Фізична травма

Фізична травма (trauma physicum) є досить частим уражен­ням СОПР Найпоширенішими серед уражень СОПР, які спри­чинені фізичними факторами, є термічні (вплив високих та низьких температур), ураження електричним струмом (опіки, гальваноз) та променеві ураження (при локальному впливі ве­ликих доз іонізуючого випромінювання).

Термічні ураження виникають унаслідок дії на CO високих (опіки) або низьких (обмороження) температур. Опіки CO мо­жуть бути спричинені гарячою їжею, парою, гарячими предме­тами, вогнем, гарячим повітрям. Під дією гарячої води чи пари розвивається гострий катаральний стоматит, який супровод­жується болем. CO стає різко гіперемійованою, відзначається мацерація епітелію. При сильному опіку епітелій злущується великими шарами або виникають пухирі, на місці яких утворю­ються поширені поверхневі виразки чи ерозії. Приєднання вто­ринної інфекції та дія місцевих подразнювальних чинників уск­ладнюють перебіг стоматиту і сповільнюють епітелізацію ділянок ураження.

Лікування. Ділянку опіку CO треба знеболити, застосувавши місцевоанестезуючі засоби. Після цього проводять антисептичне оброблення, призначають обволікаючі та протизапальні препа­рати у поєднанні з протимікробними засобами. У фазі де­гідратації використовують кератопластичні засоби.

З впливом низьких і наднизьких температур на СОПР лікар зустрічається в основному при кріотерапії різних уражень CO та пародонта. При цьому в осередку кріовтручання одразу виникає різке локальне катаральне запалення, яке за 1—2 доби перехо­дить у некроз (мал. 39). У післяопераційний період з перших

Мал. 39 Виразка на червоній каймі нижньої губи, зумовлена дією термічного фактора (пі­сля кріотерапії)

годин після кріодеструкцн призначають ротові ванночки чи по­лоскання антисептичними засобами, а з розвитком кріонекро-зу проводять лікування, як при виразково-некротичному сто­матиті.

Електротравма CO часто буває пов'язана з електролікуванням (гальванізація, електрофорез) або розвитком гальванізму в ро­товій порожнині.

Гальванічний опік утворюється на місці контакту активного електрода із CO в разі порушення методики проведення елек­трофорезу чи гальванізації. Осередок ураження нагадує форму електрода і має білувато-сіру болісну поверхню. Згодом на ній утворюється майже суцільна болісна ерозія, яка оточена реак­тивним запаленням прилеглих тканин і супроводжується бо­лісною реакцією регіонарних лімфовузлів.

Гальванізм та гальваноз. Ці несприятливі явища спосте­рігаються в порожнині рота у зв'язку із наявністю у ній різнойменних металів.

Гальванізм — це виникнення реєстрованих електропотен­ціалів у порожнині рота за наявності металевих включень, без виражених суб'єктивних і об'єктивних ознак.

Гальваноз — патологічні зміни місцевого і загального харак­теру, що з'являються унаслідок електрохімічної взаємодії між металевими включеннями у порожнині рота.

Наявність різнорідних металевих включень сприяє виник­ненню електрохімічних реакцій, появі значних катодних і анод­них ділянок та накопиченню електрорушійної сили на межі ме­талу і ротової рідини, що забезпечує виникнення гальванічних пар. Катодні й анодні ділянки можуть мігрувати по поверхні

металевого зубного протезу, періодично накопичуючи заряд і розряджаючись Електрохімічні процеси посилюють корозію металів. Припої паяних конструкцій протезів мають значну по­ристість та темний колір поверхні за рахунок корозії і утворен­ня оксидів металів, які постійно розчиняються у ротовій рідині.

Значний вміст іонів металів у ротовій рідині зумовлює їх на­копичення в CO. м'яких тканинах порожнини рота, кістках ще­леп та постійне надходження в травний канал, що веде до їх поширення, по всьому організму і виникнення сенсибілізації до металів

При гальванозі хворі скаржаться на металічний присмак у роті, спотворення смакових відчуттів, печіння чи пощипування, біль у язиці, щоках, сухість або гіперсалівацію, легку подразли­вість, біль голови, слабість. Ці ознаки більшою мірою вира­жені вранці, причому ступінь суб'єктивного відчуття може не залежати від різниці потенціалів, а визначатися загальним ста­ном організму, його індивідуальною чутливістю до гальва­нічного струму.

Клінічні прояви гальванозу CO залежать від сили струму, часу його впливу та індивідуальної чутливості тканин. Гальва­нічні струми можуть викликати гіперкератоз або опіки окремих ділянок CO, які клінічно проявляються катаральним чи ерозив­но-виразковим ураженням. Осередки ураження при гальванозі частіше з'являються на кінчику, бічних і нижній поверхнях язи­ка, значно рідше — на щоках (по лінії змикання зубів), губах, піднебінні.

При катаральному ураженні виникають яскрава гіперемія, набряк та печіння. Вогнища запалення чітко відмежовані від незміненої поверхні CO.

Ерозивно-виразкова форма електрогальванічного стоматиту трапляється рідко, характеризується вогнищевим або дифузним запаленням CO з утворенням поодиноких чи множинних ерозій (інколи — виразок або пухирів), покритих білувато-сірим наль­отом.

Діагностика. Для встановлення діагнозу «гальваноз» необ­хідна наявність принаймні 5 критеріїв: 1. Скарги хворого на ме-алічний присмак у роті. 2. Більша виразність суб'єктивних •имптомів уранці і збереження їх протягом дня. 3. Наявність у юрожнині рота 2 металевих включень і більше. 4. Визначення реєстрація) різниці потенціалів між металевими включеннями. ' Поліпшення самопочуття хворого після видалення протезів з юрожнини рота.

Лікування. Етіотропна терапія гальванозу CO зводиться до видалення з порожнини рота протезів та пломб із неоднорідних металів. Крім того, при ураженнях CO катарального характеру в ранніх стадіях застосовують інгібітори протеаз, протизапальні та антисептичні засоби. Осередок ураження обробляють 5% розчи­ном унітіолу

Гальванічні опіки, які перебігають з ерозіями, виразками, пухирями і супроводжуються вираженою болісністю, обробляють антисептичними засобами у поєднанні з місцевоанестезуючими речовинами, 4—10% олійними розчинами анестетика, 10% спиртовим розчином прополісу з гліцерином (1:1), 20—40% роз­чином ДМСО. Знеболювальний протизапальний ефект дають настої подорожника, деревію, зеленого чаю, листків кропиви.

Для поліпшення епітелізації ділянок уражень застосовують солкосерил (мазь, желе), ербісол, вінілін, протиопікову рідину тощо.

Ураження слизової оболонки порожнини рота при променевій терапії новоутворень щелепно-лицевої ділянки. Під час проведен­ня променевої терапії новоутворень щелепно-лицевої ділянки під вплив опромінювання потрапляють і неуражені ділянки CO. Реакції різних зон СОПР на опромінення не є тотожними. Притаманні їм певні клінічні особливості залежать від виду променевої терапії, одноразової і сумарної дози опромінення, радіочутливості тканин та стану порожнини рота до початку оп­ромінювання.

Перші клінічні ознаки порушення стану CO з'являються на ділянках, що покриті незроговілим епітелієм: гіперемія, набряк, які збільшуються з підвищенням дози опромінювання. Надалі, внаслідок посиленого зроговіння CO, вона мутніє, втрачає блиск, ущільнюється, стає складчастою. При подальшому опромінюванні відбувається вогнищеве відторгнення зроговілого епітелію, а відтак з'являються ерозії, покриті клейким некротичним нальо­том (вогнищевий плівчастий радіомукозит, мал. 40). Якщо нек­роз поширюється на прилеглі ділянки, то ерозії зливаються і виникає зливний плівчастий радіомукозит.

Особливо чутлива до опромінення CO м'якого піднебіння:

тут радіомукозит виникає відразу, без фази зроговіння. У ділянках CO, які в нормі вкриті зроговілим епітелієм, відзначаються лише осередкова десквамація епітелію або по­одинокі ерозії.

Надалі розвиток процесу ускладнюється ураженням слинних залоз, епітелій яких дуже чутливий до опромінення. В перші З— 5 діб слиновиділення може бути посиленим, а потім швидко настає стійка гіпосалівація. Через 12—14 діб розвивається ксе-ростомія, яка супроводжується дисфагією та спотворенням і втратою смакового відчуття. Пізніше з'являються гіперемія кінчика та бічних поверхонь язика і атрофія його сосочків.

Променеві зміни у порожнині рота значною мірою оборотні. За 2—3 тиж після припинення опромінювання стан CO повер­тається до відносної норми. Однак при великій поглинутій дозі (5000—6000 рад) можуть виникнути необоротні зміни в слинних залозах і CO (гіперемія, атрофія, променеві виразки).

У профілактиці променевих реакцій важливе значення має санація порожнини рота. Її слід проводити у такій по-

Мал. 40. Вогнищевий плівчастий радіомукозит

слідовності: 1) не пізніше ніж за 3—5 діб до іючаік\ променевої терапії видалення розхитаних і зруйнованих зубів з хронічними вогнищами в періодонті з наступним накладанням швів; 2) ви­далення над- і під'ясенного зубного каменю, кюретаж пародон-тальних кишень; 3) пломбування всіх каріозних порожнин це­ментом або пластмасою. При цьому необхідно зняти металеві протези та пломби з амальгами або виготовити на зубні ряди гумові чи пластмасові захисні капи зовтовшки 2—3 мм і накла­дати їх безпосередньо перед сеансом променевої терапії. Замість кап можна використовувати тампони, просочені вазеліновою олією чи новокаїном. Безпосередньо перед опромінюванням CO зрощують розчином адреналіну в ізотонічному розчині натрію хлориду (2:100) або адреналін вводять під шкіру, a CO обробля­ють преднізолоном.

При початкових проявах променевої реакції рекомендується обробляти CO і ясна 4—5 разів на добу слабкими розчинами антисептичних засобів (1% розчин перекису водню, фурацилін 1:5000, 2% розчин борної кислоти та ін.). У розпал променевої реакції для знеболювання застосовують 1% розчин новокаїну чи тримекаїну, 1% розчин дикаїну, 10% олійну емульсію анестези­ну; пародонтальні кишені промивають теплим розчином анти­септичних засобів, проводять аплікації ферментів з анти­біотиками, а потім CO обробляють 1% спиртовим розчином цитралю на персиковій олії, олією шипшини або обліпихи. У цей час протипоказані видалення зубів, зубного каменю і кюре­таж пародонтальних кишень.

Терапія постпроменевих реакцій і ускладнень спрямована на підвищення опірності організму, зменшення проникності тка-

нин, а також усунення чинників, які негативно впливають на СОПР

Призначають рутин, нікотинову кислоту, ціанокобаламін, аєвіт. препарати кальцію, галаскорбін Відносна нормалізація СОПР настає за 2—3 міс.