Основні концепції права

Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття-права — норма права, право — норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.Найбільшою мірою нормативістська теорія права розроблена Г. Кельзеном.

Відповідно до теорії солідаризму, суспільство складається зі зв'язків, що поєднують людей на основі їх взаємопідтримки (солідарності). Причому такої, що належить до відповідних класів і соціальних груп, які реалізують свою місію, свій обов'язок по відношенню один до одного. Все це здійснюється шляхом співробітництва класів, соціальних груп, на основі суспільного поділу праці.

Засновником концепції соціологічного права був Є. Ерліх. Право коріниться не в законах, а в самому суспільстві. Джерело його слід шукати у поведінці людей, які реалізують право. З цих позицій він висунув ідею «живого права спільнот», котра віддавала перевагу судовій та адміністративній правотворчості. Соціологічна концепція сучасності представлена Гарвардською школою (Р. Паунд) і «реалістами» (Д. Френк). Гарвардська школа права вивчає право в тісному зв'язку і взаємодії з суспільством, використовуючи історію, психологію, етику. Право оголошено головним інструментом соціального компромісу і розуміється як правопорядок, протиставлений праву в законі.

Психологічна теорія права виникла в XIX ст., а найбільшого поширення досягла на початку XX ст. її засновником в Україні та Росії є Л. Петражицький, а у Західній Європі - Г. Тард. Представники психологічної школи перетворюють право на психологічний процес, вважаючи джерелом права переживання та емоції людини. Л. Петражицький відкидав будь-які спроби обгрунтувати взаємозв'язок людських емоцій та об'єктивного світу, що призвело до висновку про незалежність права щодо політики, економіки та держави.

Засновником інтегративної юриспруденції права, позитивізму, соціологічної школи права, створивши тим самим нову школу. Так, із позитивного права запозичене вчення про юридичні терміни, з природного права - вчення про моральну цінність права, з соціологічної юриспруденції - умови виникнення і розуміння права, процес його функціонування.

Усі наведені точки зору, характерні для різних правових шкіл, є свідченням того, яка складна природа права.