2015-07-14
715
Нелегальні наркотики завжди обгрунтовано вважалися серйозним соціальним лихом минулого століття і є підстави стверджувати, що це зло притаманне сьогоденню.
Швидко зростає як кількість злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами, так і кількість осіб, які вживають наркотики та психотропні речовини. Наявність взаємозв'язку між наркотизмом і злочинністю сьогодні не викликає сумнівів. Потрапляючи до наркотичної залежності при постійно зростаючих цінах на наркотики, наркоман перебуває у стані підвищеної готовності щодо вчинення злочину з метою відшукання коштів на їх придбання [11].
Спільні дії з розв'язання проблеми боротьби з незаконним обігом наркотиків у світовому масштабі є загальною відповідальністю, що вимагає комплексного і збалансованого підходу.
Аналіз міжнародних правових норм свідчить про тенденцію до встановлення міжнародним співтовариством більш жорстких заходів для подолання наркотизму - від встановлення міжнародного контролю за правомірним розподілом і використанням наркотичних засобів до постійного контролю за їх незаконним обігом і "відмиванням" коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин [12].
Чітко простежується збільшення кількості та різноманітності заходів, що розробляються міжнародними організаціями для протидії розповсюдженню наркотизму.
Про різноманітність подібних заходів можна вести розмову з огляду на те, що на Міжнародній конференції з наркоманії, яка відбулася у Відні у червні 1987 р., було представлено всеохоплюючий план діяльності з попередження розповсюдження наркоманії, який нараховує понад 400 статей і пунктів, що містять рекомендації урядам і організаціям, які розробляють заходи боротьби з цим негативним явищем, у тому числі про міжнародне співробітництво держав у боротьбі з наркоманією.
Заходи подолання наркотизму, здійснювані під егідою ООН Комісією з наркотичних засобів Економічної і Соціальної ради ООН, Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками ООН та іншими міжнародними організаціями, за їх направленістю можна класифікувати за групами: інформаційно-аналітичні, організаційні, навчально-освітні, науково-дослідні, технічні, медичні, економічні, фінансові, міжнародно-правові, попереджувальні, контрольні, правотворчі та ін.
Враховуючи зазначене, можна дійти до висновку, що сьогодні міжнародна політика визначається наведеними угодами, що впливають на національну політику держав у цій галузі. Зважаючи на те, що наркобізнес є міжнародною проблемою, а також враховуючи швидкі інтеграційні процеси, руйнування ідеологічних перешкод, відкритість кордонів, необхідність міжнародного співробітництва і взаємодії країн у боротьбі з нелегальним обігом наркотичних засобів не викликає сумніву. Сполучені Штати Америки, наприклад, у своїх програмах по боротьбі з наркоманією проблему наркотиків відносять до питань зовнішньої політики. Але міжнародне співробітництво не буде ефективним без визначених загальних принципів, яких мають дотримуватися всі учасники. Тому положення міжнародних документів враховуються національними законодавствами країн, що підписали Конвенції.
Аналіз міжнародних документів дозволяє виділити два основні напрями політики попередження поширення наркотиків:
1. Рішуча, жорстка боротьба з незаконним розповсюдженням наркотиків та їх нелегальним ринком.
2. Гуманізація ставлення до осіб, що страждають на наркоманію [13].
Уявлення про деякі підходи до рішення проблеми, що розглядається, дають національні законодавства окремих країн. Відмінною рисою законодавчого регулювання суспільних відносин у багатьох країнах є те, що відповідні законодавчі норми містяться в нормативних актах, які відносяться до різних галузей права: норм кримінальних кодексів; норм кодексів охорони здоров'я; спеціальних законів, що регулюють застосування всіх або окремих видів наркотичних засобів; професійних кодексів або інструкцій, які регулюють поведінку певних груп фахівців (лікарів, фармацевтів та ін.); інструкцій з оптової або роздрібної торгівлі наркотичними засобами; промислових інструкцій (в області хімічної та фармацевтичної промисловості); транспортних інструкцій (перевезення наркотиків); митних кодексів та інструкцій.
Законодавства багатьох держав світу розглядають пристрасть до наркотиків скоріше за патологічне явище, ніж злочин, проте наслідки незаконного вживання наркотиків трактуються по-різному - від добровільного лікування до примусового лікування або покарання з лікуванням чи без такого. Міжнародні конвенції залишили на розгляд сторін питання про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за вживання наркотиків. Окремі країни по-різному вирішують цю проблему.
Суворість санкцій за злочини з наркотиками є різною. Так, у Великобританії строк позбавлення волі, що призначається за виробництво наркотиків, коливається у межах від 5 до 14 років, у США - від 1 до 15 років; у Німеччині верхня межа позбавлення волі за цей самий злочин - 4 роки, а за альтернативу передбачено штраф [14].
У кримінальних законодавствах країн Західної Європи існує система заохочення до лікування правопорушників-наркоманів, яким як альтернатива кримінальному покаранню може бути призначене лікування. Такий порядок є чинним в Данії, Іспанії. Але досить часто, наприклад, у Бельгії, Греції, Ірландії, Люксембурзі, Португалії, Великобританії, Нідерландах, лікування застосовується як альтернатива по відношенню до реального виконання покарання, у той час як засудження визначається умовним; але у разі недотримання хворим режиму лікування вирок виконується. Таким чином, наркомани, зобов'язані лікуватися, можуть уникнути суворості покарання і пройти курс лікування.
Сьогодні основні напрями політики стосовно наркотичних засобів у деяких країнах відображено не стільки у законодавстві, скільки у національних програмах попередження зловживання наркотиками та їх розповсюдження. Значення подібних програм полягає у концептуальному осмисленні проблеми, методів і можливостей її вирішення, у розробці і комплексному проведенні заходів вирішення двох спільних завдань: зниження пропозиції наркотиків і зменшення рівня потреби в них.
Відмінною рисою організації допомоги наркоманам у державах Західної Європи і США є максимальне підвищення ролі громадських ініціатив. Мала ефективність традиційних лікувальних програм, нестача уваги до адаптації наркоманів до умов нормального життя, необхідність надання допомоги в налагодженні розірваних соціальних зв'язків та інші проблеми, які незадовільно вирішувалися офіційними інститутами, спонукали громадськість шукати нові підходи до вирішення зазначених завдань, знаходити джерела фінансування.
Необхідно зауважити, що політика у галузі попередження розповсюдження наркотичних засобів і захворюваності на наркоманію має декілька загальних напрямів у різних країнах.
Традиційним напрямом є рішуча нестерпна боротьба з нелегальним розповсюдженням наркотичних засобів. Використовуються різні репресивні заходи, широко застосовуються оперативні акції, форми міжнародного співробітництва. Даний напрям політики забезпечується завдяки вкладанню значних матеріальних коштів і закріплюється кримінальним законодавством, яке передбачає широкий перелік заборон операцій з наркотиками (із суворим покаранням за їх порушення).
Новий напрям - суттєва зміна ставлення до осіб, які страждають на наркоманію. Вживаються заходи, спрямовані на подолання негативного уявлення про наркоманів у суспільстві. У межах державних інститутів проводиться психологічна робота з хворими та їх сім'ями, велику увагу при цьому приділяють заходам щодо соціальної реабілітації. Даний напрям отримує фінансову підтримку з боку держави та закріплюється законодавством про охорону здоров'я і соціальним законодавством. Активно реалізується принцип "лікування замість покарання", у зв'язку з чим кримінальні кодекси практично всіх європейських країн містять інститут заміни кримінального покарання на лікування.
Необхідно підкреслити, що сьогодні у всіх державах триває процес загострення проблем, пов'язаних з наркотиками, що, безперечно, загрожує не тільки здоров'ю людей, а й соціально-економічній стабільності. Злочинність, пов'язана з наркотиками, дестабілізує процес формування демократичних правових держав і більше проникає до різних сфер економічного та соціального життя держав [15].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. - К.: Логос, 1998. - 323 с.
2. Селиванов М.П., Хруппа М.С. Антинаркотичне законодавство України. Історія, теорія, коментар. - К., Юрінком, 1997. - С. 351.
3. Бандурка С.А., Слинько С.В. Наркомафия: уголовно-правовые средства борьбы: Учеб. пособие. - Х.: РИФ "Арсис, ЛТД", 2001. - С. 319.
4. Drug abuse and Drug - Related Crimes: some unresolved legal problems by S.K. Chatterjee, Ph. D (London). Reader in Law. City of London Polytechnic. 1999. - 274 р.
5. Forbidden drugs. Understanding Drugs and Why People Take Them by Philip Robson. - N. Y.: Oxford University Press Inc., 1998. - 245 р.
6. Рішення "Про стан боротьби з розповсюдженням наркотиків в Україні": Рада національної безпеки України. - К.,1993.
7. Про Положення про Комітет з контролю за наркотиками: Пост. Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 72 // Збірн. Пост. Уряду України. - 1996. - № 5. - Ст. 177.
8. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1: Зб. док. - К., 1996. - С. 155-284.
9. Доповідь "Соціально-кримінальна характеристика "п'ятої влади", що підготовлена групою науковців у 1995 р. // Вечірній Київ. - 1996., 10 верес.
10. Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів на 2002-2010 роки: Схвалено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.01.02 № 26-р.
11. Рексов Б., Эдмонсон К., Хан И., Самсон Р. Дж. Руководство по контролю над наркотическими средствами и психотропными веществами в контексте международных договоров. - Женева, 1987. - С. 181.
12. Перечень наркотиков, находящихся под международным контролем: МККН. - Вена, 1996. - С. 1.
13. Прекурсоры и химические вещества, часто используемые при незаконном изготовлении наркотических средств и психотропных веществ: МККН.- Нью-Йорк, 1999. - С. 1.
14. Осуществление международных договоров о контроле над наркотикам: ООН, ЭиСС. - Вена, 1999. - С. 2.
15. Про Національну координаційну раду боротьби з наркоманією: Постанова Кабінету Міністрів України // Збірн. Пост. Уряду України. - 1993. - № 10. - С. 212.
