Висновки та пропозиції

Як свідчить досвід проведення земельних реформ у різних країнах, у разі, коли метою реформи був проголошений зрівняльний перерозподіл земель, реформа найчастіше завершувалася невдачею. Навіть у випадку, коли перерозподіл було фактично здійснено, це не приносило користі для суспільства, оскільки тягло за собою загострення соціальних конфліктів та зменшення ефективності використання земель.

Перерозподіл земель, на наш погляд, повинен здійснюватися шляхом «добровільного продажу, добровільної купівлі» земельних ділянок за підтримки певних соціально незахищених категорій покупців державою. Такий механізм повинен замінити механізм безоплатної приватизації земельних ділянок, що існує в Україні.

Успіхом характеризувалися реформи, спрямовані на підвищення ефективності використання земель, консолідацію земель, оптимізацію їх структури (навіть у випадку, коли вони були вкрай погано організовані - досвід Танзанії). Часто такі реформи забезпечували також обмежений перерозподіл земель між ширшими верствами населення, ніколи не досягаючи тотального зрівняльного перерозподілу.

Як видається, із цього слідує важливий висновок щодо земельної реформи, яка здійснюється в Україні: проведене паювання земель сільськогосподарського призначення не може розглядатися як мета реформи. Справжньою метою реформи має бути формування оптимальної структури землекористування, проведення землеустрою. В свою чергу, досягнення цієї мети неможливе без створення умов для ринкового перерозподілу земель на користь ефективних власників: системи реєстрації земель, банківсько-іпотечної системи, зниження рівня корумпованості органів влади тощо. Існуючий на сьогодні мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення - істотна перешкода на шляху здійснення реформи, успішне проведення якої неможливе без створення правових передумов для обігу земель. Такий обіг існує навіть у соціалістичних країнах, де формально землі перебувають у державній (народній власності). З огляду на це, законодавство України, яке передбачає мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, є навіть менш ринковим, ніж законодавство соціалістичних Китаю та В´єтнаму.

Також дослідження зарубіжного досвіду здійснення земельної реформи дозволяє виділити окремі техніко-юридичні прийоми, що могли б бути впроваджені у законодавство України:

• приватизацію земельних ділянок виключно на конкурентних засадах із наданням певним категоріями громадян права «кредиту» («знижки» на придбання) (Польща);

• підтримку переселення (у трудонедостатні райони, населені пункти) (Польща, Бразилія та ін.);

• задоволення вимог про реституцію земельних ділянок у разі, якщо повернення земельної ділянки в натурі неможливе (аналогічний механізм може бути використаний для задоволення вимог суб´єктів права на земельну частку (пай), які були «пропущені» при паюванні) (Албанія);

• створення спеціальних квазісудових землевпорядних органів, що могли б оперативно і фахово приймати рішення щодо землеустрою (Болгарія);

• надання права управління державними землями спеціалізованим підприємствам (Німеччина) або агентствам (Польща);

• розмежування земель державної та комунальної власності шляхом передачі в комунальну власність земель під об´єктами комунальної власності (Польща);

• запровадження оренди в силу вимог закону при фактичному використанні земельної ділянки (Словаччина);

• запровадження жорсткого оподаткування земель та ліберального оподаткування доходів, що стимулюватиме ефективне використання земель (Угорщина).