Художнє відтворення дитячої психології в новелах «діточа пригода», «кленові листки» Василя Стефаника

Початок другого періоду літературної діяльності Стефаника припадає на роки імперіалістичної війни, під час якої Галичина стала ареною кривавих боїв між двома ворожими арміями. Палали села і міста, розорювались тисячі родин, гинуло мирне населення, вимучені люди блукали по країні. Розстріли за найменшою підозрою, катування і грабунки були звичайною справою.
Стефаник відновлює свою літературну діяльність. Будучи у Відні, він влітку 1916 року пише новелу «Діточа пригода». В цій новелі автор не вдається до широких описів батальйонних сцен. Він бере за об'єкт змалювання дітей, яких випадково застала ніч на полі бою, між двома лініями фронту, біля трупа нагло вбитої матері. Зображуючи дітей у безпосередній близькості до насильницької смерті, цих безневинних малят, які ще не спроможні навіть усвідомлювати весь трагізм свого становища, Стефаник з великою силою затавровує прокляттям народу війну за інтереси купки імперіалістів.
Найважчий момент у зображенні події — смерть матері — передано буквально в трьох словах: «Сіла, дуже боліло, і лягла». Побачивши матір мертвою, діти не злякалися, не підняли плачу. Старший Василько солідно пояснює сестрі, що йому, як хлопцеві, «не пасує голосити «над померлою, а вона, Настуська, мала — ще не вміє. Василько радо любується картиною нічного бою і розповідає дівчинці, чому по небу літають вогні. Дітей не збентежило навіть те, що голодна Настуся жадібно їсть хліб, який наскрізь промок кров'ю матері. Така поведінка дітей ще більше підкреслює трагізм становища. Уся новела, за винятком кількох фраз помираючої матері, і двох ремарок письменника, є діалогом Василька з Настею.говорить лише Василько за абсолютної відсутності автора і співбесідника. У передвоєнній творчості часто зустрічався такий «однобічний» діалог: розмова Івана з кумами («Кленові листки»), Дідуха з селянами («Камінний хрест») та ін.. Та в «Діточій пригоді» він зовсім інший. Настя не тільки говорити а й слухати не вміє – така вона маленька. Щоб опанувати її увагою Василько весь час звертається до неї, підтверджуючи сказане конкретними зоровими образами: «Видиш,Насте куля брінькнула та й мамау вбила…». Є щось моторошно-жахливе в тому, що діти не усвідомлюють ні свого становища, ні смерті матері, ані самої війни. Все це для них – пригода, забавка,та за дитячою пригодою автор простежує соціально-психологічні закономірності воєнного часу, цим самим підсилюючи трагізм знедоленості дітей, їхньої приреченості на життя, сповнене тривоги і горя.