Об'єктом злочину є не тільки воля, честь і гідність особи, а й авторитет органів влади.
Потерпілим від злочину може бути представник влади, працівник правоохоронного органу та їх близькі родичі.
Об'єктивна сторона злочину виражається у двох діяннях: захопленні та триманні як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близького родича.
Захоплення заручника – це протиправне, насильницьке обмеження фізичної можливості однієї або декількох осіб вільно, за своїм бажанням, рухатись у просторі, тримання заручника – це протиправне насильницьке перешкоджання виходу заручника на свободу.
Захоплення і тримання заручників вважаються закінченим злочином з моменту фізичного обмеження волі заручника та початку перешкоджання виходу його на волю. Тримання заручників припиняється з моменту їх втечі із місця тримання, звільнення злочинцями (незалежно від причини такого звільнення) або іншими особами (наприклад, працівниками міліції або служби безпеки) чи смерті заручників.
|
|
Захоплення заручників може вчинюватися різними способами (таємно, відкрито, шляхом обману, зловживання довірою, з використанням службового становища), із застосуванням насильства, з погрозою заручникові застосувати насильство щодо нього або його близьких родичів, з використанням одурманюючих речовин або наркотичних засобів, однією особою, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою.
Тримання заручників може здійснюватися шляхом зв'язування потерпілого і приковування його до чогось тяжкого чи нерухомого, закриттям у приміщенні, контейнері, цистерні, машині, фургоні, салоні літака, триманням заручника під прицілом вогнепальної зброї, обгородженим дротом, який перебуває під напругою або з'єднаний із вибухівкою.
Суб'єктом злочину є особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Якщо в процесі захоплення чи тримання заручника винний погрожує йому вбивством, каліцтвом, знищенням або пошкодженням майна, то скоєне необхідно кваліфікувати наступними способами:
а) заручник – представник влади або його близький родич. Мета погрози – припинити за допомогою заручника діяльність представника влади або змінити її характер – за статтями 349 та 350;
б) заручник – працівник правоохоронного органу і погроза вчинюється з метою домогтися від нього прийняття незаконного рішення, наприклад, наказати підлеглому звільнити із-під варти небезпечного злочинця – за ст. 349 та ст. 343;
|
|
в) заручник – родич працівника правоохоронного органу. Мета погрози є: ідентичною з попередньою і доведена до відома працівника правоохоронного органу – за статтями 349 та 343;
г) будь-хто із заручників. Погроза висловлюється у зв'язку зі службовою діяльністю представника влади або працівника правоохоронного органу – тільки за ст. 349.
Втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби (ст. 343 КК України), державного діяча (ст. 344 КК України): поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Родовий об'єкт злочину – суспільні відносини у сфері державного управління (порядок управління), складовою частиною (структурним елементом) яких є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників правоохоронних органів та державних діячів.
Потерпілими від злочину, передбаченого ст. 343, можуть бути працівники правоохоронних органів, а ст. 344 – державні діячі.
Закон дає вичерпний перелік останніх: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахункової палати або член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
Об'єктивна сторона обох злочинів полягає у втручанні в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343) чи державного діяча (ст. 344). Втручання може проявлятись у будь-якій формі незаконного впливу на потерпілого, спрямованого на перешкоджання виконанню ним службових обов'язків або на досягнення прийняття ним неправомірного рішення. Вплив може полягати в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Незаконність впливу означає, що такі дії суперечать відповідному законові чи підзаконному актові.
Суб'єктом злочину є особа, якій до його вчинення виповнилося 16 років.
Суб'єктивна сторона обох злочинів характеризується прямим умислом. При цьому злочинець ставить перед собою мету – перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень.
Кваліфікуючими ознаками є втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, якщо воно перешкодило запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила (ч. 2 ст. 343), та вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (частини другі статей 343 і 344). Перші дві кваліфікуючі ознаки мають місце у випадках, коли потерпілий мав реальну можливість запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, але не зміг її використати через втручання у свою діяльність.
Третя кваліфікуюча ознака – використання службовою особою свого службового становища – має місце тоді, коли винна особа використовує для втручання права і повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю.