Сервітути

Потреба в обслуговуванні однієї земельної ділянки за рахунок іншої виникала

досить часто Наприклад, земельний наділ, який має всі необхідні якості,

зручності й переваги, після смерті власника перейшов до двох синів у

спадщину. Його було поділено між ними в такий спосіб, що один з них —

Клавдій змушений добиратися до своєї ділянки через ділянку брата Тіція.

Брати мали добрі стосунки між собою, тому проблем з дорогою не виникало.

Проте так могло продовжуватися до першої сутички між ними, після чого Тіцій

міг заборонити брату проїзд через свій наділ до ділянки Клавдія.

Передбачаючи таке, батько перед смертю встановив у заповіті сервітут на

користь Клавдія на право проїзду через земельний наділ Тіція. Сервітутні

відносини виникали, як правило, між сусідами чи сусідніми земельними

наділами, тому сервітутне право часто називають ще сусідським. Сервітут

зберігався й тоді, коли власники мінялися. Якщо Тіцій продавав свій

земельний наділ, право проїзду не лише зберігалося за Клавдієм, а й

зобов'язувало нового власника землі надавати проїзд. Не припинявся сервітут

і при зміні власника земельного наділу Клавдія. Отже, сервітут — це речове

право користування чужою річчю в одних або кількох відносинах. За змістом

сервітутне право було досить обмеженим. Римське право регламентувало

сусідські відносини між власниками земельних наділів дуже детально і

ретельно Сервітути встановлювалися, як правило, на право користування чужою

землею (або іншою річчю) не лише в якомусь одному відношенні (право провозу

вантажів, проходу, прогону худоби, право взяти 20 відер води, напоїти 20

голів худоби тощо), а саме в тому, недостатність якого відчуває пануючий

земельний наділ (наприклад, нестача або відсутність води, п ісовиська,

дороги, інших необхідних в сільськогосподарському виробництві переваг).

Характерна особливість римського сервітутного права виражена в такому

афоризмі: сервітут не може полягати в здійсненні яких-небудь позитивних

дій.