Історично першим виникло порівняльно-історичне правознавство, яке було дуже впливовим у Німеччині та Росії. Цей напрям сформувався під впливом історичної школи права, і тому в ньому під порівняльним правознавством розумілась загальна порівняльна історія права. Зіставляючи різні правові системи в різних історичних умовах, представники цього напряму обґрунтовували ідею виникнення і розвитку права в кожній державі безпосередньо із "народного духу", незалежно від будь-яких зовнішніх чинників. Отже, право так тісно пов'язане з особливостями розвитку конкретного народу, що не може бути запозичене іншим народом, що суперечитиме його "духу". Отже, історичний напрям від порівняння правових систем фактично перейшов до їх протиставлення, а тому не сприяв взаєморозумінню і зближенню різних народів.
Історично-філософська школа у порівняльному правознавстві відстоювала подальший його розвиток. У рамках цього напряму зарубіжне законодавство розглядалось не тільки як об'єкт вивчення і пізнання, а й як дієвий інструмент вдосконалення національного законодавства. Представники цього напряму вважали, що будь-яке історичне дослідження, яке не наводить формулювання понять, по суті є поверхне заняття для розваг. Історія — не тільки знання минулого, це й вивчення сучасного. Але сучасне не підпорядковане минулому. Навпаки, минуле повинно допомагати розкрити процеси послідовного розвитку поняття права і пов'язаних з ним явищ.
Школа порівняльного законодавства, виходячи з позитивістського праворозуміння, була зорієнтована не на розгляд права взагалі, а на вивчення конкретних правових норм та інститутів. Відповідно і мета їх розгляду полягала не у визначенні загальнотеоретичних понять, а у формулюванні конкретних висновків і рекомендацій, спрямованих на удосконалення національного законодавства." Вільне право" як школа порівняльного правознавства виходило із спільності еволюції правових систем, які належали до однієї і тієї самої цивілізації, із аналогів у вирішенні конкретних юридичних проблем, спорідненості певних правових інститутів. На цій основі передбачалось спочатку розробити ідеальні типи, зразки певних правових інститутів, а потім створити в деяких сферах приватного права загальне право цивілізованого людства. Такі зусилля прибічників ідеї створення "світового права XX століття" підтримувались низкою міжнародних організацій аж до Ліги Націй. Вони підготували низку проектів "загальних законів", з-поміж яких найвідомішим є франко-італійський проект "Кодексу зобов'язального права" (1929 р.), що був результатом співробітництва провідних юристів цих країн і за мету мав зближення правових систем Франції та Італії. Нині у центрі уваги юристів-компаративістів знаходяться три основні комплекси проблем: 1) загальнотеоретичні питання порівняльного правознавства: його предмет, цілі, функції і т. ін.; 2) порівняльні дослідження основних правових систем сучасності; 3) порівняльні дослідження у межах галузевих юридичних наук.