Засадами, на яких ґрунтуються розгляд та вирішення земельних спорів є положення Конституції, зокрема ст. 8 (про пряму дію конституційних норм), ст. 14 (про гарантованість права власності на землю), ст. 124 (про поширення судової юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі). Ці конституційні положення знайшли свій подальший розвиток у ЗК. У гл. 25 ЗК закріплено відокремлену групу норм, що визначають умови і порядок розгляду земельних спорів.
Звичайно, законодавчі засади розгляду та вирішення земельних спорів є важливою гарантією захисту суб’єктивних прав і законних інтересів власників землі і землекористувачів. При вирішенні земельних спорів має місце не тільки правозастосовна діяльність, пов’язана з врегулюванням розбіжностей, що виникають під час тлумачення земельного права. Прийняте рішення з земельного спору може породжувати відмову від неправомірних вчинків, визнання суб’єктивного права на земельну ділянку, припинення дій, що порушують законні інтереси землевласників, виконання покладених обов’язків в натурі, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, тощо.
|
|
Земельне законодавство не містить визначення поняття земельних спорів. Однак його можна сформулювати на підставі змісту норм ЗК. Виходячи з цього, під земельними спорами слід розуміти неврегульовані розбіжності, що пов’язані із застосуванням норм земельного законодавства щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками та реалізацією інших прав на землю, які виникають між суб’єктами земельних відносин і підлягають вирішенню у встановленому законом порядку.
Земельні спори можуть виникати з різних причин. Найбільш розповсюдженими з них є: неврегульованість або неповнота урегульованості відповідних відносин чинним законодавством; внутрішня суперечливість самих норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини; протиріччя між нормами земельного законодавства та нормами інших природноресурсових галузей законодавства, що регулюють близькі за своїм змістом положення; не узгодженість між нормами-принципами правового регулювання земельних відносин та нормами-правилами земельного законодавства; недостатня юридична кваліфікація посадових осіб, що застосовують земельно-правові норми; розбіжності у право розумінні та недостатня правова поінформованість учасників земельно-правових спорів.