Історія становлення та перспективи подальшого розвитку аудиту в Україні

Нормативно-правове забезпечення аудиту: ЗУ «Про аудиторську діяльність», Міжнародні стандарти аудиту. Незалежний аудиторський контроль має особливе значення як гарант засвідчення достовірності бухгалтерської звітності. Достовірна інформація про діяльність підприємства цікавить власників підприємств, постачальників, покупців, банки, органи податкового контролю, інвесторів — тобто всіх тих, хто має справу з конкретним підприємством.

Із розвитком торгівлі та промисловості державного контролю стало вже недостатньо, оскільки він захищав інтереси лише держави, тому виникла необхідність у недержавному контролі — аудиті (англ. audit від лат. auditus — слухання, вислуховування). Причому в ньому були зацікавлені обидві сторони. До послуг аудиторів звертались і незацікавлені сторони (суд, арбітраж), які захищали справедливість. Щоб попередити зловживання, неправильний розподіл та привласнення прибутків, власник змушений був застосовувати перевірку фінансової звітності. За історичними джерелами можна прослідкувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль налічує багато віків. Розвиток контролю за господарською діяльністю пов’язаний із виникненням обліку в державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де його вели ще на папірусі, а в подальшому — на папері. Сучасний аудит почав формуватись наприкінці XIX сторіччя, з часу, коли виникло поняття про компанію як про самостійний юридичний суб’єкт. Саме це призвело до роз’єднання права власності і функцій управління, внаслідок чого виникла необхідність захисту інтересів власників (акціонерів), котрі не брали участі в щоденному процесі прийняття рішень, за винятком малих компаній (коли акціонери та директор виступають в одній особі). Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані, Узбекистані та інших — розвивалась із розвитком ринкової економіки. Відтак було створено Асоціацію бухгалтерів і аудиторів СНД. Аудиторська діяльність в Україні започаткована з 1989 року у зв’язку із виникненням ринкових відносин і створенням в Україні (на той час УРСР) спільних підприємств, достовірність звітності яких іноземний інвестор вимагав підтвердити традиційним учасником цивілізованого ринку — аудитором. Це і стало передумовою створення дочірнього відділення Інаудиту в Україні, яке називалось Інаудит-Україна. До складу цієї першої аудиторської фірми в Україні увійшли колишні держслужбовці контрольно-ревізійного управління Мінфіну України. Проте значного розвитку аудит в Україні набув лише після розпаду Радянського Союзу. Основними видами послуг перших аудиторських фірм в Україні були консультації з питань бухгалтерського обліку, правил оподаткування або безпосереднє здійснення бухгалтерського обліку та складання звітності. Отже необхідність проведення аудиту обумовлена потребою користувачів у достовірній інформації про фінансовий стан господарюючого суб’єкта. Користувачами інформації можуть бути власники, керівництво управлінського апарату, інші фізичні та юридичні особи, що мають матеріальну зацікавленість у фінансово-господарській діяльності цього суб’єкта, а також усі ті, кому необхідно бути впевненим у достовірності та повноті наданої інформації про фінансовий стан суб’єкта господарювання. Появу такого нового суб’єкта господарювання, як аудит, було сприйнято суспільством як належне, оскільки: переважна більшість бухгалтерів малих підприємств мають низьку кваліфікацію; законодавство зазнає частих змін. Наступним кроком у розвитку аудиту в Україні було створення професійного громадського об’єднання громадян — Спілки аудиторів України; 14 лютого 1992 року на першому з’їзді аудиторів прийнято статут Спілки аудиторів України. З метою сприяння розвитку, вдосконаленню та уніфікації аудиторської діяльності в 1993 році було створено незалежний самостійний орган — Аудиторську палату України, а 22 квітня 1993 року прийнято Закон України «Про аудиторську діяльність» № 3125-XII. Таким чином відповідно до ст. 4 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит — перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Згідно з Міжнародним стандартом аудиту (МСА) 120 «Концептуальна основа Міжнародних стандартів аудиту» аудит фінансової звітності покликаний надати аудитору можливість висловити думку про те, чи складена фінансова звітність у всіх суттєвих аспектах відповідно до основ фінансової звітності. Аудиторська діяльність в Україні включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне здійснення аудиторських перевірок, надання супутніх та інших аудиторських послуг. Аудиторська діяльність є підприємницькою. Прибуток, отриманий від такої діяльності, оподатковується згідно з чинним законодавством.

Аудит в Україні являє собою цілісну, ефективно діючу систему з сучасним кадровим, нормативно-правовим, інформаційно-методичним та програмно-технологічним потенціалом, який детально оновлюється. Її подальший розвиток потребує підвищення професійної компетентності фахівців з аудиту відповідно до сучасних вимог.

7.Бухгалтерський та фінансовий облік розрахунків з покупцями і замовниками.

Основною нормативно-законодавчою базою що регулює облік розрахунків з покупцями і замовниками виступає:

1.Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-Х1У від 16 липня 1999 року;

2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом № 88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року;

3. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом № 291 Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року.

4. Податковий кодекс України від 1.03.2011 року,

5. Господарський кодекс України

6. Цивільний кодекс України

7. П (С) БО 1,2,4,10,15,16.

9. Статут (Установчий договір), Наказ про облікову політику

Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату, а дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Облік розрахунків з покупцями і замовниками ведеться за такими первинними документами як договір (контракт), яким оформляються строки поставки, вид замовленої продукції, її кількість та ціна і інші умови у разі необхідності.

Надходження продукції і її вартість оформляється накладними, сума по яких зобов’язує покупців до сплати. Облік асортименту продукції ведеться за рахунком фактурою, товаротранспортні накладні, листи на проведення взаємозаліків, платіжні документи по перерахунку коштів(платіжне доручення, банківська виписка, чеки і ін.).

У звітності облік дебіторської заборгованості відображається у таках формах звітності як:

- Ф.№1 «Баланс» (у другому розділі «Оборотні активи», а саме: розрахунки з бюджетом, внутрішні розрахункиі ін..)

- Ф.№ 2 «Звіт про фінансові витрати»,

- Ф.№ 4«Звіт про власний капітал» відображається сума завданих збитків.

- Ф.№ 5«Примітки», де відображається залишок заборгованості на початок року, та строки їх погашення.

розрахунки з вітчизняними покупцями відображають такими кореспонденціями:

Питанням обліку розрахунків з покупцями і замовниками у своїх роботах приділяли увагу такі вітчизняні науковці, як: Ф.Ф. Бутинець, О. Ромашко, Н.М. Ткаченко, Р.Л. Хом’як та інші.

8. Фактори, що впливають на формування на підприємстві системи управлінського обліку.

Система управлінського обліку представляє собою сукупність численних взаємопов’язаних частин, що тісно функціонують одна з одною, а саме, люди, технології, мета, задачі, структура та функції.

Вплив великої кількості факторів на функціонування підприємства відіграє свою роль у процесі вибору альтернатив, які дозволяють з максимальною користю досягти цілей фірми. Особливе значення мають зовнішні фактори, які впливають на побудову системи управлінського обліку на українських підприємствах. Як відомо, на території України відсутні в порівнянні з Заходом, корпорації, а переважають холдинги та інші структури. Тому в розвинених країнах пенсійні та інші різноманітні фонди поступово отримують велику владу над таким видом власності як корпорації, що знаходяться в суспільному володінні.

На специфіку системи управлінського обліку впливають також внутрішні фактори. Серед них можна відзначити найвпливовіші, такі як:

1) технологія бізнесу (для безперервного виробництва витрати будуть класифікуватися на постійні і змінні, а для позамовного виробництва - на прямі і непрямі);

2) облікова політика підприємства (у кожної фірми є своя облікова політика, свої методики та принципи ведення управлінського обліку);

3) організаційна структура підприємства (існують 2 відмінні системи управлінського обліку: при функціонально-орієнтованому управлінні (FBM-орієнтована СУО) - максимізація результатів діяльності всієї організації за рахунок окремих її підрозділів (центрів відповідальності), та при управлінні по видах діяльності (АBM-орієнтована СУО), яка передбачає управління видами діяльності, а не витратами).