Націоналістичний рух Опору на чолі з ОУН

Улітку 1942 року на Волині й Поділлі почали формуватися збройні загони бандерівського проводу. Спочатку вони виконували функції оборони місцевого населення від німецької влади та радянських партизанів, а з осені стали концентрувати сили для боротьби проти Гітлера й Сталіна. 14 жовтня 1942 року вважається днем утворення Української повстанської армії проводу ОУН - сд. Націоналістичний рух Опору на чолі з ОУН Прагнув до відродження незалежної української держави. Організація українських націоналістів розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності Української держави. Водночас різні фракції ОУН — під проводом С. Бандери ОУН(Б) та під проводом А. Мельника ОУН(М)— бажали використати для цієї мети співробітництво з фашистською Німеччиною, але ці спроби виявлялися марними. Ще до нападу на СРСР за домовленістю з німецькими спецслужбами з оунівців були створені два батальйони «Нахтігаль» та «Роланд». Розгорнутий терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН, свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це посилювало анти-німецькі настрої, які переростали у рух Опору. ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків!". Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан. Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба. Так, Карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оуонівськими і радянськими партизанами. З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.

ІІІ.

1) Причини поразки Червоної Армії

Український напрямок для Гітлера був одним із головних. Уже 18 серпня 1941 року він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України — «безпосереднє стратегічне завдання». Захоплюючи Київ, Гітлер тріумфував, розцінюючи київську операцію як «найбільшу битву в світовій історії». Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих спроб прорвати оборону німців Кримський фронт змушений був перейти до оборони. Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 року наступ на харківському напрямку. Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. 22 липня 1942 року вся територія УРСР була остаточно окупована. Отже, раптовість фашистського нападу, матеріальна непідготовленість до війни, відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків стали основними причинами трагічних поразок і катастроф. Незважаючи на те, що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів і офіцерів; окупації України та переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера