Норманська теорія походження Давньоруської держави

- напрям в історіографії, основою якого є припущення, що провідну роль в утворенні Давньоруської д-ви відіграли норманські (варязькі) князі. Сформульована нім. істориками Г. 3. Байером, Г. Ф. Міллером і А. Л. Шльоцером, які працювали в Петерб. АН у 2-й чверті та серед. 18 ст. Підставою для висновку про норман, походження Київської Русі вони вважали запис у «Повісті временних літ» про покликання 862 на Русь князів-варягів Рюрика, Синеуса і Трувора, спорідненість із сканд. назвами етноніма «Русь», присутність знач, кількості варягів у княжій дружині тощо. В рос. дворян, історіографії 18—19 ст. Н. т. п. Д. д. набула характеру офіц. версії походження руської державності, її повними або частковими прихильниками були М. М. Карамзін, С. М. Соловйов та ряд ін. істориків. Водночас з серед. 18 ст. помітною стала наук, критика норман, теорії. Реакційним у Н. т. п. Д. д. було визнано заперечення здатності східно-слов'ян. народів до істор. саморозвитку, апологетику іноз. впливів. Одним з перших на її наук, неспроможність вказав М. В. Ломоносов. 1860 відбулася публічна дискусія з приводу походження руських князів, в якій норман, версію обстоював М. П. Погодін, а теорію їх автентичності — М. І. Костомаров. Спочатку під сумнів бралася лише етн. природа «варягів», що згадувалися у літопису; норманське ж походження етноніма «Русь» та причини покликання варягів на слов'ян, землі не викликали заперечень. Згодом О. О. Шахматов піддав сумніву час і причини створення легенди про роль «варягів», і нині прийнято вважати, що згадка про них є більш пізньою інтерполяцією до оригінального літопис, тексту, зробленою вірогідно за часів правління Володимира II Мономаха. Ряд контраргументів проти норман, теорії було висунуто у працях рад. вчених Б. Д. Грекова, Б. О. Рибакова, М. Н. Тихомирова, С. В. Юшкова та ін. Зокрема, було зазначено принципову методол. некоректність тези про можливість привнесення та насадження державницьких ідей і держ. інститутів ззовні, оскільки в непідготовленому внутрішньо до под. перетворень сусп-ві будь-які дії з цього приводу спричинятимуть протидію. Вчені наголошували на наявності певних об'єктивних соціально-екон. передумов у давньорус. сусп-ві, які закономірно сприяли виникненню д-ви. Норман, фактор розглядався лише як такий, що сприяв консолідації слов'ян для «протидії варязькій агресії» (І. Я. Фроянов). Н. т. п. Д. д. залишається поширеною у Зх. Європі та США. Сучасні прихильники цієї теорії здебільшого не стверджують однозначно, шо «варяги» принесли державність на Русь, а обстоюють тезу про те, що норманська присутність стала своєрід. каталізатором об'єктивних державотв. процесів. Вони вивчають склад панівних верств Київ. Русі, походження вел. землеволодіння, розвиток торгівлі, шукаючи там сліди вирішального норман, впливу. Узагальнений характер має висновок неонорманістів про іноз. колонізацію Русі, яка сприяла формуванню першої слов'ян, д-ви. Загалом погляди більшості сучас. вчених на норман, теорію є критичними, як і на аналогічні ін. (пантюркістську, змішану, балтійську, готську тощо) теорії іноз. походження слов'ян, державності.

Літ.: Шахматов А. А. Разыскания о древнейших рус. ле-топис. сводах. СПб., 1908; Тарановский Ф. В. Норман, теория в истории русского права. Варшава, 1909; Лов-мянский Г. Осн. черты позднеплеменного и раннегос. строя славян. В кн.: Становление раннефеод. славян, государств. К., 1972; Рыбаков Б. А. Мир истории. Начальные века рус. истории. М., 1984; Гринев Н. Н. Легенда о призвании варяж. князей (об источниках и редакциях в Новгород, первой летописи). В кн.: История и культура древнерус. города. М., 1989; Петров В. Походження укр. народу. К., 1992; Брайчевський М. Ю. Конспект історії України. К., 1993; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 1. К., 1994; Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світ, контексті. К., 1994; Толочко П. П. Від Русі до України. К, 1997.

І. К. Омельченко, І. Б. Усенко.