Допустимі варіанти змішування добрив

Умовні позначення: М – змішувати можна, В – змішувати можна перед внесенням, Н – змішувати не можна.

4.2.4.Бактеріальні добрива

До них належать препарати високоактивних корисних мікроорганізмів (бактерій), які при внесенні в грунт сприяють утво­ренню сполук азоту і фосфору, доступних рослинам. До них належать бактеріальне добриво АМБ, нітрагін, азото- і фосфоробактерин та ін.

До складу бактеріального добрива АМБ входять мікроорганізми, що сприяють мінералізації гумусу. У розсадниках його застосовують при внесенні торфу у парові поля. Для приготування робочої маси до­брива 1 т подрібненого торфу змішують з 1 ц вапна або фос­форитного борошна і додають до суміші 1 кг культури АМБ. Таке добриво дуже ефективне на кислих ґрунтах.

Для покращення азотного живлення рослин в грунт вносять нітрагін та азотобактерин (азотоген).

Нітрагін — бактеріальний препарат бульбочкових бактерій, які розвиваються на коренях бобових (люпин, горох та ін.), а також лоху, вільхи і засвоюють атмосферний азот. Його вносять у грунт перед посівом (0,5 кг/га) або намочують насіння у розчині нітрагіну (0,5 кг нітрагіну на гектарну норму висіву насіння). Для обробітку насіння кожної бо­бової культури застосовують відповідний нітрагін визначеного штаму бульбочкових бактерій. Нітрагін у кислі ґрунти можна вносити ли­ше після їх вапнування.

Азотоген (азотобактерин) – містить у собі бактерії, які за­своюють азот з повітря і збагачують ним грунт (30—40 кг/га). Вносять його під посіви або шляхом намочування насіння деревних порід у розчині, який готують із розрахунку 1-2 кг добрива на гектарну норму насіння.

Так само, як і азотобактерин, фосфоробактерин містить чисту культуру мікроорганізмів, здатних мінералізувати органічні фосфорні сполуки грунту і переводити фосфор у легкодоступну для рослин фор­му. Норма та техніка його внесення такі ж самі, як і нітрагіну.

4.2.5.Хімічна меліорація ґрунтів

Для нейтралізації ґрунтової кислот­ності і створення сприятливих умов для розвитку садивного матеріалу в підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти вносять вапняні добрива. Длявапнування застосовують вапнистий туф, палене вапно, крейду меле­ну та мергель.

Доза внесення вапна залежить від ступеня кислотності та ме­ханічного складу грунту. Вона повинна бути в межах половини норми, розрахованої за гідролітичною кислотністю: на легких ґрунтах – при­близно 2 т/га, на середніх – 3 і на важких глинистих ґрунтах – 4-5 т/га. Вапнистого туфу, крейди, мергелю вносять в 1,5-2 рази більше, ніж паленого вапна. Вапнування грунту краще проводити во­сени разом з внесенням органічних добрив під основну оранку.

Властивості засолених каштанових ґрунтів поліпшують гіпсуванням. Воно сприяє витісненню з грунтово-поглинального комплексу іона натрію та заміні його іоном кальцію. Гіпс у вигляді порошку вносять в грунт восени, бажано у два прийоми: перший раз під основну оранку і другий — після оранки по поверхні ріллі з на­ступним боронуванням. Норма внесення гіпсу залежить від ступеня засоленості грунту і знаходиться в межах 5-10 т/га.

При проведенні меліорації ґрунтів треба брати до уваги, що пози­тивна дія вапна та гіпсу на ґрунтовий розчин триває 5-6 років. Через це меліорують ґрунти в 6-8-пільних сівозмінах один раз в ротацію, а в 3-4-пільних – один раз за дві ротації.