Позовна давність

Крім надання позовів претори, користуючись належною їм владою, здійснювали захист особливими засобами - інтердиктами ("заборона") - розпорядження претора про негайне припинення якихось дій, які порушували суспільний порядок або інтереси громадян. В класичному РПП претор давав інтердикти після повного розслідування факту позову позивача. Так громадянин міг прийти зі скаргою, що інший громадянин самовільно прогнав його з земельної ділянки. Інтердикт вважався категоричним і безумовним розпорядженням претора. Пізніше справ було більше, і в нього не були часу перевіряти все і пізніше він почав їх давати без перевірки - умовні інтердикти. Найважливішими інтердиктими були власницькі.

Реституція - поновлення сторін в первісний стан (положення). В особливо важливих випадках претор дозволяв знищити юридичні факти, що настали. Визначати недійсним договір, що виник насильством. Претор виносив реституції лише після перевірки. Їх він міг дати особам молодше 25 років, що зробили провочин, тільки тоді особа могла взяти у претора реституцію.

Реституція надавалась у визначених випадках (якщо одна із сторін була у вразливому становищі):

- неповнолітність особи (до 25);

- правочин був у випадках обману, погрози, насильства;

- була відсутня одна із сторін.

Стипуляція - обіцянка сплатити певну грошову суму чи зробити що-небудь, що вимовлялось при урочистій установці претора - форма забезпечення виконання вже існуючого зобов'язання.

Введення у володіння - проводилось або всім майном, або частиною - стосувалось зазвичай спадкового майна. Проводилось лише за наказом претора.

Строк - певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юр.значення. В майнових спорах строки спрямовані на упорядкування. Вони стали обов'язковим елементом римського судочинства. Строки: 1) породжують право (набувальна давність(Напр: якщо особа довго володіла річчю мала на неї право); 2) позовна давність (погашали чи припиняли право).

Устанавлюється певний максимальний строк під час якого позивач потребує розгляду її позову. Такий строк наз. позовною давністю - встановлений законом строк для захисту порушеного права у суді.

Класичне РПП не знало, що таке позовна давність, а лише подібне - законні строки пред'явлення позовів.

Відмінність законного строку від позовної давност і:

- законні строки були менш тривалими (1 рік для розгляду спорів про рухоме; 2 роки - про спори про нерухоме майно); позовна давність - 30 років; що стосувалось церков і держ.скарбниць - 40 років;

- сплив законого строку погашав не тільки право захист, а й само матеріальне право (Напр: в спорі про право власності ці спливи власник втрачав не тільки право на захист, а й право на річ);

- законні строки не переривались і не зупинялись, позовна ж давність - зупинялась і переривалась.

В 5 ст. до н.е. в РПП з'явилась позовна давність.

Початок перебігу позовної давності визначався моментом виникнення позовної вимоги. Так за позовом власника перебіг строку позовної давності починався з моменту, коли річ неправомірно вибула із володіння власника. Що стосується строкових договорів (чітко визначенний строк), початок перебігу позовної давності визначався як наступний день після договірного строку. Якщо договори і строк його виконання не був визначений, то перебіг строку позовної давності починався через 7 днів після заяви вимоги кредитора.

Перебіг строку позовної давності зупинявся на той час, коли існували перешкоду для пред'явлення позову, які були визнані повожними:

- воєнні дії;

- епідемії;

- неповнолітність боржника;

- відсутність однієї з сторін по державним порядкам.

Позовна давність могла перериватись визнанням відповідачем вимог позивача (Напр: міг попросити про відстрочку або якусь частину боргу віддати).

Тема 7