Легісакцінний процес

Це найдавніша форма республіканського судочинства, яка існувала за часів

республіки близько до 126 р. до н.е. В самій назві, за деякими відомостями,

відбита історія його розвитку. За повідомленням Гая, цю форму процесу

почали називати легісакційною тому, що вона була заснована на законі як

противага застарілим формам приватної саморозправи. В перекладі на

українську — законні дії. Приватна саморозправа формально не грунтувалась

на законі. Гай же запропонував й іншу версію походження назви: позивач

повинен був починати виклад своєї вимоги словами закону, яким він

обґрунтовував її. Легісакційний процес міг здійснюватися в одній з п'яти

форм: засобом закладу, накладанням руки, взяттям застави; вимогою про

призначення судді, запрошенням відповідача до суду.

Процес розгляду спору починався звертанням позивача зі своєю вимогою до

претора. Спеціально встановлена форма звертання зобов'язувала позивача

починати її словами закону, на який він посилався на підтвердження своїх

вимог. Найменший відступ від форми звертання призводив до втрати права на

позов — процес припинявся. Характерна риса легісакційного процесу —

забезпечення явки відповідача до претора і в суд, що не було обов'язком цих

та інших державних органів. Позивач, бажаючий розглянути свою судову

справу, зобов'язаний був забезпечити явку відповідача до претора і до суду

доступними йому засобами, навіть застосовуючи силу.