Поняття рецепції римського права

План

Поняття рецепції римського права.

Зміст правоздатності в римському цивільному праві.

Поняття та види володіння.

Залік вимог та завдаток.

Загальний характер договору доручення.

6.Забов`язання із безпідставного збагачення.

Визначення понять.

Поняття рецепції римського права

Розпочинаючи вивчення питань рецепції римського права, насамперед необхідно з'ясувати, що таке «рецепція» та в чо­му полягають характерні ознаки цього явища.
Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культу­рі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного куль­турного явища, однієї культури очима іншої.
Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкрес­люючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси.

Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на пер­ший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням біль­шою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну «рецеп­ція» за наявності таких категорій, як «аккультурація», «рес­таврація», «запозичення», що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення і розмежування зазначених понять.

За основу може бути взяте визначення рецепції як віднов­лення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку.
Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке є елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступ­ників.

Отже, насамперед, рецепція — це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.
Визначення рецепції права як складового елементу загаль­ного процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї по­ширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикла­дом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, «евокація мертвої або застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивіліза­ції — це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторю­ються у процесі розвитку і самовдосконалення людства.

Отже, й рецепція (римського чи іншого) права є явищем повторюваним, і слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище.
Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певно­му етапі її розвитку в контексті загального процесу цикліч­них ренесансів.

Слід мати на увазі, що поняття «рецепція» досить близьке до категорії «правова аккультурація», під якою розуміють щеплення однієї правової системи до іншої. Однак на відмі­ну від аккультурації, яка могла обмежуватися якимось од­ним інститутом або навіть нормою, рецепція є глобальним явищем. У разі рецепції в певну культуру інтегрується право­ва система в цілому, як елемент іншої, більш давньої куль­тури.
Рецепцію також слід відрізняти від реставрації. Останнє поняття, яке означає відновлення чогось у первісному вигля­ді, зокрема, творів мистецтва, пам'яток культури тощо, зовні дуже близьке до категорії «рецепція», однак має істотні від­мінності.

Мета і кінцевий результат рецепції — створення на існу­ючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запози­чення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому вит­ку спіралі суспільного розвитку.