Конструкція пневматичних ручних машин

Відбійні молотки використовують для розробки мерзлого ґрунту, руйну-

вання асфальтових і бетонних покриттів, цегельної кладки, при ритті траншей у твердому ґрунті із включенням каменю, для дроблення льоду й інших матеріалів, що змерзлись, і цілого ряду інших робіт. Технічна характеристика найпоширеніших пневматичних відбійних молотків наведена в табл. 3.1.

Відбійний молоток (рис. 5.4) є інструментом ударної дії. Ударник 20, що

рухається в стовбурі 19 під дією стисненого повітря, наносить часто повторювані удари по наконечнику робочого інструмента, вставленому в нижню частину стовбура. Під дією ударів робочий інструмент заглиблюється в розроблювальний матеріал (наприклад, асфальтобетон, цегельну кладку) і дробить його.

У стінках стовбура 19 є кілька поздовжніх каналів, якими подаються стиснуте і видаляється відпрацьоване повітря.

Хвостовик робочого органа (наприклад, піки) установлюють усередину

втулки й утримують від випадання буксою 21 із пружиною 22. На верхньому

торці стовбура 19 за допомогою стакана приєднана рукоятка 7. У стакані роз-

міщений пусковий пристрій.

Таблиця 3.1 – Технічна характеристика пневматичних відбійних молотків

Працює пусковий пристрій наступним чином. При натисканні на рукоятку

7, пружини 6 і 11 стискаються, вентиль 9 займає нижнє положення, і стиснене повітря надходить до кільцевої камери. Пневморозподільний пристрій і ударник одержують стиснене повітря, і молоток починає працювати.

У момент припинення натискання на рукоятку 7 пружини 6 і 11 поверта-

ють її до вихідного положення, вентиль 9 займе знову верхнє положення і своя циліндрична частина перекриє отвір: доступ стисненого повітря в кільцеву камеру припиниться і молоток зупиниться.

Бетоноломи використовують для руйнування бетону й залізобетону, роз-

пушення й розробки напівскельних порід, мерзлих і твердих ґрунтів, розкриття дорожніх покриттів і цілого ряду інших робіт.

По роду виконуваних робіт і конструкції бетоноломи й відбійні молотки

мають багато загального, але між ними є істотна різниця: бетоноломи використовують на більш важких роботах, коли необхідна більша сила одиничного удару. У відбійних молотках робота удару не перевищує 3–4,5, а у бетоноломів досягає 8 кгс·м. Маса бетоноломів більша, ніж відбійних молотків, тому сила віддачі у них менша.

Рис. 3.1 – Відбійний молоток типу МО:

1 – ніпель; 2 – накидна гайка; 3 – футорка; 4 і 8 – шайби; 5 – букса пускового пристрою;

6 і 11 – пружини; 7 – рукоятка; 9 – вентиль; 10 – ланка; 12 – тарілчаста пружина;

13 – золотникова коробка; 14 – кришка золотникової коробки; 15 – розподільник;

16 – штифт; 17 – замкове кільце; 18 – стопор; 19 – стовбур; 20 – ударник;

21 – букса робочого органа; 22 – кінцева пружина

Для розподілу повітря бетоноломи мають пневморозподільний пристрій.

Робочим інструментом можуть бути ломи, лопати й піки.

Клепальні молотки (рис. 3.2, табл. 3.2). За допомогою клепальних молотків обробляють заклепки діаметром від 3 до 32 мм, зрубують старі заклепки або знімають фаски й задирки на металі. Стиснене повітря в клепальних молотках розподіляють трубчастим пневморозподільником.

Працює клепальний молоток аналогічно відбійному молотку. Натискаючи на курок 19, переміщають штовхач 17 і вентиль 15, завдяки чому повітря проходить через ніпель 12, штуцер 14 і спеціальний канал у рукоятці в стовбурі, приводячи молоток в роботу.

Рубильні молотки конструктивно аналогічні відбійним клепальним молоткам, застосовують для рубання металу, карбування, клепки заклепок діаметром до 12 мм, обробки гранітних каменів, закладення стиків труб і ряду інших робіт. Рубильні молотки мають клапанний повітророзподільний пристрій.

Рис. 3.2 Клепальний молоток КЕ:

1 – рукоятка; 2 – кришка; 3 – пневморозподільна коробка; 4 – пневморозподільник;

5 – стопорне кільце; 6 – стопор; 7 – стовбур; 8 – ударник; 9 – кінцева букса; 10 – штифт;

11 – пружина вентиля; 12 – ніпель; 13 – гайка; 14 – штуцер; 15 – вентиль ; 16 – букса вентиля;

17 – штовхач; 18 – вісь курка; 19 – курок; 20 – головка курка

Таблиця 3.2 – Технічна характеристика пневматичних клепальних молотків.

Трамбовки використовують для ущільнення насипного ґрунту на невели-

ких площах (наприклад, при установці залізобетонних опор, стовпів, прокладці трубопроводів), а також для ущільнення бетонної маси. Трамбовки бувають різної продуктивності. Продуктивність трамбування Тр–1 (рис. 3.3, а) масою 12 кг при товщині шару, що ущільнюється, 150 мм – 5м3/год, а потужність стрибучої трамбовки Т–157 (рис. 3.3, б) масою 42 кг доходить до 72 м3/год при товщині розпушеного ґрунту 425 мм й ущільненого шару 230 мм.

Рис. 3.3 – Трамбовки Тр–1 (а) і Т–157 (б):

1 – важіль; 2 – рукоятка; 3 – вентиль; 4 – букси вентиля; 5 – труба; 6 – головка;

7 – пластинчастий клапан; 8 – пневморозподільна коробка; 9 – стопорне кільце; 10 – стовбур;

11 – ударник; 12 і 15 – вкладиші; 13 – сальник; 14 – пружина; 16 – гайка; 17 – башмак;

18 – щиток; 19 – робочий наконечник; 20 – канал; 21 – поршень; 22 – патрубок;

23 – пусковий пристрій; 24 – шланг; 25 – амортизатор

Бучарди (рис. 3.4) призначені для зняття поверхневої кірки з бетону, зов-

нішньої обробки стінних панелей і граніту.

Усередині корпуса 1 у циліндричному стовбурі знаходиться східчастий

128 ударник 5, що служить повітророзподільним органом. Працює бучарда наступним чином. Кільцевий простір у заповнений стисненим повітрям, що прагне підняти ударник 5 нагору. Ударник буде рухатись до свого верхнього положення.

Проточка е виявиться проти отвору в гумовій трубці 6, і стиснене повітря вертикальним каналом піде в порожнину г.

Площа верхнього торця ударника 5 більше площі нижнього торця проточки е, тому збільшений тиск повітря зверху змусить ударник змінити напрямок переміщення, і він піде вниз, наносячи удар. При збігу наскрізного каналу із проточкою е і радіальним отвором а повітря вийде в атмосферу, тиск над поршнем упаде й робочий цикл повториться.

Продуктивність бучарди С–381 становить 2 м2/год.

Рис. 3.4 – Бучарда С–381:

1 – корпус; 2 – кришка; 3 – пробка; 4 – амортизатор; 5 – ударник; 6 – гумові трубки;

7 – ущільнювальні кільця; а – радіальні отвори; б – поперечний канал; в – кільцевий простір;

г – порожнина; д – наскрізний канал; е – проточка

Вібратори (рис. 3.5) використовують для вібрування й ущільнення бетонної суміші, вивантаження з бункерів сипучих матеріалів і їхнього транспортування. Застосовують вібратори й при виготовленні збірних і попередньо напружених залізобетонних конструкцій.

Рис. 3.5 – Вібратор НВ–16:

1 – головка; 2 і 6 – бічні кришки; 3 – корпус; 4 – порожня вісь; 5 – пневмодвигун.

7 і 8 – шланги; 9 – рукоятка; 10 – корковий кран; 11 – штуцер; 12 – лопатка;

13 – ротор–дебаланс

За способом впливу на речовини, що ущільнюють, пневматичні вібратори підрозділяють на глибинні, робочий елемент яких уводять усередину середовища, що ущільнюється (вібробулава, вібростержень); зовнішні або опалубні (лещатні), що прикріплюють спеціальним пристосуванням до опалубки; поверхневі, робочий орган яких установлюється безпосередньо на поверхню, що ущільнюється.

Вібратори ИВ–13, ИВ–14, ИВ–15, ИВ–16 аналогічні за конструкцією. Найбільше поширення одержав пневматичний глибинний вібратор типу ИВ– 16 (рис. 3.5), основними елементами якого є пневматичний ротаційний двигун 5 і ексцентрично розташований ротор–дебаланс 13.

Пневмодвигун 5, закритий у циліндричний корпус 3, складається з бічних кришок 2 і 6 осі 4, ротора 13 і лопатки 12.

Вібратор двома концентрично розташованими шлангами 7 і 8 з’єднаний з пусковим пристроєм. Зовнішній шланг 7, що відводить відпрацьоване повітря, одним кінцем прикріплений до корпуса 3 вібратора, а іншим – до пускового пристрою. Один кінець внутрішнього повітропровідного шланга 8 приєднаний до двигуна, інший – до пускового пристрою.

Роль дебаланса виконує порожній ротор 13, що обкатується навколо осі 4, притискаючись до неї під дією відцентрової сили.

Камера, утворена ротором 13 і віссю 4, ділиться лопаткою 12 на дві по-

рожнини. Стиснене повітря надходить через отвір в порожній осі 4 у праву по-рожнину, а з лівої порожнини через отвори в плитах відбувається вихлоп, що забезпечує обертання ротора 13. Змушуюча сила, яку розвиває ротор 13, передається на корпус 3 вібратора через вісь 4, закріплену в кришках 2 і 6. Складні кругові коливання дебаланса виходять за рахунок неврівноваженої маси ротора.

Пуск і зупинку пневмодвигуна здійснюють корковим краном 10. Повітропідвідний шланг від компресора приєднаний до штуцера 11.

Шліфувальні машини (рис. 3.6) застосовують для зачищення зварених

швів, зняття іржі й зайвого металу; при припасуванні різних деталей. Найпоширеніша шліфувальна машина з ротаційним пневматичним двигуном. Основними вузлами її є: корпус 18, який служить одночасно рукояткою машини; двигун 16, пусковий пристрій 21 і шпиндель 7 з абразивним колом 4.

Рис. 3.6 – Пневматична шліфувальна машина ИП–2008:

1 – захисний кожух; 2 і 9 – гайки; 3 – фланець; 4 – абразивне коло; 5 – фланцева втулка;

6 і 15 – кулькопідшипники; 7 – шпиндель; 8 – кришка; 10 – глушник шуму;

11 – корпус; 12 – пружина; 13 – вихлопний отвір; 14 – регулятор швидкості обертання;

16 – двигун; 17 – корпус двигуна; 18 – корпус машини; 19 – робоча рукоятка;

20 – курок; 21 – пусковий пристрій; 22 – ніпель

Свердлильні машини (рис. 3.7) використають для свердління, зенкування й розгортання отворів, а також для нарізання різьблення, розвальцьовування труб, очищення поверхонь сталевими щітками, обертання різних механізмів.

Свердлильні машини є одним з найпоширеніших типів ручних пневматичних машин.

Залежно від діаметра оброблюваного отвору свердлильні машини підрозділяють на три групи:

Діаметр отвору, мм до 9 до 15 понад 15

Група машин легкі середні важкі

Рис. 3.7 – Пневматична свердлильна машина ИП–1010:

1 – шпиндель; 2 – передній корпус; 3 – редуктор; 4 – корпус; 5 – знімна рукоятка;

6 – пневмодвигун; 7 – кожух; 8 – основа рукоятки; 9 – рукоятка

Пневматична свердлильна машина працює наступним чином. Від пневмод вигуна 6 обертання передається шпинделю 1 через редуктор 5. Шпиндель 1 має внутрішній конус, у якому кріпляться свердла з конічним хвостовиком або інші робочі органи. У рукоятці 9 змонтований пусковий пристрій, керований курком.

Список використаної літератури:

1. Гурин А.П., Ровенко В.Я. Передвижные компрессорные станции. – М.:

Высшая школа, 1975. – 176 с.

2. Черкасский В.М. Насосы, вентиляторы, компрессоры. – М.: Энерго-

атомиздат, 1984.

3. Поршневые компрессоры/ Б.С. Фотин, И.Б. Пирумов, И.К. Прилуцкий,

П.И. Пластинин. – Л.: Машиностроение, 1987 – 372 с.