Поміщики – кріпаки, батьки – діти, духовне – матеріальне.
Характеристика образів-персонажів
Персонажі твору поділяються на два ворожі табори: селян-кріпаків (Микола, старі Джеря та Джериха, Нимидора, Кавун та інші) та представників панівного класу (пан Бжозовський, Осавула та інші). Головний герой твору - Микола Джеря. Він любить волю і не може змиритися з рабством, зносити знущання і приниження. З гуртом селян він утікає від пана на сахарні, сподіваючись, що знайде там краще життя. Тяжкі поневіряння випали на долю Миколи… Багато років шукає він правду, але так і не знаходить її. Втеча від поміщиків - типове явище того часу. Це була своєрідна форма протесту кріпаків, вияв їхньої зненависті до кріпосницької системи. Та не краща доля чекала бурлаків на сахарнях. Лихо жене їх у вільні степи, а потім у Бессарабію. Письменник правдиво змалював нестерпні умови життя бурлаків на сахарнях, жорстоку експлуатацію промисловців, які заради наживи обдирали заробітчан, харчували їх гнилими продуктами. Серед бурлаків починається моровиця. Вимирає і частина заробітчан із Вербівки, а серед них і Кавун - вірний товариш Миколи. Пан Бжозовський всюди розшукує Миколу, не маючи намір віддати його в солдати. Багато літ бурлаки тинялися по світу. Зрештою їх ловлять і кидають до тюрми. На них чекає Сибір. На судовому процесі Микола тримався гордо і незламно: “Його не зігнула недоля і тяжка неволя”.
У цей час відбулася реформа 1861 року. Повернувшись додому, Микола не застає в живих ні матері, ні дружини. На рідному подвір’ї зустрічає молодицю, дуже схожу на Нимидору. Це була Миколина дочка. Разом вони йдуть на цвинтар, і дочка приводить його на могилу матері. Схиливши сиву голову над похилим хрестом, Микола довго стоїть у тяжкій задумі. Перед ним промайнуло все безрадісне життя: коротке, мов спалах, щастя з Нимидорою, яку він покинув, іду шукати кращої долі, але так і не знайшовши її. Він уявив, як дружина з дочкою страждали в голоді і холоді, щодня виглядаючи свого годувальника. Так і не діждалась його Нимидора, так і не побачила свого Миколу навіть перед смертю.
Довелось Миколі доживати свого віку у дочки і зятя. Він доглядав пасіку, допомагав по господарству, а тихими літніми вечорами, зібравши на пасіці онуків, розповідав їм про свої поневіряння, пошуки волі, і в очах старого Миколи спалахували гнівні вогники, яких не могли погасити ні страждання, ні злидні.
В образі Миколи Джері втілені могутні духовні сили українського народу. “Микола Джеря, - писав Іван Франко, - хоч кріпаком родився, був однако з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих лицарських типів українських”.
Письменник вивів постать українського селянина-бунтаря Миколи Джері, людини волелюбної, невтомної, енергійної, високої моралі, глибокого, щирого почуття.
Микола Джеря ненавидить гнобителів, протестує проти соціальної несправедливості. Він сміливо підносить руку на пана та його слуг, перший серед заробітчан не скоряється посесору-капіталісту і багатію-отаману, шукає спільників у боротьбі. Микола Джеря — добрий, уважний, ввічливий у відносинах із батьками, заробітчанами, скромний, здібний до музики й малярства. Джеря — духовно вільна особистість. У конфлікті з обставинами Микола утверджується як непохитний волелюбець, правдошукач. Саме тут відкрилися можливості таким його душевним пориванням, які виходять за межі житейських стандартних уявлень його батька. Конфлікт Миколи з ворожими трудівникові обставинами не має механічного характеру, оскільки він зумовлений глибоко внутрішніми причинами: волелюбством Миколи, прагненням жити по-людськи, усвідомленням свого рабського становища.
Джеря не може пристосовуватись, лицемірити. Висока духовна свобода характеризує його як людину непересічної вдачі, людину, яка є носієм якостей національного характеру, коріння якого сягають у глибини історії і побуту його волелюбного народу. Усвідомивши, що не особисті риси пана є причиною нещастя його родини, а панщина, Микола покидає село: «Піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду».
І він дотримав слова, дарма, що дорогою ціною. Навіть заповіт батька скоритися, не чіпати пана й осавули не змінили його поведінки. Досвід батька, вихованого віковим рабством, неприйнятний для молодого покоління. Переживши чвертьстолітню «одіссею», Микола зберігає духовну міць і незламність.
Микола «був сивий аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а з-під їх і тепер блищали темні, як терен, очі.
Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, наче вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий». Уже в перших розділах повісті автор зображує старого кріпака Петра Джерю, батька Миколи. Усе життя Петро покірно робив на пана, але це не рятувало його від канчуків. Виснажений непосильною працею, Джеря передчасно помирає.
«Важка праця виссала з його усю силу. Уся його сила прийшла на чужу користь, в чужу кишеню,— на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки». Дуже яскраво й зворушливо змальовано також жінку кріпачку Нимидору, дружину Миколи. Гарна, чесна, працьовита людина, вона мала всі права на щастя, але в умовах кріпосницького гніту життя її було понівечено. Крім головного героя, в повісті виведено й інших персонажів.
Не тільки Микола протестує проти панського гніту. Разом із ним тікає від панщини з рідного села ще кілька кріпаків. Вербівські бурлаки — люди волелюбні, чесні, готові на самопожертву. Серед бурлак особливо відзначається щирістю почуттів, вірністю почуттів, вірністю товариству Петро Кавун. Реалістично зображені в повісті такі визискувачі: пан Бжозовський, посесор Бродовський, панський прислужник — осавула. Усі вони прагнуть скористатися з праці кріпаків.
Особливо жорстоким гнобителем був пан Бжозовський, від якого кріпаки втікали з рідного села. Змальовуючи в повісті цих жорстких експлуататорів, письменник показав їх як «ворожу силу», з якою вже не бажає миритися трудовий народ.