Таксономічні категорії екологічного районування довкілля

Екологічний моніторинг довкілля в межах території країни, великих регіонів (Донбас, Крим, Поділля, Карпати тощо), окремих областей, районів, великих міст, повинен здійснюватись з додержанням вимог щодо відповідних масштабів проведення робіт і картографування їх результатів.

В загальному випадку базовими масштабами проведення екологічних досліджень (за аналогією з геологічним вивченням територій) слід вважати:

– на державному рівні: масштаби 1:1000 000 і 1:500 000;

– на регіональному рівні: масштаби 1:500 000 і 1:200 000;

– на обласному рівні: масштаби 1:200 000 і 1:100 000;

– на районному рівні: масштаби 1:50 000 і 1:25 000;

– на рівні полігону: масштаби 1:10 000 і 1:5000;

– на рівні об'єкту: масштаби 1:2000 і 1:500.

Застосування будь-якого масштабу екологічних досліджень і картографування довкілля грунтується на єдиному принципі: один см² карти міжнародної розграфування повинен відповідати щонайменше одному рівневому об'єктові спостережень, від якого інструментальними або розрахунковими методами можливо отримати необхідну екоінформацію і використовувати її на різних рівнях узагальнення чи деталізації.

Відповідно до масштабу ЕМД утворюється мережа місць (пунктів, об'єктів) спостережень довкілля.

Всю територію України, виходячи із світового досвіду географічних і геологічних досліджень, доцільно характеризувати в масштабі 1:1000 000, тобто державний рівень екомоніторингу довкілля повинен забезпечуватись опорною мережею спостережень, в якій об'єкти спостереження (екологічні полігони) розташовані в середньому на відстані 10 км чи один полігон повинен характеризувати сто квадратних кілометрів території.

Міжрегіональний рівень екологічного моніторингу довкілля повинен здійснюватись в масштабі 1:500 000, охоплюючи економічні і природні регіони України, наприклад, Донбас, Придніпров'я, Українські Карпати, Західне і Східне Полісся, Північне Причорномор'я, Крим тощо.

Регіональний рівень екомоніторингу довкілля повинен охоплювати ландшафтні райони в межах кордонів кожної адміністративної області і здійснюватись в масштабі 1:200 000, що вимагає проведення спостережень НПС не більше ніж через 2 км (чи один екополігон повинен характеризувати стан НПС на площі 4 км²). Додатковим масштабом регіональних досліджень може бути 1:100 000, що в чотири рази підвищує щільність мережі екополігонів.

Локальні (зональні) системи екомоніторингу довкілля організуються на рівні окремих ділянок ландшафтів, в межах адміністративних районів (масштаби 1:100 000 і 1:50 000, відповідно спостереження ведуться через 100 і 50 м), виробничо-міських агломерацій чи великих міст (масштаб 1:50 000, спостереження ведуться через 50 м). Додатковий масштаб 1:25 000 може бути запропонований для дослідження зони з високим техногенним навантаженням.

Об'єктовий рівень екомоніторингу здійснюється на окремих опорних (пробних) ділянках (об'єктах) екополігонів (масштаби 1:500 – 1:1000, спостереження здійснюються через 5-10 м).

Різномасштабні (рівневі) елементи екомоніторингу (полігони, опорні ділянки, об'єкти) повинні бути позиційно сумісні і утворювати єдину мережу спостережень, яка здібна надати повну інформацію про екологічний стан тієї чи іншої території, який характеризується властивостями компонентів довкілля.

Компонентами НПС є атмосфера, земельні, водні і рослинні ресурси, тваринний світ і населення, кліматичні умови і об'єкти життєдіяльності, які утворюють відповідні предметні області інформаційної моделі довкілля.