Основні мотиви лірики Лесі Українки

В інтимній ліриці Лесі Українки спочатку переважали звичайні мотиви природи, кохання. У більшості випадків вони пройняті сумними настроями. Скорбота поетеси, посилена тяжкою хворобою, на відміну від скорботи поетів-сучасників, навіяна не літературними зразками, - вона щира, безпосередня. У ліриці Лесі Українки відображена важка внутрішня боротьба особистого і громадського. Громадські мотиви почали з'являтися в ліриці Лесі Українки дуже рано («В'язень», «Коли втомлюся я...» і т. д.). Це перш за все мотиви невдоволення нестерпною царської дійсністю, гніву і ненависті до царизму, протесту проти національного і соціального гніту, прагнення до повної свободи. Леся Українка поступово, але послідовно долала особисті страждання, все більше переконуючись в тому, що роль поета - в служінні народу; іноді, подібно багатьом романтикам, вона ідеалізувала цю роль («Співець», «Contra spem Spero», «Мій шлях», «Досвітні огні»). Незадоволеність дійсністю спочатку переломлювалося крізь призму протесту проти національного гноблення українського народу. Але разом з тим вона усвідомлювала і соціальний гніт («Колі втомлюся я...», «Slavus-Sclavus»). Вона висловлювала невдоволення примиренської, підлабузницькою політикою українських лібералів («Слово, Чому ти не твердая криця?», «Товарішці на спомин»). У роки, що передували революції 1905, ми спостерігаємо в поезії Лесі Українки та яскраві революційні мотиви («Поворот», «Полярна ніч», «Ох, Як то важливо...», «Дим», «Напис в руїні»). Будучи найбільшим поетом після Шевченка в дореволюційній українській літературі, Лесі Українки широко використовувала в своїй ліриці формальні досягнення російської і світової поезії і в особливості багатства українського фольклору.