1. Проблема буття — це питання про те, яким чином навколишній світ існує як певна цілісність. Проблема буття для філософії — фундаментальна: адже філософія виконує функцію людського світоорієнтування, а буття — це найширше філософське поняття, воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.
З XVIII ст. найширший, мабуть, розділ філософського знання, пов'язаний із вивченням буття, здобув назву онтології.
Можна говорити про три основні концепції буття в Історії філософії, а саме:
— матеріалістичну, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;
— ідеалістичну, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);
— некласичну, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність до сущого як усталеного, оформленого, завершеного.
Сучасна наука окреслює досить складну картину проявів буття та виділяє такі найважливіші характеристики буття:
— по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;
— по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто у зв'язку «всього з усім»;
|
|
— по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики;
— по-четверте, багаторівневість проявів буття виявляє себе ще й еволюційно. Еволюційний процес рухається у напрямку дедалі тотальнішого виявлення глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є, так би мовити, більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі;
— по-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта й об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально поділяли, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як об'єкта.
Виділяють чотири основні форми буття:
• буття речей;
• буття людини;
• буття духовного (ідеального);
• буття соціального.
Буття речей (явищ, процесів) містить у собі:
— буття речей «першої природи». «Перша природа» — це об'єктивна і первинна реальність, що існувала мільярди років до людини (біо- і геосфера, атмосфера, близький і далекий космос);
— буття зроблених людиною речей, або буття «другоїприроди». «Друга природа» — це комплексна природно-духовно-соціальна реальність, що включає в себе створені людиною предмети повсякденного побуту, техносферу, виробничу і соціальну інфраструктуру.
Буття людини містить у собі:
— буття людини у світі речей. Це її існування як «речі серед речей», пов'язане із законами, спільними для людини і природних речей, із необхідністю врахування передумов людського існування;
|
|
— специфічно людське буття. Це життєдіяльність людини у всій повногі її проявів, у єдності тілесного (фізичного), біологічного і соціального вимірів.
Буття духовного (ідеального) містить у собі:
— буття індивідуалізованого духовного — прояви свідомості індивіда (потік усвідомлених потягів, спонукань, почуттів, переживань, думок, знань, переконань, стереотипів, цінностей і т. п.), а також різні форми несвідомого окремої особистості;
— буття об'єктивованого духовного — форми матеріалізації духовних утворень (уявлення про світ, Бога, добро, істину, справедливість та ін.), породжені людською культурою.
Буття соціального містить у собі:
— буття окремої людини в суспільстві та історії, яке охоплює процеси соціалізації і життєдіяльності окремої людини в межах певної людської спільноти в конкретну історичну епоху;
— буття суспільство — сукупність проя'вів життєдіяльності суспільства як цілісного організму в єдності матеріально-виробничої і духовної сфер, рушійних сил і механізмів суспільно-історичного розвитку, культурно-цивілізаційних явищ і процесів.
2. Для матеріалістів поняття матерії особливо наснажене змістом: це їхнс базове поняття. У матеріалізмі матерія розглядається як об'єктивна реальність, дана людині в чуттях, яка існує поза людською свідомістю і незалежно від неї. При цьому матерія не ототожнюється з жодним конкретним її різновидом, властивостями тощо, а її атрибутами постають:
• субстанційність (мається на увазі об'єктивне, незалежне від свідомості існування матерії, її здатність до нескінченних самоперетворень, якими зумовлена природа різних властивостей та форм руху);
• всезагальність (матерія — це множина, що розглядається як єдність);
• абсолютність (матерія вільна від умов, незалежна, на шляху її розвитку не виникає перешкод).
В історії західної філософії виділяють три хвилі матеріалізму:
— античний стихійний матеріалізм (Демокріт, Епікур);
— механістичний матеріалізм XVIIIст. (П. Гольбах, Ф. Вольтер, Ш. Ламетрі);
— філософія марксизму.
Сучасна філософія розглядає матерію під кутом зору її складної системної організації. Будь-який об'єкт матеріального світу може бути проаналізований як самостійна система-цілісність, яка характеризується наявністю елементів та зв'язків між ними.
Виділяють три глобальні різновиди матеріальних систем, кожен з яких підпорядковує відповідні підсистеми:,
— біологічні системи — вся біосфера від мікроорганізмів до людини;,
— система неживої природи — елементарні частки, зокрема ан-тичастки, поля, атоми, молекули, макроскопічні тіла, космічні системи і т. д.;
— соціально організовані системи — людина, різні колективи, об'єднання, організації, партії, класи, нації, держави і т. д.
Спосіб Існування матерії — рух. У широкому розумінні рух — це будь-яка зміна, спосіб існування буття. Рух не привноситься ззовні — він закладений у природі самого буття. Існують різні типи руху — від простіших (механічний рух) до складніших (простір і час живих організмів та соціальних систем). Згідно з матеріалістичними концепціями, виділяють низку властивостей, притаманних рухові:
— об'єктивність. Рух відбувається незалежно від свідомості людей, він завжди є зміною якої-небудь реальності;
— абсолютність. Буття немає без руху. З цього випливає, що рух вічний і незнищенний (незникненний), як і саме буття;
— відносність. Природа руху виявляється тільки через конкретні форми буття;
— суперечливість. Суперечливий (діалектичний) характер руху виявляється в єдності зміни і спокою, переривчастості й безперервності, еволюції й революції, якості і кількості.
Зміни, рух буття можливі гільки в межах певних просторово-часових параметрів.
|
|
Поняття простір охоплює дві фундаментальні ознаки матеріального сущого: його тяглість і місце серед інших сущих.,
Протяжність є подовженістю того самого сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності: довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Задавши розмір тіла і вказавши його місцезнаходження в середовищі, визначають його просторові характеристики.
Поняття час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.
Тривалість — це фази того самого явища (тривалість дня, існування дерева). У ній ми розрізняємо сучасне, минуле і майбутнє.
Черговість вказує на місце події серед інших подій у часовому просторі (те відбулось раніше,а це пізніше...). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.
Простір і час взаємодоповнюють один одного (простір визначають через час і навпаки).
Розрізняють дві основні концепції простору і часу:
— субстанційна (Демокріт, Ньютон1) розглядає простір і час як щось самостійне (як різновид субстанції). Навіть якби всі матеріальні речі зникли, простір і час залишилися б;
— реляційна (Арістотель, Ґ. Ляйбніц) розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Тут простір і час є похідними, відносними, залежними від матеріальних мас.