Розглянемо екологічні проблеми Дніпра, Дністра, Чорного й Азовського морів.
Дніпро й Дністер — головні водні артерії нашої держави, в басейнах яких проживає майже 80 % населення. Колись Дніпро, одна з найбільших річок Європи, мав чисту воду та стабільну екосистему, що еволюціонувала й нормально функціонувала протягом тисячоліть, характеризувалася великою біологічною продуктивністю, годувала й напувала мільйони людей, що жили в його басейні.
Нині ж через нехтування протягом останніх десятиліть усіх правил і принципів раціонального природокористування екосистема Дніпра повністю деградована, порушені всі вертикальні та горизонтальні зв'язки між біотичними й абіотичними елементами. Основні причини кризової ситуації, що склалася, такі: спорудження водосховищ на Дніпрі; великомасштабні меліорації; будівництво цілого ряду великих промислових комплексів у басейні; величезні об'єми водозабору для промисловості й зрошення; колосальні обсяги забруднень. З таких же причин деградувала й екосистема Дністра, де також вимерли цінні види риби, на дні акумулюється дедалі більша кількість теригенних відкладів, важких металів; радіонуклідів, гумусових речовин, еродуються береги.
|
|
З Дніпра для потреб промисловості й сільського господарства щорічно відбирають близько 15 млрд. м3 води, а в атмосферу басейну щорічно викидається понад 10 млн. т газопилових забруднень. Щорічно з різними стоками (дощовими й талими водами) в Дніпро та водосховища потрапляє близько 500 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, близько 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому. В басейні Славутича діють сім АЕС!
Штучно річковий режим Дніпра трансформовано в озерний, водообмін різко уповільнився, утворилися зони застою (замору), почастішали явища евтрофікації. Крім того, водосховища значно погіршили стан довкілля — піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів, посилилося засолення грунтів, майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку, а разом з цим — значно зросло забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим грунтів у зонах іригації, знизився вміст гумусу; посилилася ерозія берегової зони. Такі ж негативні наслідки характерні й для басейну Дністра. Великої шкоди водам цього басейну завдають дуже брудні стоки з полів, викиди таких концернів, як «Хлорвініл» (м. Калуш), «Укрцемент» (м. Кам'янець-Подільський), «Укрнафтохім» (м. Надвірне), Бурштинська ДРЕС та ін.
Дуже небезпечним явищем є постійне підвищення радіаційної забрудненості донних відкладів Дніпра, особливо — Київського водосховища, а також швидке накопичення в намулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ великих кількостей заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію, фенолів, нафтопродуктів.
|
|
Втрати від затоплення чорноземів дніпровських заплав, як підрахували, становлять до 10 млрд. крб. щорічно, тоді як усі шість ГЕС на Дніпрі дають прибуток 25—28 млн. крб. па рік. Загинули не лише заплавні зообіоценози, Дніпро тратив здатність до самоочищення.
Наша красуня-Десна теж потребує термінової й серйозної допомоги, бо її чисті та цілющі колись води нині вже не відповідають навіть третій категорії класифікації джерел питної води й забруднюються все більше. Найголовнішу роль у цьому відіграють Шосткинський хімкомбінат, промпідприємства Чернігова та Сум, Смоленська й Курська АЕС. У дуже тяжкому екологічному стані перебуває Азовське море, без перебільшення, це — зона екологічної катастрофи. Якихось 40—50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, в 12 разів більше, ніж у Балтійському.
Тут раніше водилося 114 видів риби, і загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т на рік (з них більша частина— цінні породи). Нині ж вилови знизилися в шість разів, а та риба, що виловлюється, забруднена отрутохімікатами настільки, що споживати її небезпечно. Як і деснянські води, води Азову колись відзначалися цілющими властивостями, але в результаті антропогенних забруднень у 1987 р. концентрація в них лише пестицидів зросла в 20 разів. Вміст отрутохімікатів, важких металів в донних відкладах моря набагато перевищує норми.
Головні причини катастрофи Азовського моря такі:
хижацький вилов риби Мінрибгоспом, який розпочався з 50-х років (методом потужного океанічного лову за допомогою величезних тралів, кошелів, механічних драг замість віковічно традиційних невеликих сіток, особливих снастей, невеликих карбасів, розрахованих на глибини моря 5—8 м);
будівництво гребель і водосховищ на основних, живлячих море ріках (Дон, Кубань), перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники, наприклад Цимлянське водосховище перетворилося на азотно-марганцево-нікелево-кобальтовий відстійник, у водах якого концентрація міді у 12 разів більша ГДК, кадмію — в 60, нафтопродуктів— у чотири, повно ДДТ у всіх ланках екосистеми, активно розвиваються аміачні замори, синьо-зелені водорості;
інтенсивне впровадження в сусідніх регіонах зрошуваного землеробства й рисосіяння замість традиційних культур, що призвело до інтенсивної хімізації, забруднення грунтів і вод,- засолення, з'явилося 1700 водозаборів у басейні Дону, який почав недодавати щорічно в Азов 6— 8 км3 прісної води (Кубань недодає 5—6 км3 щорічно); якби не води Чорного моря, що підтікають у Азов через Керченську протоку, він висох би раніше Аралу;
зростання забруднення довкілля викидами хімічної й металургійної промисловості (Маріуполь, Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун) — лише Маріуполь викидає близько 800 тис. т токсикантів на рік;
інтенсивне будівництво на узбережжі й косах моря численних пансіонатів і баз відпочинку, що негайно призвело до активного зростання побутових відходів, каналізаційних стоків у море;
неконтрольоване лавиноподібне зростання зливу пестицидів у море з прилеглих сільськогосподарських масивів та внесення їх у море річками Доном і Кубанню.
Врятувати Азов з величезними труднощами й витратами ще можливо, якщо вжити таких заходів:
повністю припинити на певний час промисловий лов риби, покінчити з браконьєрством;
довести до оптимальних об'ємів річковий стік;
звести до мінімуму обсяг забруднень морських вод промисловими й сільськогосподарськими відходами (перейти па нові технології виробництва та господарювання);
|
|
зменшити, згідно з екологічною ємністю узбережжя, кількість рекреаційних баз, відремонтувати каналізаційну мережу.
Екологічна ситуація в басейні Чорного моря не набагато краща (табл. 11).
Поки що рятують його розміри й глибина. Як уже згадувалося, й у цей басейн водами Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю щорічно вносяться мільйони кубометрів забруднених десятками токсикантів стоків. Мають місце величезні обсяги забруднень шельфових зон побутовими, каналізаційними стоками, пов'язаними з індустрією туризму й рекреації. Через це в останні роки десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. Саме внаслідок великих обсягів брудного теригенного зносу в прибережних районах північно-західної частини Чорного моря дедалі частіше виникають зони замору (рис. 19). У цьому ж регіоні в зв'язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ почалося активне забруднення води нафтопродуктами.
Протягом останніх років значно підвищився у водах моря й донних відкладах вміст радіонуклідів. Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного й теплового балансу водних мас моря поступово піднімається верхня межа насичених сірководнем глибинних вод моря. Нині вона знаходиться вже на глибинах 80—110 м (раніше— на глибинах 150—200 м).
Різко погіршилася ситуація в Дніпровському й Дністровському лиманах, Каламітській і Каркінітській затоках, кризовою вона стала в Сасикському водосховищі. Велику небезпеку становлять припортові потужні заводи й Південний порт поблизу Одеси, де виробляються та концентруються великі об'єми рідкого аміаку, функціонує потужний аміакопровід Одеса — Тальятті. Ця дуже отруйна речовина перевозиться танкерами ємністю до 50—12 тис. т. Аварія на заводі, в порту чи на такому танкері призведе до дуже тяжких екологічних і економічних наслідків. До екологічних бід водних екосистем України з травня 1986 р. додалася ще одна — зростання забруднення радіонуклідами вод Дніпровського басейну й морів.
|
|
Як нині стало відомо, жодна катастрофа XX ст. не мала таких тяжких екологічних наслідків, як чорнобильська. Це трагедія не регіонального чи національного, а глобального масштабу. В результаті катастрофи вже загинуло багато тисяч людей (10 тис. з 100 тис, які брали участь у ліквідації аварії). Колективну дозу опромінення нині визначено в 20 млн. людино-бер лише в момент ліквідації аварії.
Сильним радіоактивним брудом вкрито 5 млн. га території України (32 райони шести областей), більша частина яких — сільськогосподарські угіддя. Забруднено 1,5 млн. га лісів. Понад 15 тис. людей мешкають в умовах радіоактивного забруднення понад 45 Кі/км2 (за цезієм), 46 тис.— від 15 до 45, а ще 150 тис.— від 5 до 15 Кі/км2. Майже 1,5 млн. чоловік проживає на території, де радіоактивний фон у десятки разів перевищує допустимі норми (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Черкаська, Вінницька, Чернівецька, Кіровоградська, Івано-Франківська області).
Дезактиваційні роботи, на які в 1986—1989 рр. було витрачено мільйони карбованців, бажаних результатів не дали.
У водах Дніпра, Прип'яті, Київського водосховища концентрації радіонуклідів і через шість років після аварії були в 10—100 разів вищими, ніж до аварії, а в донних відкладах, особливо мулових, збагачених органікою, накопичилася величезна кількість радіоактивного бруду. Вважають, що в грунті заплав і дна водойм 30-кілометрової зони накопичилося близько 14 400 Ки цезію-137, 7360 стронцію-90, 250 Кі плутонію, а в Київському водосховищі надбиралося вже понад 60 млн. т радіоактивного мулу (в ньому — понад 2000 Кі цезію-137).
Велику небезпеку для довкілля становлять 800 тимчасових могильників навколо АЕС і «Саркофаг» над четвернім блоком. Там ще знаходиться велика кількість бруду Радіоактивністю багато сотень тисяч кюрі, непоширення якого зовсім не гарантоване. Могильники вже нині протікають. «Саркофаг» з роками стає дедалі радіоактивнішим, конструкції його осідають, деформуються.
Вплив чорнобильської аварії на здоров'я людей є дуже значним і становитиме проблему не лише для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Уже в 1991 —1992 рр. у Житомирській і Київській областях, як і в Білорусії, за даними МОЗ України, в жительок забруднених радіонуклідами районів значно збільшилася кількість недоношених дітей і калік, тяжких ускладнень вагітності (у 2,5—3 рази), є серйозні генетичні зміни.
У 1990 р. експертна комісія попередньо оцінила збитки від катастрофи на ЧАЕС у 250 млрд. крб. Реальні ж витрати поки що підрахувати важко. Наслідки цього лиха — вічні, глобальні, й тепер можна лише говорити про пристосування біосфери, людства до необоротного пост чорнобильського стану.
Одне з основних завдань подолання наслідків — це збереження й оздоровлення етносоціальних спільностей, сімей, окремих осіб, що постраждали, як носіїв культури (фольклору, ремесел, звичаїв, обрядів тощо). Необхідно зберегти унікальну культуру Полісся, північного й середнього Придніпров'я.
Інші завдання — локалізація забруднених районів, обмеження міграції радіонуклідів, ліквідація опромінених, моральна, медична й економічна допомога людям, які постраждали, виконання комплексу наукових досліджень усіх аспектів катастрофи з метою визначення змін, що сталися й відбудуться в природному середовищі, та вироблення заходів щодо мінімізації подальших негативних наслідків чорнобильської катастрофи й діяльності атомної енергетики взагалі.
Останнім часом (1993—1994 рр.) захисту екосистем Чорного моря приділяється особлива увага. У квітні 1993 р. на Нараді міністрів охорони довкілля країн, що оточують Чорне море (м. Одеса), було прийнято Декларацією із захисту Чорного моря, яку підтримали присутні на нараді представники ООН, Міжнародної Морської організації, Всесвітнього Банку та ін. Ця Декларація — проміжний етап дій, спрямованих на збереження Чорного моря відповідно до резолюції 3-ї дипломатичної Конференції (1992, Бухарест) і проекту Всесвітнього екологічного фонду «Раціональне природокористування та захист Чорного моря».
У Декларації 1993 р. визначено основні завдання щодо покращення екологічної ситуації в Чорному морі та заходи, яких слід для цього вжити:
розробити та впровадити до 1996 р. національні плани реалізації вимог міжнародних угод і конвенцій щодо господарювання в Чорному морі;
заборонити скидання радіоактивних речовин у море, зменшити скидання шкідливих хімічних матеріалів і побутових стоків; терміново спорудити каналізаційні системи та станції очищення стічних вод;
довести до нормального рівня туристичне навантаження га риболовство;
заборонити транспортування через Чорне море токсичних відходів;
вжити заходи по відтворенню, збереженню та регулюванню живих природних ресурсів Чорного моря;
розробити плани ліквідації аварійних ситуацій та ін.