментах спирався на теорію ритму Е. Жак-Далькроза.
У 1930 з’являється «Шульверк» – посібник з музичного виховання дітей на основі німецького фольклору.
В 30-ті роки Орф вивчає та створює обробки пісень і танців Баварії.
У 1950-60 веде клас композиції у Вищій музичній школі Мюнхена.
З 1962 Орф є засновником та одним з керівників Інституту музичного виховання в Зальцбурзі. В основі методики – колективне музикування в дитячому оркестрі.
Орф – автор більш 15 творів для музичного театру. Він створив новий синтетичний жанр, який поєднував у собі риси ораторії, кантати, опери, драматичного спектаклю, хореографії. У цьому жанрі він написав свій відомий триптих – три сценічні кантати: “Карміна Бурана», 1936, «Катуллі карміна» 1942, «Триумф Афродіти», 1951.
“Карміна Бурана”. Світські пісні для соло та хору з інструментальним супроводом та сценічними картинами. Написана на тексти з середньовічної пісенної збірки ХІІІ ст. на латинській мові: “Баварські пісні” або “Бойернські пісні”. Кантата має три частини:
1. “Весна”
2. “В таверні”
3. “Про кохання”
Вони обрамлені прологом та епілогом, де звучить хор “О фортуна”, який відображує фаталізм середньовіччя. Виконує: великий оркестр, 2 рояля, чоловічий, жіночий та дитячий хор, 3 соліста.
Пролог – суворий, похмурий – образ “Колеса фортуни”.
І ч. “Весна”. Це імпресіоністичний пейзаж. Хороводні пісні та танці.
ІІ ч. “В таверні” – сатиричні, гротескні образи бродяг, п’яниць. Виконують чоловічі голоси.
ІІІ ч. “Про кохання” – витончені почуття безименних героїв. Кульмінація: хор, який прославляє красу Венери.
Друга частина складається з сольних та хорових номерів.
1. Монолог поета “Палаючий всередені” має риси патетичної італійської арії, а також маршевих сучасних пісень.
2. “Плач смаженого лебідя” виконує тенор-альтіно, кларнет, in es.
3. “Абат з Куканії” (це казкова країна, де молочні ріки та кисільні береги). Він вигукує свою проповідь, йому відповідає вся компанія.
4. Хор гуляк “Сидячі в таверні” – це ніби-то “естрадні куплети”.
Катуллі карміна “Сценічні ігри”. На вірші римського поета Валерія Катулла. В них оспівується кохання поета до відомої, знатної римлянки Клодії, вередливої та невірної. Пролог та 3 акти.
Текст пролога написано Орфом. Склад: 4 роялі та ударні, чоловічий та жіночий хор.
Триумф Афродіти “Сценічний концерт”. Вірші Катулла, Сафо, Евріпіда. Склад виконавців: великий оркестр, співаки, танцюристи.
На сцені відтворюється весілля. 7 частин та наскрізний розвиток. Перша частина – Піснь дівчат та юнаків до вечірньої зірки, в очікуванні нареченої та нареченого.
Опера “Розумниця”. (1941-1942) Це історія про короля та розумну жінку. Сатира на фашистський режим. У тексті цієї казки використані прислів’я, загадки, діалоги.
Драматургія побудована на зміні розмовних та музичних сцен (всього 12 сцен), з них 6 – музичних. Партитура написана для великого симфонічного оркестру з органом та ударними. Композитор продовжує традиції німецького зінгшпіля.
Джордж Гершвін (26.09.1899-1937)
Видатний американський композитор ХХ ст. Творчий шлях охоплює лише 20 років, але за цей час Гершвін став автором першої національної опери Америки “Поргі і Бесс”, відомим автором естрадних джазових пісень, оперет, мюзіклів. Гершвін відкрив нові можливості використання джаза в симфонічній музиці, він – відомий представник симфо-джазу. Гершвін – автор біля 300 пісень. Витоки його музичної мови:
- національний негритянський фольклор (блюз, спірічуелз),
- побутові жанри (пісня, марш),
- американський джаз.
Гершвін народився у Нью-Йорку. Його батьки емігрували з Росії. Не маючи змоги отримати систематизовану освіту, брав приватні уроки (у Равеля, Шонберга, ін.), займався самоосвітою.
Працював піаністом у музичному магазині. В 25 років стає відомим автором естрадних джазових пісень, оперет, мюзиклів.
“Рапсодія в стилі блюз” (в блюзових тонах). написана у 1924 р. на замовлення керівника симфоджазового оркестру Поля Уайтмена. Прем’єра пройшла у 1924 році у Нью-Йорку (за роялем – автор) з великим успіхом. Потім рапсодія виконувалася в багатьох країнах світу.
Звертання до джазу тут – не стилізація, а органічний засіб висловлювання. Форма – одночастинна, за жанром наближується до фортепіанного концерту. Принцип побудови – вільне чергування різних музичних образів, імпровізаційний характер, але – наскрізний розвиток, рух до кульмінації. Цитат нема, але в музиці – інтонації негритянських спірічуелс, блюзів Нового Орлену, наспівів племен Аляски, ритм джазу.
Рапсодією диригували Юджін Орманді, Олександр Гаук, Ісаак Дунаєвський та інші.
Опера “Поргі і Бесс” – 1935 р. Лібрето Дюбозе Хейворда за його ж романом “Поргі”.
Жанр – драма з народного негритянського побуту. Має риси бродвейських музичних спектаклів (оперети, мюзікла).
Прем’єра відбулася у 1935 році у Бостоні з великим успіхом. Опера написана для виконання негритянськими співцями.
Американська опера середини ХІХ ст. була під впливом італійської опери, нарикінці ХІХ ст. – Вагнера.
“Поргі і Бесс” – перша опера на американський сюжет. Вперше негри на сцені показані реалістично, яскраво.
2 дії, 9 картин. Особливо популярними є окремі номери:
1. Вступ.
2. Колискова Клари (має блюзові інтонації).
3. Плач Сіріни.
4. Пісня Поргі (має обороти з негритянських духовних пісень).
На початку 50-х років почала роботу негритянська група “Еврімен Опера”, яка ознайомила з цією оперою багато країн світу (також СРСР).
Драматургія має стрімкий розвиток, різкі контрасти. Спектакль має риси драми, мюзікла та опери.
Самостійна робота № 19
Тема:Дж. Гершвін.
Мета: Ознайомитися з відомостями про життя та творчість композитора.
ПЛАН
1.Розмаїття суспільно–національних прошарків суспільства та взаємодія різних національних витоків у музичному мистецтві США.
2.Історичне значення постаті – як визначного виконавця, імпровізатора.
3. Історичне значення творчості у національній культурі – як засновника національного стилю, національної опери.
4.Ранній та зрілий періоди. Головні твори.
Література:
1.Волынский Е.,Дж. Гершвин. Монография,–Л.,1980.
Завдання: Скласти тези.
“Шістка”
“Шістка” – група ведучих композиторів Франції першої половини ХХ ст. В їх творчості знайшла відображення особлива художня атмосфера Парижу ХХ ст.:
- виставки картин фовістів (т.з. “диких”);
- екзотична тема у картинах Гогена та Пікассо;
- виступи американського джазу (вперше в Парижі у 1918 р.);
- двічі на рік проходили карнавали;
- у 1909-1911 – концерти “Русских сезонов” Дягілєва.
Після Першої світової війни у мистецтві виникли антиромантична та антиімпресіоністична реакції.
Естетичні принципи “Шістки” знайшли часткове відображення у памфлеті поета, публіциста, драматурга, сценариста, художника та музиканта-аматора Жана Кокто: це неприйняття вагнеризму та вітання творчих принципів Еріка Саті.
Жан Кокто (5.07.1889-1963) – французький письменник, кіносценарист. Починав як поет-символіст. Наприкінці 20-х років прилучився до сюрреалізму. Співробітничав з Дягілєвим, для його балетної трупи написав декілька лібрето. Вносив принципи кубізму в декорації та костюми, наближував хореографію до жанрів естрадного видовища. Наприклад, «Парад» з музикою Е. Саті. Кокто-драматург намагався осучаснити античну та шекспірівську трагедії. Наприклад, «Цар Едип» з музикою Стравінського. Автор психологічної монодрами «Людський голос» (1930 р., російський переклад 1971 р.). З 30-х років працював як кіносценарист та кінорежисер.
Композитори “Шістки” цінували Стравінського, особливо “Весну священну”. Вони бажали наблизити музику до сучасності, втіленої в образі сучасного міста з шумом машин, захоплювалися динамизмом, музичною моторикою, побутовою сучасною музикою та джазом.
На композиторів “Шістки” мали значний вплив сучасні модерністські течії в мистецтві:
- сюрреалізм (надреалізм). Фундатор Гійом Аполлінер вперше використав це слово щоб підкреслити різність своєї п’єси «Груди Тирезія» (1917) від реалістичних та символістських драм. Він заснував “механістичне письмо” без розділових знаків, Ерік Саті писав музику без тактових рис. Сюрреалісти призивали відкинути реальне та досягнути надреального – світа інстинктів, підсвідомості;
- дадаїзм (від фр. dada – іграшка, лоша). Головна мета – протест проти війни, а також проти символізму у поезії, проти буржуазного ладу.
Критик Анрі Колле написав статтю “П’ятірка росіян, шістка французів та Ерік Саті”. Він об’явив народження нової французької школи. Представники: Даріус Мійо, Жорж Орік, Луі Дюрей, Франсіс Пуленк, Жермен Тайфер та Артюр Онеггер.
Артюр Онеггер (10.03.892-1955) – найвидатніший представник групи “Шістка”, композитор-публіцист. Широкий діапазон творчості: диригент, журналіст, педагог, суспільний діяч.
Оновлена ладогармонійна палітра Онеггера – це повна хроматична система, т.з. 12-тонова діатоніка, де поєднуются різні діатонічні натуральні лади, збагачені альтерацією; Онеггер використовує також діатоніку та атоналізм, який виникає завдяки принципу лінеарності (сполучення декількох ліній, голосів, акордів).
До кращих творчих досягнень Онеггера належать оперно-ораторіальні твори. Він розробив нові синтетичні жанри:
- опери-ораторії (“Цар Давид”, “Юдіф”);
- ораторії-містерії (“Жанна Д’Арк на кострі”);
- балет-мелодрама (“Амфіон”);
- радіомістерія[2] (“12 ударів опівночі”);
- радіораторія (“Христофор Колумб”)
Онеггер народився у Гаврі (Швейцарія). У 1910 р. почав вчитися у Паризькій консерваторії у Жедальжа (вчителя Равеля). З початку 20 років увійшов у творчу групу “Шістка".
1923 – написав “Пасіфік 231” для оркестру, (захоплювався урбанізмом).
1923 – друга редакція драматичної ораторії “Цар Давид” (риси неокласицизму). У другій половині 20 років створив декілька опер і ораторій на біблейські сюжети.
Друга половина 20-их – 40-ві роки – Онеггер веде широку концертну діяльність. Гастролював як диригент своїх творів (у 1928 - у Ленінграді).
З середини 30-их років – виступав проти фашизму, став членом Народної музичної федерації (1935 р.), увійшов до антифашиського Народного фронту. Писав масові пісні.
Кращий твір цього періоду – драматична ораторія “Жанна д’Арк на кострі” на сл. Поля Клоделя. Патріотична ідея, яскрава музика сприяли успіху цього твору.
У роки окупації Онеггер був на боці руху опору.
У воєнні та повоєнні роки головним жанром стає симфонія, (всього 5 симфоній). Онеггер пише статті, книги (“Я – композитор”, 1951).
Онеггер – доктор Цюріхського університету (1948); віцепрезидент Міжнародної музичної ради.
Симфонічна поема “Пасіфік 231” (1923) – це яскраве відбиття урабаністичних тенденцій у музиці. Зміст музики розкривається у словах композитора: «Я не хотів наслідувати шуми локомотива, але прагнув передати музичними засобами зорові враження та фізичну насолоду швидким рухом». (31. с. 60). Пасіфік-231 – це марка потужного локомотива, який розвивав рекордну швидкість – 120 км/годину.
Звукозображальність підкорено відображенню сили людського духу, радості сприйняття потужної стихії.
Форма складна тричастинна з контрасною серединою та динамізованою репризою.
Починається п’єса дисонуючим вступом. Головна тема викладена чвертями. Це складні акорди у низькому регістрі у віолончелей та контрабасів. Має механістичний характер.
Тема середнього розділу у es-moll складається з двух елементів: висхідний рух від тонічної квінти до тоніки та назад та оспівування квінти з пунктирним ритмом (риси танцювальності). Діатонічна музика набуває людяності.
У репризі головна тема вже не механістична. Вона набуває рис маршу – гімну широкого дихання (у мідних).
У коді – поступове уповільнення руху: тема вступу розвивається навпаки.
Симфонія № 3 “Літургічна” (1946) a-moll (закінчення в Cis dur).
У цій симфонії Онеггер звертається до суворих тем, народжених війною: «Моя симфонія є драма, в якій грають (в дійсності або символічно) три дійових особи: Горе, Щастя і Людина. Це вічна проблема. Я спробував її обновити…». (31. с. 140).
Гуманістична ідея твору: протест проти жахів війни.
3 частини:
1. ”Dies iraе” (”День гніву”).
2. ”Dе Profundis clamavi” (“3 безодні взиваю“).
3. ”Dona nobis pacem! ” (“Даруй нам мир”).
Композитор поєднав молитовні тексти з сучасним змістом.
Експресіоністичні риси симфонії – підкреслюються відчуття жаху, болю, особливо у І ч.
Музична мова симфонії досить складна: дисонуючі звукові комплекси, сінкопірна ритміка, ладова нестійкість, альтерації.
Драматургія побудована на зіткненні контрасних тем, наскрізному розвитку. Дві лейт-теми об’єднують усі частини. Перша л/тема – “тема птаха” (голуб миру) - це образ надії.
Друга л/тема – тема “De Profundis” – напочатку трагічна, потім – просвітлена.
І ч. “Dies irae” – сонатне allegro, дванадцятищаблевий лад.
Тема головної партії – експресіоністична. Це крики, сповнені тривоги.
Тема побічної партії – кантиленна, образ страждань. У цій частині відсутня генеральна кульмінація, вона буде у фіналі.
У коді звучить тема птаха у збільшенні, основний контраст – між всією частиною та кодою.
ІІ ч. – Adagio E-dur. Складна 3-частинна форма з контрасною серединою та динамізованою репризою. Діатонічна мова.
Образ світлої споглядальності. У вступі проходять теми птаха та “De Profundis”.
Основна тема побудована на інтонаціях питання та відповіді, звучить у струнних у високому регістрі.
Тема середнього розділу “De Profundis” – це друга лейттема. Вона напруженого характеру в нижньому регістрі. Це картина жалобної ходи.
У репризі обидві теми у взаємодії. У заключенні – тема птаха, потім синтез теми птаха та “De Profundis”.
ІІІ ч. – у вільній сонатній формі. Це зіткнення грубих сил з людиною, яка мріє про щастя і бореться за нього.
Сили зла втілені у “Марші роботів” (близька темі навали з Сьомої симфонії Шостаковича).
Тема головної партії – відображає протест. Це пісенна героїчна мелодія широкого дихання.
Тема побічної партії – жіночна, інтонації скорботи.
Драматична експозиція приводить до кульмінації – катастрофи. Це - генеральна кульмінація.
Кода – хорал, стверджує світлий образ, повторюються лейттеми симфонії.
Даріус Мійо (4.09.1892-1974)
Д.Мійо – видатний представник “Шістки”. Його творчість стилістично і жанрово різноманітна. Таку широту інтересів також мали Стравінський, Хіндеміт, Пуленк. Це пов’язано з поглядами на творчість як на ремесло, виконанням музичних замовлень та багатогранним темпераментом автора. Мійо написав більш 400 творів: 15 опер, 15 балетів, 17 симфоній (з них 5 – для камерного оркестру), 34 концерти, 18 квартетів, 23 кантати та інші.
Мійо – композитор-новатор. Два головних джерела оновлення музичної мови: фольклор різних країн та традиції старовинної музики. Одним з перших дав проникливу оцінку творчості Мійо у зв’язку з новітнімі течіями та традиціями французьких класиків Б. Асаф’єв.
Значна роль мелодії – завджи тональної та жанрово характерної. Використовує також полімелодійну фактуру. Оригінальний ладогармонічний стиль: збагатив мажорно-мінорну систему засобами політональності, поліладовості, поліфункціональності (як і Барток, Стравінський, Онеггер, Орф).
Характерні риси ритму Мійо пов’язані з танцювальною та маршевою музикою. Це квадратність, регулярна акцентність. Використовує складну ритмічну поліфонію.
Принципи формотворення: найбільш поширені сюїтність, фуга, варіаційні форми.
Мійо народився на півдні Франції, у місті Екс-ан-Прованс.
Батьки Мійо були музикантами-аматорами.
1916-1918 – був у Бразилії як секретар посла Франції поета П.Клоделя.
1919 – поступив вчитися у Паризьку консерваторію з класу скрипки. З початку 20-х років – член “Шістки”.
1920 – концертував у Європі, Америці.
1920-1921 – написав “Бразильські танці”.
1926 – диригував у Москві та Ленінграді своїми творами.
Написав балети: “Людина та її бажання” (1918), “Створення світу” (1923); опери: “Христофор Колумб” (1928) та ін. Постановка цієї опери в Берліні (1930) принесла автору світове визнаня.
У роки окупації Франції жив в Америці, викладав композицію у Мілле-коледжі (Каліфорнія). З 1945 – професор Паризької консерваторії.
Майо – автор творів на сюжети народного звільнення: опера “Болівар” (про національного героя Латинської Америки, 1943), кантата “Вогняний замок” (пам’яті жертв фашиських таборів, 1954).
Багато написав для кіно.
Бразильські танці (1920-1921). Цикл з 12 мініатюр. Кожна з них має назву одного з кварталів Ріо-де-Жанейро та ритм танго або хабанери.
Більшість п’єс мають багато спільного у ритмічній структурі та характері. Контрастів майже нема. Це згадки, світлі, пасторальні образи. “Capacabana” – образ безтурботного спокою.
“Sorocaba” – ніжна ласка.
Tijuca” – смуток
“Ipanema” – вуличний карнавальний танок.
У п’єсах нема цитат. Всі п’єси мають однакову ритмічну фігуру, що відображає важливу рису латино-американської музики: ритмічну поліфонію – в акомпанементі та у верхніх голосах.
Характерні риси гармонічної мови: прості функціональні співвідношення та політональність.
Балет “Бик на даху” (1919) мав скандальну репутацію: сценарій та постановка Ж.Кокто, банальні мелодії танго та матчишей, які Майо слухав на карнавалі у Ріо-де-Жанейро.
Назва балету – це назва модної вуличної бразильської пісеньки.
Музика розвивається дуже швидко, в одному варійованому ритмі. Мелодії танців йдуть одна за одною. Контрастом до швидкої музики є рухи акторів як у повільненій зйомці у кіно, що придає характер сновидіння.
Скарамуш (1937). Цю фортепіанну сюїту побудовано на музиці до п’єси Мольєра “Літаючий лікар”.
1. Виво.
2. Модерато.
3. Бразилейра.
“Прогулянка короля Рене” (1939) Сюїта для флейти, гобоя, кларнета, фагота і валторни.
1. Кортеж
2. Ранкова серенада
3. Жонглери
4. Маузингланд
5. Гра на річці Арк
6. Полювання у Валабре
7. Мадригал – ноктюрн
Цей квінтет побудовано на музиці до к/ф “Кавалькада любові”. Композитор використовує традиції старовиної музики.
Франсіс Пуленк (7.01.1899-1963)
Ф.Пуленк – самобутній представник “Шістки”. Центральна сфера творчості – це вокальні жанри. Він написав більш 150 камерних вокальних творів. У музичній мові Пуленка поєднуються простота з суто сучасними засобами.
Найкращі твори Пуленка: вокальний цикл “Той день та ніч” на сл. Елюара (1937), 9 пісень. Кантата “Засуха” на сл. Е.Джеймса (1937); кантата “Людський лік” (1943), яка одержала назву “Кантата французького Опору” на сл. Елюара.
Опери: опера-буффонада “Груди Тирезія” (1944), трагедія “Діалоги кармеліток” (1956), лірико-психологічна “Людський голос” (1958).
Свої роздуми про музику Пуленк записав у книгах “Бесіди з Клодом Ростаном”, “Щоденник моїх пісень”, “Я та мої друзі”. За красоту мелодій Пуленка називають “французьким Шубертом”. Любив музику Мусоргського.
Пуленк народився в Парижі, в родині заможних підприємців. Мати була доброю піаністкою. У дитинстві Пуленк полюбив музику Дебюсі, Шуберта, Стравінського. Вчився по фортепіано у Р.Віньєса.
1916-1919 – був на війсьоквій службі. З початку 20-х років увійшов до “Шістки”.
1923 – перший великий твір – балет “Лані” на замовлення Дягілєва.
Кращі опери Пуленка – це буффонна “Груди Тирезія” (за сюрреалістичною п’єсою Г.Аполінера, 1944), трагічна “Діалоги кармелиток” (по Ж.Бернаносу, 1953-1956) та лірико-психологічна “Людський голос”, 1958, монодрама, була поставлена у 1959 р. у театрі “Опера комік” у Парижі, потім у Мілані.
Це лебедина пісня Пуленка, за мелодрамою Ж.Кокто. Пуленк назвав оперу ліричною трагедією.
Була написана для виконавиці головної ролі Деніз Дюваль.
Тема: страждання кинутої жінки.
Форма: одноактна опера, складається з широко розвиненого монологу.
4 розділи: у першому та четвертому – головне місце займає наспівно-декламаційний речитатив, у другому та третьому – аріозний спів.
Оркестр – це коментатор дії, він розкриває переживання героїні.
Твір близький до верізму, але використання жанрово-побутових форм (колискова, жалобний марш, джаз) роблять оперу реалістичним твором.
В оркестрі звучать лейттеми: два лейтмотиви любові, трагічна л/тема, колискова.
Ці теми на протязі опери змінюються.
Звертаючись до форми мелодично-речитативної декламації, Пуленс продовжив національні французькі традиції (вокальна музика Дебюсі, Равеля).
Самостійна робота №20
Тема: "Шістка" – група провідних композиторів Франції першої половини XX століття.
Мета: Усвідомити особливості різних течій та їх вплив на композиторів "Шістки".
ПЛАН
1. Характерні особливості художньої атмосфери Парижу ХХ століття.
2. Естетичні засади у Маніфесті «Півень та Арлекін» – заперечення естетики імпресіонізму та символізму.
3. Творчість Ж. Кокто та її вплив на естетичні принципи групи.
4. Демократичність творчості, спрощення тематики, формування рис постімпресіонізму, дадаїзму, урбанізму у мистецтві Франції.
5. Роль критика Анрі Колле у формуванні групи.
6. «Пасіфік –231» – музичний маніфест «Шістки».
Література:
1.Кокорева Л.,Дариус Мийо.–М.,1986,с.33–56.
2.Навчальний посібник з світової музичної літератури. Укладач – Остапенко О. Н. Сєверодонецьк, 2004, с.68–69.
Завдання: підготуватися до понятійного диктанту.
Самостійна робота №21
Тема:Визначний композитор Франції,найвидатніший представник групи «Шістка» А.Онеггер та яскравий представник групи Д.Мійо.
Мета: Ознайомитися з відомостями про життя та творчість композиторів – представників групи «Шістка».
ПЛАН
1.Великий обсяг музичної спадщини А. Онеггера в різних жанрах.
2.Масштабність центральних жанрів творчості – ораторії та симфонії.
3.Еволюція творчого стилю від урбаністичної тематики 20–х років до трагедійності воєнного періоду.
4.Ораторія «Жанна Д’Арк» – твір епіко–героїчного плану.
5. Д.Мійо.Пошуки оновлення музичної мови, звернення до фольклору різних країн, до традицій старовинної музики.
6.Квінтет для духових інструментів.
Література:
1.Друмева К., Драматическая оратория А. Онеггера «Жанна Д’Арк на костре», в кн. Из истории зарубежной музыки.–М.,1971,с.93–125.
2. Кокорева Л.,Дариус Мийо.–М.,1986,с.33–56.
3.Музыка ХХ века..Очерки.–М.,1980,с.329–330.
4. Алексеева Л.,Григорьев В., Зарубежная музыка 20 века.–М.,1986.с. 171–173;181–185.
5.Павчинский С.,Симфоническое творчество А.Онеггера.–М.,1972,с.7–14.
Завдання: Скласти конспект, прослухати музику.
