Фінансова політика

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині

ХІХ ст. були:- оброчний та подушний податки з селян;

- шинкові та митні збори;

- податки з капіталів та торгових оборотів.

Видаткова частина бюджету мала непродуктивний характер. Більшість

витрат припадала на воєнне та морське міністерства. Витрати на освіту в першій

половині ХІХ ст. становили менше, ніж 1% всіх витрат бюджету.

Дефіцит бюджету покривали випуском все більших обсягів зовнішніх і

внутрішніх позик, і паперових грошей.

З метою впорядкування грошового обігу в 1839-1843 р.р. було реалізовано

фінансову реформу. Її проводили через вилучення асигнацій і введення твердої

валюти у вигляді розмінних на срібло державних кредитних білетів, а в 1843 році

було вилучено асигнації. Впровадження кредитних білетів на рівні зі сріблом

принесло певні вигоди. Це дало змогу відмовитись від срібла в обігу (монети сильно

стирались). Але у зв’язку із зростанням державних, особливо воєнних витрат, уряд

знову вдався до емісії (випуску) нових кредитних білетів, які знецінювались.

У 1862 р. знову спроба чергової грошової реформи, за якою дозволявся

розмін кредитних білетів на золото і срібло. В кінці наступного року розмін було

відмінено.

Отже, господарський розвиток України у ХІХ ст. визначався її колоніальним

статусом. Незважаючи на зміни, українська економіка другої половини ХІХ ст.,

залишалася аграрно-індустріальною.