Особливості інклюзивної дошкільної освіти

Підготувала Манько В.О.,

практичний психолог КДНЗ № 313

Інклюзія – це політика і процес, які дають змогу всім дітям брати участь у всіх програмах, заклад освіти відповідає на потреби учнів.

Головний принцип інклюзії: «Рівні можливості для кожного».

Інклюзивне навчання – це гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання.

З інклюзією тісно пов’язане таке поняття, як інтеграція.

Інтеграція – (від лат. взаємопереплетіння, об’єднання окремих частин в єдине ціле), це зусилля спрямовані на введення дітей з особливими потребами у регулярний освітній простір (спеціальні робочі місця для дітей та класи).

Згідно з «Планом заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання і загальноосвітніх закладах на період до 2012 року», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1482 – р, в Україні здійснюється активний пошук і впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками. Цій проблемі присвячено як фундаментальні паці науковців, так і окремі дослідження. Проте, і науковці, і практики далеко не однозначно оцінюють інтеграцію та інклюзію.

Однією із основних причин поширення інклюзії є переважно неадекватне ставлення батьків до закладів колекційної освіти: воно або упереджено негативне, або виражається у нерозумінні його необхідності. Деякі батьки, будучи обізнаними у світових тенденціях, наполягають на праві своєї дитини перебувати у звичайному дитячому садку нарівні зі здоровими однолітками. На перший погляд це бажання має вигляд справедливого захисту дитини. Проте часто батьки не розуміють основного змісту інклюзивної освіти. Справжня інтеграція та інклюзія передбачає обов’язковий психолого-педагогічний супровід дитини фахівцями (корекційний педагог, психолог, лікар, соціальний працівник). Без нього перебування дитини у масовому навчальному закладі набуває стихійності, формальності, яка не лише не приносить користі, а й є шкідливою для дитини, оскільки без одержання відповідної корекційної допомоги психофізичний розвиток дитини лише ускладнюється.

На жаль, однією з причин неадекватного ставлення батьків до спеціальних груп чи спеціальних дошкільних навчальних закладів є не зовсім правильна поведінка деяких педагогів, які через небажання втратити контингент групи агітують батьків нікуди дитину не переводити, обіцяючи, що додатково з нею «позаймаються».

У практиці дошкільного виховання зустрічаються і протилежні ставлення педагогів, коли при найменших відхиленнях у розвитку чи поведінці дитини (гіперактивність, розлади уваги, порушення емоційно – вольової сфери) вихователі наполегливо нав’язували батькам думку про аномальність дитини і необхідність направлення її у спеціальний заклад.

Ще одним із чинників, що сприяє саме формальній інтеграції, є невелика кількість або й відсутність у маленьких містах і селах закладів колекційної освіти. Батьки не хочуть водити чи возити дитину далеко від дому, через що правдами й неправдами прагнуть віддати її у найближчий до місця проживання дитячий садок, не враховуючи при цьому можливостей і потреб дитини.