2015-08-12
405
Рис. 2. Обобщенная структура законодательных актов и нормативных документов стран
3. Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря
Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання атмосферного повітря
Для забезпечення охорони та ефективного використання атмосферного повітря впроваджуються організаційно-економічні заходи, що передбачають:
• встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інших шкідливих впливів на нього;
• встановлення лімітів використання повітря як сировини основного виробничого призначення;
• встановлення нормативів плати і розмірів платежів за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інші шкідливі впливи на нього;
• встановлення нормативів плати за перевищення лімітів викидів, інших шкідливих впливів та видачу дозволів на використання атмосферного повітря;
• встановлення нормативів плати за використання атмосферного повітря як сировини виробничого призначення;
|
|
|
• надання підприємствам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій тощо (відсутній механізм надання цих пільг).
Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на нього
Ліміти визначаються з урахуванням граничне допустимих викидів і доводяться до підприємств по кожному компоненту окремо.
Порядок визначення нормативів плати і стягнення платежів за забруднення атмосферного повітря
Розглядається в окремій методиці.
Плата за використання повітря як сировини основного виробничого призначення
Не визначено;
Розподіл платежів-невизначено.
6.6. Контроль по охороні атмосферного повітря
Контроль у галузі охорони атмосферного повітря Спрямований на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону та використання атмосферного повітря всімасуб'єктами діяльності.
Державний контроль по охороні атмосферного пові-гояздійснюється:
місцевими органами державної виконавчої влади;
Міністерством екології та природних ресурсів України;
Мінохорони здоров'я;
Державтоінспекцією;
іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, і України.
Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря;
Громадський контроль у галузі охорони атмосфериі ного повітря здійснюється згідно з вимогами ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
|
|
|
Билет
1. Підстави виникнення права природокористування
Підстави виникнення права природокористування — юридично значимі обставини, з якими пов'язується виникнення повноважень користувачів природних ресурсів
> Юридичний склад - Видача дозволу на спеціальне природокористування
1) Подання клопотання (матеріалів)
2) Погодження: а) з місцевою Радою народних депутатів, органами державної виконавчої влади б) виконкомом (постійним користувачем) в) органами державного управління і контролю
3) Розгляд, підготовка, винесення рішення і видача офіційного документа (дозволу)
> Юридичний факт - Прийняття правової норми (заг гальне природокористування). Укладання угоди. на користування (тимчасово, постійно). Укладання угоди на оренду природних ресурсів.
> Надання природних ресурсів у користування
1) Подання клопотання
2) Погодження
3) Підготовка проекту виділення (надання)
4) Погодження, експертиза
5) Прийняття рішення
6) Визначення природного ресурсу в натурі
7) Видача уповноважуючого документа (укладання договору)
8) Реєстрація державних актів (договорів)
> Надання інших уповноважуючих документів (ордерів, квитків тощо)
1) Клопотання (заяви)
2) Обгрунтування матеріалів їх погодження, експертиза
3) Розгляд матеріалів і винесення рішення
4) Відведення природного ресурсу на місці (в натурі)
5) Надання управомочуючого документу і реєстрація Суб”єкти і об”єкти права природокористування
Суб'єкти права природокористування — юридичні і фізичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов'язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення і охорони
4. Припинення права природокористування
В природноресурсових галузях права (земельному, водному, гірничому, повітряно-охоронному і фауністичному) передбачені такі заходи впливу на правопорушників, які не охоплюються ні одним із традиційних видів відповідальності. Це обмеження, тимчасова заборона і позбавлення (припинення) права земле-, водокористування і ін. видів права природокористування.
Так, у разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі об’єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в порядку, встановленому законодавством (ст. 71 Водного кодексу України). Зі змісту статей 76, 102 Лісового кодексу України випливає, що право лісокористування підлягає призупиненню, якщо воно здійснюється з порушенням встановленого порядку. Користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено або припинено, якщо воно суперечить законодавству про надра (ст. 57 Кодексу України про надра).
Може бути припинено право землеволодіння і землекористування у випадках, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, нераціонально або використовується способами, що призводять до зниження родючості rрунтів, погіршення екологічної обстановки, забруднення земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами і ін., а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населенню (ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України). Таким чином, у випадках порушення водного і лісового законодавства, законодавства про надра і законодавства про охорону тваринного світу можуть бути припинені права водо- і лісокористування, користування надрами і тваринним світом.
Як обмеження і тимчасова заборона, так і припинення права земле-, водокористування і іншого природокористування виконується за рішенням органу, що здійснює контроль за відповідним природним об’єктом.
В юридичній літературі з приводу правової природи названих вище заходів відповідальності єдиної думки немає. Одні автори відносять їх до адміністративної відповідальності, обґрунтовуючи це тим, що відношення, пов’язане з розпорядженням і управлінням земельним, водним, лісовим і іншими фондами а отже, і обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права користування ними носить адміністративний характер.
|
|
|
Інші називають їх відповідно земельноправовою, водноправовою, лісоправовою відповідальністю, тобто визнають наявність специфічного виду відповідальності.
Треті висловлюють сумніви стосовно достатньої аргументованості міркувань як перших, так і других.
Уявляється найбільш вірною точка зору другої групи авторів, які об’єднують перераховані заходи впливу на порушників екологічного законодавства в самостійний вид відповідальності.
Аргументацію на користь цієї точки зору можна почати з того, що обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права природокористування не являються заходами адміністративно-правовими. Перелік видів адміністративних стягнень (відповідальності) в ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказує лише на позбавлення права керування транспортними засобами та права полювання (п. 5 ст. 24 КпАП). Але це єдине виключення.
Таким чином, обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права природокористування, за виключенням права полювання, до засобів адміністративного стягнення не відносяться. Тим більше, що вони не можуть бути віднесені до засобів відповідальності, передбачених нормами кримінального, трудового і інших галузей права. Таким чином, це істотно новий вид відповідальності. Застосовуючи метод узагальнення, назвемо її відповідальністю природноресурсовою.
На користь самостійності природноресурсової відповідальності вказують властиві лише їй особливості. По-перше, вона передбачається лише екологічним законодавством; по-друге, що особливо важливо, накладається тільки державними органами, що здійснюють управління природними ресурсами і охороною навколишнього природного середовища; по-третє, суб’єктами даного виду відповідальності являються лише природокористувачі і, по-четверте, природноресурсова відповідальність застосовується поряд з адміністративною, кримінальною, дисциплінарною і майновою відповідальністю.
|
|
|
Природноресурсова відповідальність на практиці застосовується часто і являється однією з самих дієвих засобів впливу на порушників екологічного законодавства.
Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що вагомим недоліком чинного законодавства є відсутність визначення поняття природноресурсової відповідальності, що, звичайно, не може сприяти уніфікації цього поняття і не усуває можливості її двоякого тлумачення. Усунути вказані недоліки покликана юридична наука і право в цілому, адже різноманіття поглядів, думок, точок зору науковців з приводу тих чи інших понять веде до розробки і обрання найбільш “вірного” і корисного варіанту, що в майбутньому повинно бути закріплено на законодавчому рівні.
З розвитком науково-технічного прогресу зростає роль екологічного права і, відповідно потреба у його врегулюванні. Вже зараз науковцями, політиками висловлюється думка про необхідність прийняття Екологічного кодексу України, а в кулуарах Верховної Ради вже досить давно блукає проект цього кодексу. Отже, в перспективі є прийняття Екологічного кодексу України, де на нормативному рівні буде закріплено принципи, суб’єкти, об’єкти і, власне поняття природноресурсової відповідальності.
3. ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону атмосферного повітря
Закон введено в дію з дня опублікування - 17 листопада 1992 року,
а статті 10, 30, 32, 36, а також в частині використання
атмосферного повітря як сировини основного виробничого
призначення статті 6, 31, 33, 37, 42, 44 - з 1 січня 1995 року
(згідно з Постановою Верховної Ради України
від 16 жовтня 1992 року N 2708-XII)
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР,
від 21 червня 2001 року N 2556-III
(Законом України від 21 червня 2001 року N 2556-III
цей Закон викладено у новій редакції),
від 3 червня 2004 року N 1745-IV,
від 2 грудня 2010 року N 2756-VI,
від 16 червня 2011 року N 3530-VI,
від 16 жовтня 2012 року N 5456-VI
(зміни, передбачені пунктом 12 розділу І Закону України
від 16 жовтня 2012 року N 5456-VI, в частині положень, які стосуються
передачі повноважень від територіальних органів центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику
у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласним,
Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям,
органам виконавчої влади Автономної Республіки Крим,
набирають чинності з 19 травня 2013 року),
від 9 квітня 2014 року N 1193-VII
(У тексті Закону: слова "спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища" у відповідному відмінку; слова "спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення" у відповідному відмінку згідно із Законом України від 16 жовтня 2012 року N 5456-VI)
Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.
Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.
Цей Закон визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень;
охорона атмосферного повітря - система заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів;
забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища;
забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища;
викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин;
нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря - група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря;
норматив вмісту забруднюючої речовини у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувного джерела - гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря;
норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду;
технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування;
норматив якості атмосферного повітря - критерій якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища;
норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом);
джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.
Стаття 2. Законодавство про охорону атмосферного повітря
Відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються цим Законом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 3. Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря
Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до закону здійснюють:
Кабінет Міністрів України;
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища;
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;
(абзаци третій, четвертий статті 3 замінено чотирма абзацами
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI,
у зв'язку з цим абзац п'ятий вважати абзацом сьомим)
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
Розділ II. СТАНДАРТИЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Стаття 4. Завдання стандартизації і нормування в галузі охорони атмосферного повітря
Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення та забезпечення екологічної безпеки.
Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря спрямовані на:
забезпечення безпечного навколишнього природного середовища та запобігання екологічним катастрофам;
реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі охорони атмосферного повітря;
встановлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;
забезпечення безпеки господарських об'єктів і запобігання виникненню аварій та техногенних катастроф;
впровадження і використання сучасних екологічно безпечних технологій.
Стандарти в галузі охорони атмосферного повітря розробляються, приймаються, схвалюються, переглядаються, змінюються, їх дія припиняється в порядку, встановленому законом.
Стаття 5. Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря
У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:
нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;
нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;
нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;
технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.
Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.
Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Стаття 6. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря
Для оцінки стану забруднення атмосферного повітря встановлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря та нормативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів у межах населених пунктів, у рекреаційних зонах, в інших місцях проживання, постійного чи тимчасового перебування людей, об'єктах навколишнього природного середовища з метою забезпечення екологічної безпеки громадян і навколишнього природного середовища:
нормативи якості атмосферного повітря;
гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів.
Для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.
Стаття 7. Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел
Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.
Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються:
норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела;
технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування.
До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать:
поточні технологічні нормативи - для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів;
перспективні технологічні нормативи - для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.
Стаття 8. Нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел
Нормативи гранично допустимих рівнів впливу на атмосферне повітря встановлюються для кожного стаціонарного джерела по всіх створюваних ним видах фізичних і біологічних факторів.
Нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів встановлюються на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі, з урахуванням перспектив його розвитку, в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом).
Стаття 9. Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел
Для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів цих джерел, які розробляються з урахуванням сучасних технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності.
Розділ III. ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Стаття 10. Обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря
Підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані:
здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо;
вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів;
забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів;
здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік;
заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;
забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок;
забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин;
використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел;
здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря;
своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок.
(абзац одинадцятий частини першої статті 10 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 р. N 2756-VI)
Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення грунтів, вод та інших природних об'єктів.
Стаття 11. Регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел
Для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабінетом Міністрів України не менше одного разу на п'ять років за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
(частина друга статті 11 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
За поданням обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, органи місцевого самоврядування з урахуванням особливостей екологічної ситуації регіону, населеного пункту можуть додатково встановлювати перелік забруднюючих речовин, за якими здійснюється регулювання їх викидів на відповідній території.
(частина третя статті 11 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
За поданням обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, органи місцевого самоврядування, у разі перевищення нормативів екологічної безпеки, на відповідній території затверджують відповідно до закону програми оздоровлення атмосферного повітря, здійснюють заходи щодо зменшення забруднення атмосферного повітря.
(частина четверта статті 11 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
До першої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об'єкти, які не належать до першої і другої груп.
(частину п'яту статті 11 замінено трьома частинами
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI,
у зв'язку з цим частини шосту - дев'яту
вважати відповідно частинами восьмою - одинадцятою)
Строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, - сім років, об'єкт якого належить до другої групи, - десять років, об'єкт якого належить до третьої групи, - необмежений.
(статтю 11 доповнено новою частиною восьмою
згідно із Законом України від 09.04.2014 р. N 1193-VII,
у зв'язку з цим частини восьму - одинадцяту
вважати відповідно частинами дев'ятою - дванадцятою)
Перелік установ, організацій та закладів, яким надається право на розробку документів, що обгрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови:
неперевищення протягом строку їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки;
(абзац другий частини десятої статті 11 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 09.04.2014 р. N 1193-VII)
неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.
Якщо за результатами спостережень за станом атмосферного повітря або розрахунковими даними встановлено зони, де внаслідок причин об'єктивного характеру встановлено перевищення нормативів екологічної безпеки, приймається рішення про поетапне зниження викидів забруднюючих речовин підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності. Тривалість кожного етапу та необхідне зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин на кожному етапі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
(частина одинадцята статті 11 у редакції
Закону України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 12. Обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і впливу фізичних та біологічних факторів на його стан
Господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.
Стаття 13. Регулювання рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання зобов'язані вживати необхідних заходів для запобігання та недопущення перевищення встановлених санітарними нормами рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на середовище життєдіяльності людини.
(стаття 13 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 03.06.2004 р. N 1745-IV,
у редакції Закону України
від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Стаття 14. Регулювання викидів забруднюючих речовин і впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря у разі відсутності нормативів
Викиди забруднюючих речовин, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки, допускаються у виняткових випадках лише з дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а до другої або третьої групи, - обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
(стаття 14 у редакції Закону
України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Стаття 15. Заходи щодо охорони атмосферного повітря у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру
Підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють викиди забруднюючих речовин або впливи фізичних та біологічних факторів, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або до надзвичайних екологічних ситуацій, зобов'язані заздалегідь розробити та погодити спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря відповідно до закону.
У разі виникнення таких надзвичайних екологічних ситуацій керівники підприємств, установ, організацій та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані негайно в порядку, визначеному Законом України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", повідомити про це органи, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, і вжити заходів до охорони атмосферного повітря та ліквідації причин і наслідків його забруднення.
Стаття 16. Регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат
Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами, виданими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, або його територіальними органами, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
(частина перша статті 16 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво та використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також проводити роботу щодо зменшення викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату.
Стаття 17. Заходи щодо відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря викидами транспортних та інших пересувних засобів і установок та впливу їх фізичних факторів
З метою відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря транспортними та іншими пересувними засобами і установками та впливу пов'язаних з ними фізичних факторів здійснюються:
розроблення та виконання комплексу заходів щодо зниження викидів, знешкодження шкідливих речовин і зменшення фізичного впливу під час проектування, виробництва, експлуатації та ремонту транспортних та інших пересувних засобів і установок;
переведення транспортних та інших пересувних засобів і установок на менш токсичні види палива;
раціональне планування та забудова населених пунктів з дотриманням нормативно визначеної відстані до транспортних шляхів;
виведення з густонаселених житлових кварталів за межі міста транспортних підприємств, вантажного транзитного автомобільного транспорту;
обмеження в'їзду автомобільного транспорту та інших транспортних засобів та установок у сельбищні, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та природно-заповідні зони, місця масового відпочинку та туризму;
поліпшення стану утримання транспортних шляхів і вуличного покриття;
впровадження в містах автоматизованих систем регулювання дорожнього руху;
удосконалення технологій транспортування і зберігання палива, забезпечення постійного контролю за якістю палива на нафтопереробних підприємствах та автозаправних станціях;
впровадження та вдосконалення діяльності контрольно-регулювальних і діагностичних пунктів та комплексних систем перевірки нормативів екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок.
Проектування, виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах яких перевищує нормативи або рівні впливу фізичних факторів, забороняються.
Стаття 18. Виконання вимог до охорони атмосферного повітря під час застосування пестицидів та агрохімікатів
Підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані дотримуватися правил та вимог щодо транспортування, зберігання і застосування пестицидів та агрохімікатів з метою недопущення забруднення атмосферного повітря.
Стаття 19. Виконання вимог до охорони атмосферного повітря під час видобування надр та проведення вибухових робіт
Видобування надр та вибухові роботи повинні проводитися з дотриманням вимог щодо охорони атмосферного повітря способами, погодженими із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Стаття 20. Виконання вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами
Частину першу статті 20 виключено
(згідно із Законом України
від 09.04.2014 р. N 1193-VII)
Не допускається спалювання промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні вимог, встановлених законодавством про охорону атмосферного повітря.
(частина друга статті 20 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 09.04.2014 р. N 1193-VII)
Власники або уповноважені ними органи підприємств, установ, організацій та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об'єкти.
Стаття 21. Відвернення і зниження шуму
З метою відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів повинні забезпечуватися:
створення і впровадження малошумних машин і механізмів;
удосконалення конструкцій транспортних та інших пересувних засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття;
розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об'єктів з джерелами шуму під час планування і забудови населених пунктів відповідно до встановлених законодавством санітарно-гігієнічних вимог, будівельних норм та карт шуму;
виробництво будівельних матеріалів, конструкцій, технічних засобів спорудження житла, об'єктів соціального призначення та будівництво споруд з необхідними акустичними властивостями;
організаційні заходи для відвернення і зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи запровадження раціональних схем і режимів руху транспорту та інших пересувних засобів і установок у межах населених пунктів.
Громадяни зобов'язані дотримувати вимоги, встановлені з метою зниження побутового шуму у квартирах, а також у дворах жилих будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.
Стаття 22. Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони атмосферного повітря
Для забезпечення охорони атмосферного повітря впроваджуються організаційно-економічні заходи, що передбачають:
екологічний податок;
(абзац другий статті 22 у редакції
Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI)
відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря;
надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря;
участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об'єктів екологічного призначення.
Розділ IV. ДОТРИМАННЯ ВИМОГ ЩОДО ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ПІД ЧАС ПРОЕКТУВАННЯ, БУДІВНИЦТВА ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ТА ІНШИХ ОБ'ЄКТІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ АБО МОЖУТЬ ВПЛИВАТИ НА СТАН АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Стаття 23. Умови проектування, будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря
Проектування, будівництво і реконструкція підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування здійснюються з обов'язковим дотриманням норм екологічної безпеки, державних санітарних вимог і правил на запланованих для будівництва та реконструкції підприємствах та інших об'єктах, а також з урахуванням накопичення і трансформації забруднення в атмосфері, його транскордонного перенесення, особливостей кліматичних умов.
Погодження проектів забудови, будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури та містобудування, із врахуванням висновків центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.
(частина друга статті 23 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та інших об'єктів, які не відповідають встановленим законодавством вимогам про охорону атмосферного повітря, забороняються.
Стаття 24. Санітарно-захисні зони
З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони.
Якщо внаслідок порушення встановлених меж та режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у відселенні жителів, виведенні з цих зон об'єктів соціального призначення або здійсненні інших заходів, підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати питання про фінансування необхідних робіт і заходів та строки їх реалізації.
Стаття 25. Державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза
Для визначення безпеки для здоров'я людини та екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів проводиться державна екологічна і санітарно-гігієнічна експертизи у порядку, визначеному законодавством.
Стаття 26. Дотримання вимог щодо охорони атмосферного повітря під час впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем
Впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам, установленим законодавством про охорону атмосферного повітря, забороняється. У разі порушення зазначених вимог така діяльність припиняється відповідно до закону, а винні особи притягаються до відповідальності відповідно до закону.
Розділ V. КОНТРОЛЬ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Стаття 27. Контроль у галузі охорони атмосферного повітря
Контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється з метою забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Стаття 28. Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря
Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, а також іншими органами виконавчої влади.
(частина перша статті 28 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 16.06.2011 р. N 3530-VI,
від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Порядок здійснення державного контролю у галузі охорони атмосферного повітря визначається відповідно до закону.
Стаття 29. Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря
Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря.
Стаття 30. Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря
Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами з охорони довкілля відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
(стаття 30 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 16.10.2012 р. N 5456-VI)
Розділ VI. ДЕРЖАВНИЙ ОБЛІК ТА МОНІТОРИНГ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Стаття 31. Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря
Державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря підлягають:
об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря;
види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря;
види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.
Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 32. Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря
Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про викиди забруднюючих речовин та рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря.
Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища. Порядок організації та проведення моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розділ VII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Стаття 33. Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря
Особи, винні у:
порушенні прав громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
перевищенні нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря та нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;
перевищенні нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел;
викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону;
перевищенні обсягів викидів забруднюючих речовин, встановлених у дозволах на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
недотриманні вимог, передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
провадженні незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;
впровадженні відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівлі в інших державах та експлуатації технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають вимогам, встановленим законодавством про охорону атмосферного повітря;
порушенні встановлених законодавством правил складування та утилізації промислових і побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів, що спричинило забруднення атмосферного повітря;
проектуванні і будівництві об'єктів з порушенням встановлених законодавством норм та вимог до охорони атмосферного повітря;
невиконанні розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря;
ненаданні передбаченої законодавством своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, джерела забруднення, а також приховуванні або перекрученні відомостей про стан атмосферного повітря, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, екологічну обстановку, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря;
недотриманні норм екологічної безпеки, державних санітарних норм при проектуванні, розміщенні, будівництві та введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування,
- несуть відповідальність згідно з законом.
Законами може бути встановлена відповідальність і за інші види правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря.
Спори з питань охорони атмосферного повітря вирішуються у встановленому законом порядку.
Стаття 34. Відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря
Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.
Розділ VIII. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Стаття 35. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря
Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до законодавства України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
11. Установити, що строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до третьої групи, до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру" та який на момент набрання чинності зазначеним Законом є дійсним, є необмеженим.
(розділ IX доповнено пунктом 11 згідно із
Законом України від 09.04.2014 р. N 1193-VII)
2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів, що випливають з цього Закону;
розробити і затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
3. Внести до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 41, ст. 546; 1996 р., N 15, ст. 70; 2000 р., N 5, ст. 34) такі зміни:
1) у пункті "д" частини першої статті 17, пункті "ж" частини першої статті 18, пункті "д" частини першої статті 19 та пункті "в" статті 41 слова "викидів і" виключити;
2) у пункті "ж" частини першої статті 20 слова "лімітів викидів і скидів" замінити словами "нормативів гранично допустимих викидів і лімітів скидів";
3) у статті 44:
частину першу викласти в такій редакції;
"Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів";
в абзаці першому частини другої слова "викидів і" виключити".
Билет
1. Форми власності на природні ресурси
Власність в Україні існує в різних формах, але чинне законодавство про власність, на жаль, не визначає чіткої форми власності на природні ресурси. Існують і певні суперечності в цьому питанні між Конституцією України, Законом «Про власність» та чинним екологічним законодавством. Проте аналіз саме екологічного законодавства, і в першу чергу земельного, дозволяє зробити висновок про існування трьох основних форм власності на природні ресурси, а саме державної, комунальної та приватної. Тобто природні ресурси в Україні могут перебувати у приватній, комунальній або державній власності. Це означає, що право колективної власності в Україні більше не існує. Колишнім колективним власникам — сільськогосподарським кооперативам, садівничим товариствам тощо земля стала належати на праві приватної власності.
Найбільш повно питання власності врегульовані у чинному Земельному кодексі України. В інших поресурсних законах питання власності на ті чи інші природні ресурси врегульовані лише у загальному вигляді.
Як вже зазначалось, ст. 13 Конституції України проголошує всі природні ресурси в територіальних межах країни об'єктом права власності народу України, тому на практиці виникають питання щодо узгодженості норми Конституції та норм екологічного законодавства, враховуючи набуття права приватної, комунальної та державної власності на природні ресурси. В юридичної літературі панує думка, що в даному випадку Конституція України регулює не відносини власності на природні ресурси, а закріплює суверенітет народу України на певну територію, на довкілля взагалі. Але, на нашу думку, доцільно визнати, що норма Конституції щодо проголошення природних ресурсів об'єктом права власності народу України має недосконале визначення і потребує внесення відповідних змін згідно з вимогами часу. Тому при розгляді форм власності на природні ресурси слід керуватись більш сучасним екологічним законодавством.
Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органу державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності.
Особливістю державної власності на природні ресурси є те, що в цьому випадку вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (статті 9, 10 Закону України «Про власність»). Це означає, що на природні ресурси, проголошені виключною власністю народу, у держави є лише компетенція по управлінню цими ресурсами в загальнонародних інтересах. Таким чином, право виняткової власності народу України на природні ресурси є особливою формою державної власності, що характеризує належність природних ресурсів та інших природних благ народу України в цілому.
Право державної власності на природні ресурси відрізняється від права приватної власності, незважаючи на проголошення їх рівності. Це проявляється, по-перше, втому, що в державній власності можуть знаходитися будь-які природні ресурси. По-друге, деякі засоби придбання природних ресурсів у власність можуть бути використані тільки державою (наприклад націоналізація). По-третє, право державної власності на природні ресурси має більш всеосяжний характер, оскільки, будучи одночасно політичним сувереном та власником, держава сама, виходячи з волі та інтересів народу, своєю владою визначає, яким змістом будуть наповнені ії правомочності і в яких формах вони будуть здійснюватися. Таким чином, як політичний суверен держава шляхом видання законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника та межі їх здійснення.
Відносно новою формою права власності на природні ресурсі є право комунальної власності. Фактично має місце передача повноважень власника від державних органів до територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування. Такий розподіл повноважень викликаний подальшим розвитком місц
