Конституційні основи земельного законодавства України та їх значення для врегулювання земельних відносин

Конституція як Основний закон країни має вищу юридичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Конституційні норми виступають як юридична основа для формування і функціонування національної правової системи, а, отже, є фундаментальними джерелами всіх галузей права, у тому числі й земельного. конституційні положення, що встановлюють основи правового режиму землі як природного об'єкта і природного ресурсу: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу (ст.13); земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону (ст. 14);· конституційні положення, що закріплюють право громадян на землю: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним; примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41); · конституційні положення, що встановлюють компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання і охорони земель. Дані положення закріплені в статтях, що регламентують загальноправову компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування, і не мають чіткої галузевої конкретизації;

· природоохоронні конституційні положення, що закріплюють: право кожного на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, що не може бути засекречена (ст. 50);