Втілення в життя цієї доктрини трагічно позначилось на долі Німеччини: вона була розколота на дві держави – ФРН та НДР

У свою чергу Радянський Союз взяв реванш у Східній Європі, Китаї, Північній Кореї, де були встановлені прорадянські режими.

10 жовтня 1944 р. між Черчиллем та Сталіним був укладений "процентний договір" про розподіл сфер впливу в Східній Європі. Незважаючи на напружені відносини, шанс зберегти нормальні стосунки залишався, але його було втрачено, створювався образ ворога, змінювалось ставлення світової громадськості до СРСР, а радянських людей до колишніх союзників. У 1947 р. дві третини населення США вважали СРСР ворогом №1. У світі розгорталась "холодна війна". Важливим показником початку "холодної війни" стало ставлення до плану Маршалла, який чітко розмежував прихильників і союзників СРСР та США у Європі.

Поняття "холодної війни" включає в себе пропагандистську війну, активну участь у регіональних конфліктах, боротьбу за впливи в "третьому світі", економічну війну, технічну блокаду, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, боротьбу розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, глобальне воєнне протистояння, стратегію взаємного ядерного залякування, змагання в галузі оборонної науки, нарощування протистояння воєнно-політичних блоків, гонку в галузі космічних досліджень і озброєнь тощо.

Важливим наслідком "холодної війни" стало створення воєнно-блокової системи.

У Західній Європі процес формування воєнно-блокової системи розпочався в березні 1948 р., коли Англія, Франція, Бельгія, Голландія і Люксембург утворили Західний Союз. Його учасники повинні були надавати військову допомогу один одному на випадок загрози їхнім інтересам. Великобританія намагалась утвердити в новоутвореному союзі своє лідерство.

У січні 1949 р. у Москві було скликано нараду представників країн радянського блоку (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина та СРСР), на якій було вирішено створити, Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Пізніше до РЕВ були прийняті Албанія, НДР, Монголія та інші держави. Таким чином, протистояння в економічній сфері поглибилось. Економічні, торговельні, культурні зв’язки між обома угрупованнями швидко згортались.

Квітня 1949 р. міністри закордонних справ Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Італії, Великобританії, Франції та США уклали у Вашингтоні Північноатлантичний пакт (НАТО). Метою діяльності НАТО було проголошено захист демократії західного зразку, що виключає владу однієї партії в політичній сфері, передбачає відкритість і цілісність світового ринку. У подальшому кількість членів НАТО було збільшено. У 1952 р. до НАТО увійшли Греція та Туреччина, у 1955 р. – ФРН.