Правила оформлення цитування та бібліографічного опису

При написанні роботи необхідно посилатися на джерела, матеріали з яких наводяться у дослідженні або на ідеях та висновках яких базуються проблеми, задачі, питання магістерської роботи. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування джерела, дають необхідну інформацію щодо нього.

Текст роботи може включати:

- цитати, відзначені лапками, на які, після закінчення цитування, робиться посилання та оформлюється цифрою у квадратних дужках, яка позначає порядковий номер джерела у списку використаної літератури, з якого цю цитату було взято, наприклад «...» [5];

- посилання, переказані власними словами автора роботи (без лапок), оформлюються так само, як наведено вище.

Цитування повинно бути повним, допускається пропуск слів, речень, абзаців без перекручення авторського тексту. Випущений текст позначається трьома крапками. Розділовий знак, який стояв перед пропущеним знаком, не зберігається. При непрямому цитуванні (переказі) слід бути гранично точним у викладанні думок автора.

Якщо використовується інформація, матеріали з великою кількістю сторінок (монографії, оглядові статті), тоді у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул, на яких міститься матеріал, використаний у роботі, наприклад «...» [9, С. 43];.

Рекомендується в основному тексті давати посилання на особисті публікації та наукові праці (якщо вони є).

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки зазначають їх номери. При цьому слід писати: «... у розділі 3...», «... дивись 2.3...», «... відповідно до 1.2.3...».

За необхідності посилання на ілюстрації (графічні матеріали) роботи вказують тільки порядковий номер ілюстрації, наприклад:... на рис. 1.2... або зворот типу:... як це показано на рис. 1.2.

На всі таблиці роботи повинні бути посилання у тексті, при цьому слово "таблиця" у тексті пишуть повністю наприклад:... у таблиці 1.2.... При повторному посиланні на таблиці та ілюстрації потрібно вказувати скорочено слово "дивись", наприклад:... (див. таблицю 1.3) чи... (див. рисунок 1.2), які подаються у дужках.

Список використаних джерел (літератури), який починають з нової сторінки, завершує основну частину роботи. Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю, без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Порядкові номери описів у переліку є посиланнями у тексті (номерні посилання). Список використаної літератури складають за абеткою (найбільш зручний для користування). Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Зокрема, потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати із таких стандартів:

- ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT).

Ініціали осіб, на чиї праці посилаються в науковій роботі, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпаки – на першому місці ставлять прізвище. Прізвища авторів наводять у тій послідовності, в якій їх подано у виданні, і розділяють комами.

Книги чотирьох та більше авторів, а також видання, що не мають індивідуальних авторів, записують за назвою. Інформацію про авторів подають після назви через косу лінію (/) звичайним шрифтом прямого накреслення. У цьому випадку ініціали ставлять перед прізвищем. Якщо авторів понад чотири, можна зазначити перших три, додаючи слова “та ін.” Можна навести прізвища всіх авторів, якщо прізвище важливого або цитуємого автора стоїть на п’ятому місці чи далі.

Назву роботи наводять так, як подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано другу назву – відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи, то їх наводять в описі, відокремивши від основної назви двокрапкою (:). Другу назву не скорочують.

Після назви уточнюють відомості про видання. Наприклад, ”Навч. посібник”, ”Підручник”, “Словник”, ”Довідник”, “Зб. статей”, ”Зб. наук. праць”, “У 3-х т.” тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку. Слова в уточненні дозволено скорочувати відповідно до чинних стандартів.

Після назви через одну косу лінію вказують дані про переклад. Наприклад, “Пер. з англ.”, “Пер. з англ. С. Панчишина”. Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою і перелічують авторів.

Після інформації про автора та назву подають інформацію про місто видання, назву видавництва, рік видання та загальну кількість сторінок.

Першим елементом вихідних даних є місце видання, яке наводять повністю у називному відмінку. Дозволено подавати скорочено лише назви столиць (чи інших великих міст). Наприклад, “Львів”,” Харків”, проте “К.”, ”М.”, ”СПб”, ”N.Y.” Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою. Якщо одна з двох назв міст не скорочується, тоді зазначають повну назву обох.

Зазначивши місце видання, ставлять двокрапку. Далі подають назву видавництва коротко, без лапок, опускаючи слово “видавництво”. Якщо книгу видали два видавництва, то в описі зазначають обидва. Наприклад: К.: Основи, Львів: Просвіта, Львів: Світ; Київ: Либідь.

Після назви видавництва ставлять кому (,) і подають рік видання арабськими цифрами. Наприклад, Львів: Каменяр, 2007.

У бібліографічному описі книги подають її об’єм, наприклад, “483 с., перед ним ставиться. – (крапка і тире).

Журнальні або газетні статті описуються за такими правилами:

- прізвище автора статті, його ініціали. Після цього ставиться крапка;

- повна назва статті. Після назви ставляться дві косі лінії (//);

- назва журналу або газети. Після назви ставляться крапка і тире (. -);

- рік видання. Після нього - крапка і тире (. -);

- номер журналу або дату виходу газети. Після них - крапка і тире (. -);

- сторінка або сторінки на яких була надрукована стаття (С. 36-37.).

Бібліографічний опис електронних документів здійснюють відповідно до стандарту ISO 690-2. Спочатку дають опис джерела за правилами, наведеними вище; далі зазначають в кутових дужках (< >) записують URL-адресу сторінки (зразок оформлення бібліографічного опису Додаток Ж).

Список використаної літератури складається у такій послідовності:

- закони України;

- інструкції та нормативні акти міністерств і відомств;

- наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана українською або російською мовами;

- література, видана іноземними мовами;

- інтернет-джерела.