Методичні рекомендації до вивчення теми

В рамках першого питання перш за все необхідно звернути увагу на місце та роль Петра Могили в розвиткові української культури, зокрема системи освіти.

Під тиском конфесійно-визвольного руху рольський король Володислав IV у 1632 р. затвердив «Статті для заспокоєння руського народу», які офіційно визнали існування православної церкви. Їй поверталася частина захопленого майна, поряд з уніатськими дозволялися православні єпархії. При цьому польський уряд мав широкі можливості впливати на обрання православних митрополитів. Одні з них виявилися угодовцями й не залишили помітного сліду в історії православ’я. інші сприяли розвитку української національної культури й православної віри. Серед них найпомітніше місце зайсав києво-печерський архімандрит, митрополит київський і галицький П. Могила. Він виступав проти унії. Домагався повернення православній церкві Видубицького монастиря, Софійського собору в Києві, сприяв письменникам і художникам, розвиткові книгодрукування, писав полемічні твори проти унії.

В ході розкриття другого питання особливу увагу необхідно звернути на те, що православ’я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об’єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. Боротьба за національне визволення України набувала, таким чином, релігійного забарвлення, прийнятного для найрізноманітніших патріотично налаштованих сил українського народу. Отже, під гаслом «за віру християнську» билися з ворогом Річчю Посполитою, соціально презентовану уніатами та католиками, і селяни, і козаки, і міщани, і частина шляхти, старшини та духовенства. Це посилювало релігійно-політичні протиріччя між католиками, уніатами з одного боку та православною частиною населення з іншого.

Під час розгляду третього питання слід акцентувати увагу на те, що складову частину панського господарства становили промисли. Активно велося видобування поташу в магнатських та шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Магнати і шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини. В першій половині 17ст. наПравобережному Подніпров’ та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним стає добування солі, яке провадилося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожному панському господарстві на берегах річок стояли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс.Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валалось сукно тощо.