Загальний правовий режим земель історико-культурного призначення

особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст.ст.91,96 ЗКУ). Для забезпечення режиму охорони пам’яток, у тому числі й режиму використання відповідної території ст.23 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», а також ПКМ від 28.12.2001 №1768 передбачено укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини;

законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст.35 Закону «Про охорону культурної спадщини» передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт (див. ПКМ «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 13.03.2002 №318 та «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України» від 13.03.2002 №316). При визначенні історичних ареалів слід керуватися ДБН Б.2.2-3-2008 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження історико-архітектурних опорних планів, спеціальної науково-проектної документації для визначення історичних ареалів населених місць України»;

хоча, згідно із ч.1 ст.54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення «можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності», слід пам’ятати, що режим земель під відповідними пам’ятками визначається режимом самої пам’ятки. Перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, визначений ЗУ «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Заборона приватизації пам’ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель. Обмеження на передачу земель історико-культурного призначення у комунальну та приватну власність встановлені також ст.ст.83 та 84 ЗКУ;

відповідно до ст.20 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам’ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Беручи до уваги положення ст.120 ЗКУ та ст.377 ЦКУ, таке право поширюється і на відповідну земельну ділянку;

частина об’єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об’єктами ПЗФ, тобто мають складний правовий режим. Щодо режиму об’єктів ПЗФ див. питання 1 теми;

встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст.ст.13-15, 33 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»). Зокр., передбачена процедура державної реєстрації об’єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст.7 ЗУ «Про музеї та музейну справу»;

Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст.298 ККУ передбачає склад злочину «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини»; ст.92 КУпАП – склад адміністративного правопорушення «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини». Ст.ст.44-45 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.