В процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом різноманітних шкідливих факторів: хвороб, нещасних випадків, дорожньо-транспортних пригод, стихійних лих тощо. Разом з тим у житті людини можуть мати місце певні події, які не носять шкідливого характеру, але з настанням яких виникає необхідність у додатковій матеріальній допомозі: досягнення пенсійного віку, вступ до навчального закладу, одруження та ін. Здійснення підприємницької діяльності також пов'язане із постійною загрозою втрат матеріального характеру. У таких випадках виникає нагальна необхідність у забезпеченні інтересів фізичних та юридичних осіб внаслідок настання тих або інших подій. Захист їх інтересів може забезпечуватися за допомогою різних інструментів, серед яких особливе місце займає страхування. Страхування є універсальним засобом, спрямованим на усунення (або, у крайньому разі, мінімізацію) негативних (небажаних) наслідків, викликаних різними причинами. Воно належить до репресивних способів боротьби з негативними наслідками1.
Легальне визначення страхування міститься у Законі України «Про страхування»2, відповідно до ст. 1 якого страхування - це вид цивільно-правових відносин3 щодо захисту майнових інтересів
1 В той же час, в деяких випадках страхування опосередковано також спрямовано
на попередження (превенцію) настання шкідливих наслідків. Так, напр., п. 3. Положен
ня про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затв.
пост. КМУ № 959 від 14 серпня 1996 p., передбачає, що у разі перевищення обсягів стра
хових платежів над виплатами страхових відшкодувань страховики відраховують
транспортним організаціям до 50 відсотків зазначених сум згідно з укладеними з ними
договорами на фінансування запобіжних заходів, спрямованих на зменшення травма
тизму на транспорті.
2 Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. (в ред. Закону від 4 жовтня
2001 р.) // ВВР України. - 2002. - № 7. - Ст. 50.
3 Страхування як вид цивільно-правових відносин відрізняється від загальнообо
в'язкового державного соціального страхування, яке є інститутом соціального забез
печення і яким, згідно зі ст. 1. Основ законодавства України про загальнообов'язкове
Державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. (ВВР України. - 1998. - № 23. -
Ст. 121), є система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального за
хисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних
зід них обставин, а також у старості та в інших випадках, встановлених законом, за ра
хунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником
або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел,
встановлених законом.
338
Розділ ХЩ
в.іп анНЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ339
громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Матеріальну основу страхування складає так званий страховий фонд, який є джерелом відшкодування випадкових матеріальних втрат (здійснення страхових виплат). Створення цього фонду є економічно необхідним. Історично склалися різноманітні форми його організації. За особливостями свого предмета страховий фонд може створюватись у грошовій або натуральній формі1.
За принципами його організації можливі три його форми: самострахування, створення централізованих страхових фондів (резервів) та власне страхування.
Перша з них полягає в тому, що страховий фонд створюється в межах одного суб'єкта (здебільшого - юридичної особи). Це децентралізована форма організації страхового фонду: він створюється та використовується окремими суб'єктами самостійно незалежно один від одного2. Втрати, які виникають у цього суб'єкта, компенсуються виключно за його рахунок, розподіляючись на весь час створення страхового (резервного) фонду. При цьому розподіл втрат здійснюється не в «ширину», а лише в «глибину», не в «просторі», а лише «у часі»3. Самострахування може застосовуватись здебільшого великими учасниками цивільних відносин, або тими суб'єктами, які складаються із декількох самостійних частин (наприклад, судноплавні компанії, авіакомпанії тощо).
Друга форма - створення централізованих страхових фондів (резервів) за рахунок державного бюджету або місцевих бюджетів. Характерними її рисами є те, що страховий фонд існує та використовується як єдиний фонд для певного кола суб'єктів (у межах держави в цілому або її окремої адміністративної одиниці) та створюється в централізованому порядку за рахунок централізованих державних, місцевих та інших ресурсів, а не окремими суб'єктами. Виплати з цього фонду призначені для компенсації втрат багатьох осіб, що відповідають обумовленим вимогам (територія, вид діяльності тощо), і які не завжди беруть участь у його створенні.
Особливе значення мас третя форма організації страхового фонду -власне страхування. На відміну від перших двох форм створення стра-
1 Чинне законодавство передбачає створення страхового фонду при проведенні
страхування виключно у грошовій формі.
2 Наприклад, ст. 14. Закону України «Про господарські товариства» передбачено
створення у господарському товаристві резервного (страхового) фонду у розмірі, вста
новленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного капіталу.
3 Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. - М.: Изд-во АН
СССР, 1947.-С. 16.
хового фонду, страхування характеризується двома ознаками: страховий фонд формується у децентралізованому порядку за рахунок внесків окремих його учасників, а розподіляється централізовано страховиком, але виключно серед його учасників (осіб, які беруть участь у його формуванні). Втрати, що виникають у окремих його учасників, розподіляються виключно серед осіб, які створили цей фонд.
Економічна сутність страхування полягає в розкладенні збитків, заподіяних одній особі, серед якомога більшого кола суб'єктів, для кожного з яких окремо матеріальні втрати ледь відчутні, а становище потерпілого відновлюється швидко і досить повно. З цієї точки зору страхування виступає у вигляді системи перерозподільчих відносин його учасників шляхом формування за рахунок їх грошових внесків цільового фонду, призначеного для відшкодування можливих надзвичайних та інших втрат, надання грошової допомоги або накопичення грошових коштів.
Страхування як вид цивільно-правових відносин підлягає спеціальному правовому режиму. Основу законодавства про страхування складають акти цивільного законодавства, які регулюють найважливішу частину страхових відносин - страхові зобов'язання1. Головне місце серед правових актів, що регулюють страхові зобов'язання належить ЦК, в якому страхуванню присвячена окрема глава - 67 (Страхування). Особливу увагу в ЦК приділено питанням правового регулювання договору страхування. Разом з тим, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства, положення ЦК застосовуються також щодо відносин, що випливають із обов'язкового страхування (ч. 2 ст. 999). З цього слідує, що до відносин, які випливають із обов'язкового страхування, положення ЦК мають субсидіарне застосування поряд із спеціальними актами цивільного законодавства.
Другим за значущістю правовим актом, присвяченим страховим зобов'язанням, є Закон «Про страхування», який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб. Вказаний Закон містить загальні положення правового регулювання страхових зобов'язань, а також основні страхові поняття та категорії, як-то: страховики, страхувальники, страховий ризик, страховий випадок, страхова сума, страхове відшкодування тощо.
До актів цивільного законодавства, що регулюють страхові зобов'язання, також відносяться укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (ст. 11 ЦК).
Важливе значення мають правові нормативні акти спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі - Уповноважений орган), який
Крім актів цивільного законодавства, правові норми, що регулюють відносини у сфері страхування, також містяться у нормативно-правових актах, які відносяться до ія-Щих галузей права (адміністративного, фінансового, податкового та ін.).
340
Розділ XIII
•ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ341
видає нормативно-правові акти в межах повноважень, передбачених законом1.
При здійсненні добровільного страхування важливу роль для врегулювання відносин між страхувальником та страховиком відіграють правила страхування, які визначають загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування. Вони розробляються страховиком самостійно для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування2. Порядок та правила проведення окремих видів обов'язкового страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України та затверджуються його відповідними постановами, які належать до актів цивільного законодавства і є обов'язковими для виконання (ст. 7 Закону).
Взаємовідносини між страховиком та страхувальником мають дворівневу структуру. По-перше, загальні умови добровільного страхування містяться в правилах страхування. По-друге, конкретні (безпосередні) його умови визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Кожний страховик зобов'язаний дотримуватись загальних умов страхування, допускаючи лише їх конкретизацію та незначні відступи. У цьому проявляється здійснення державою безпосереднього матеріального контролю за загальними умовами страхування. При укладенні договору страхування сторони вправі самостійно визначати умови (зміст) цього договору страхування, але не допускаючи істотної зміни положень, що містяться в правилах страхування.