Висновки до теми 1

Формування теоретичних концепцій художньої творчості є невідۥємною складовою філософського знання. Перші теоретичні уявлення щодо творчості формувалися на тлі концепцій мистецтва, що виникали в добу античної та середньовічної культури. Питання художньої творчості в даний період не постали як самостійні, а людське мислення та людська творча діяльність розглядалися як «відблиск» Космічного (античність) або Божественного (Середньовіччя) Розуму. Тим не менш період античності та середньовіччя становить великий інтерс з точки зору формування теоретичних понять «мистецтво», «митець», «образ» тощо.

Нові підходи щодо питань художньої творчості починають виникали лише на тлі культурного підйому доби Відродження. Нове розуміння мистецтва, усвідомлення цінності худождньої творчості митця як уособлення божественної могутності становлять характерну прикмету теоретичних підходів щодо розвۥязання питань творчості в добу Відродження. Наукова та естетична думка Відродження утворюють своєрідний теоретичний «перехід» до нового розуміння питань мистецтва, митця та його творчості, що виникнуть у період з 17 по 19 століття в європейській культурі.

Тема 2. «Теоретичні концепції художньої творчості в структурі філософсько-естетичної думки 19 століття».

Зміст

1. Епоха Просвітництва у поглядах на художню творчість

2. Філософія раціоналізму і естетика класицизму. Епохальні стилі мистецтва

3. Раціональні концепції художньої творчості.

4. Філософія ірраціоналізму та ірраціональні теорії художньої творчості.

Ключові слова: культ Розуму, епохальні стилі мистецтва, наука естетика, раціоналізм, почуття, творчий геній, елітарне мистецтво.

Цілі і завдання вивчення розділу: вивчення цього розділу дозволяє Вам одержати уявлення стосовно розуміння художньої творчості, її сутності філософами і вченими періоду Нового часу.

Методичні рекомендації до вивчення теми 2. при вивченні теми два слід звернути увагу на ті теорії художньої творчості, що виникали на тлі філософії раціоналізму та ірраціоналізму. Проаналізуйте суть цих теорій. Що в них загального? У чому полягає їх відмінність? Для детального ознайомлення з теоретичним матеріалом теми та відповіді на поставлені запитання слід звернутися до таких підручників: 1). «Естетика» за ред. Л. Левчук. - К., 1997 р., розділ П; 2). Л. Левчук. «Західноєвропейська естетика 20 століття». – К., 1997. – Теми за №3 та №4.

Навчальний матеріал.

Прочитайте і законспектуйте основні положення. Зверніть увагу на зміст ключових слів (ключові слова та їх тлумачення виділені в тексті за допомогою барв)

Сутність нових підходів до художньої творчості, які виникли на тлі культури 18 століття, доцільно розібрати із урахуванням тих змін в структурі та змісті суспільної свідомості, які виникли внаслідок течії Просвітництва та ідеалів Великої Французької революції 1793 року. Як відомо, Просвітництво було теоретичною (духовною) підготовкою Великої Французької революції 1793 року. Як це треба розуміти? Перш за все Просвітництво наслідувало та поширювало гуманістичні традиції Ренесансу. Вивільнення людини від влади божественного авторитету, захопленість її внутрішньою та зовнішньою красою, повага до культури, освіченості в умовах другої половини 18 століття перетворилися на культ Розуму. На тлі падіння авторитету церкви, успіхів науки вшановується саме людський розум, здатність до раціонального пізнання. Більш того – саме наука, розум вважаються тими силами, котрі здатні не тільки розкривати таємниці природи, а й змінювати на краще умови соціального життя. Виникає та поширюється думка, що люди рівні, оскільки мають розум, здатність до пізнання. Тому треба поширювати освіту, культуру, пропагувати нові соціальні ідеї. Також на думку діячів Просвітництва треба проаналізувати існуючий стан речей, соціальні умови життя, виявити причини соціальної нерівності, багатства й бідності, віддати на суд Розуму всі без виключення елементи соціального життя. Те, що не відповідає природній розумності людини, те, що заперечує принципам братерства й справедливості, повинно припинити своє існування. Не важко здогадатися, що саме монархія та духовенство й були на той час тими силами, що, на думку просвітителів, заважали встановленню принципів свободи, братерства.

За період другої половини 18 – першої половини 19 століття склалися, як відомо, два епохальних стилі мистецтва – класицизм і романтизм. Творча програма цих стилів зумовила певні відмінності в підходах до художньої творчості, визначенні її засад. Крім того в теорії мистецтва відбувалося формування науки естетики, визначалися її школи, складався теоретичний апарат. Саме в кінці 18 століття була написана книга німецького філософа Баумгартена „Естетика”, в котрій науковець визначив предмет науки естетики: „Естетика – наука про досконалість чуттєвого пізнання”. Слід звернути увагу на слово „досконалість”. У даному контексті, на відміну від середньовічних трактатів, де досконалість була притаманна виключно божественній істоті, це слово акцентує увагу на людському пізнанні на основі почуттів.

Естетика класицизму, яка розвивалася на основі філософії раціоналізму, високо цінила розум в мистецтві. Загальна тенденція до визначення «розумного» в мистецтві зводилася до вимог простоти й благородства задуму, дотримання митцем певної художньої міри, знання «правильного» методу. Не важко помітити у цих вимогах вплив науки, яка була вагомою рушійною силою культури 18 століття, віру в людський розум і людське знання. У відповідності до ідей Просвітництва поширюється художня критика, що порушує питання стосовно суспільного значення мистецтва, виховного впливу художнього твору. Майже всі мислителі цієї доби (особливо Вольтер, Руссо, Дідро, Лессінг) пишуть, сперечаються щодо виховної ролі мистецтва. Прекрасне, мистецтво, художня творчість, художній твір цікавлять просвітителів перш за все як дієві засоби виховання нового „громадянина”.

На тлі демократичних підходів Просвітництва щодо ролі мистецтва в суспільстві актуалізуються ряд естетичних ідей. Наприклад, окремі вчені вбачали причину виникнення мистецтва в потребі спілкування. Набуває нового значення знакова теорія мистецтва, що виникла ще за часів Середньовіччя. Набуває значення теорія смаку, і майже всі діячі Просвітництва розмірковують стосовно даної теорії. Як це можна пояснити? Справа у тому, що, починаючи з 18 століття в художній практиці визрівали суперечності між демократичним і елітарним мистецтвом. Вважалося, що подолати такі суперечності можливо, якщо приділяти максимум уваги вихованню смаків.

Подолати культ розуму в підходах до мистецтва взагалі та зокрема до художньої творчості допомогли вчені-сенсуалісти, прихильники іншого культу – культу почуттів. Саме почуття, вважали англійські естетики Шефстбері та Хатчесон, наповнюють змістом процеси мислення й створюють основу естетичного.

Далі один за одним з'являються нові поняття, за допомогою яких наковці намагаються виокремити предмет естетики, зокрема визначити коло специфічних людських здатностей, за допомогою яких можна створювати і сприймати твори мистецтва. Наприклад, італійський вчений Дж. Віко вказує на існування поетичного мислення.

Роль творчої уяви в житті людини акцентує німецький філософ Імануіл Кант, котрий пов'язує здатність до творчості з продуктивною уявою. Результати роботи продуктивної уяви втілюються в мистецтві. Кант розробив ще дуже багато понять, які не втратили свого значення й сьогодні. Так, розглядаючи питання творчості, він не виокремлював певну здатність, а писав про «гру пізнавальних здатностей» («игру познавательных способностей»), котра слугує джерелом естетичного задоволення. Естетичне задоволення - це почуття суто людське, йому притаманні вишуканість і благородство. Крім того, естетичне задоволення – це таке почуття, якого може досягнути будь-яка людина, тільки для цього треба попрацювати над рівнем власної культури.

19 століття дуже ретельно аналізує ті людські здібності, котрі слугують джерелом, основою творчості, втілюються в мистецтві. Одночасно вчені 19 століття вже диференціюють науку і мистецтво, намагаються більш чітко диференціювати розум і почуття.

Кінець 19 століття – це новий етап розгортання думок, ідей, поглядів, яке мають безпосереднє відношення до проблем художньої творчості. Перш за все слід звернути увагу на поступове формування філософії ірраціоналізму, яка в загальнокультурному значенні була певною духовною реакцією на культ Розуму та філософський панлогізм (панування логіки). Перші роботи в цьому напрямку створювали німецькі філософи Артур Шопенгауер та Фрідріх Ніцше. Розвінчання культу Розуму Шопенгауер почав з міфологізації волі (в даному контексті міфологізація означає поширення певної людської здатності, наприклад, волі, на природу, людські стосунки, взагалі на Космос). Відома робота Артура Шопенгауера мала назву: „Мир как воля и представление». Глобальні сумніви в майбутньому культури, раціонального мислення, усталеної моралі висловив далі Фрідріх Ніцше. Саме в його роботах можна зустріти такі поняття, як „трагічне знання”, „трагічний художник”, диференціацію мистецтва на аполонівське (раціоналістичне) та діонісійське (чуттєве). Процеси художньої творчості пов′язуються Ніцше з фантазією, сном (робота Ф. Ніцше „Рождение трагедии или Эллинство и пессимизм”). Після робот Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, А. Бергсона (Франція) до наукового обігу входять такі поняття як інтуїція, інтелектуальне споглядання, інтуїтивний розум, творчий порив, життєвий порив та багато інших. За допомогою таких понять класична філософська думка намагалася проаналізувати механізми художньої творчості, виявити їх відмінність від наукового пізнання.

Великий вклад в розробку теорії художньої творчості зробили представники творчої течії романтизму, серед яких були філософи, вчені, митці. Романтики запропонували новий ідеал митця – ідеал вільної особистості, не обмеженої будь-якими застарілими правилами або законами. Головна творча здатність такої людини – уява. За допомогою уяви митець створює власний світ, світ художніх образів, який і є істинно прекрасним. Світ прекрасного – це світ істинної свободи. Романтично налаштовані митці були впевнені, що виключно в умовах творчості, зокрема в умовах художньої творчості, у власній творчій уяві митець має змогу вільнитися від законів природи, від законів соціального життя. Вказані закони суттєво обмежують повсякденне життя, але вони безсилі обмежити творчу уяву, світ художньої фантазії. Одночасно теоретики романтизму цілком тверезо оцінюють таку свободу, котра по суті є ілюзорною. В романтичній філософії мистецтва з'являється поняття «прекрасная кажимость» (рос.) - світ фантазії, розкутої творчої уяви, мистецької гри, творчої свободи. Такий світ виникає завдяки поетичному мисленню, значна частка якого належить уяві. Далі виникають ще два поняття – іронія та гра. Як треба розуміти ці поняття стосовно художньої творчості? „Прекрасная кажимость» - це світ мистецтва, йому властива досконалість та свобода. Але соціальне життя, на жаль, існує за своїми законами, дуже далекими від свободи та досконалості. Тому митець, який створює прекрасні твори, іронічно ставиться сам до себе, до власної творчості, він розуміє, що його свобода здатна проявитися тільки в галузі мистецтва. За світом прекрасного стоїть світ соціальний, тобто реальний, котрий диктує митцю свої суворі закони. Але в царині творчості митець може діяти вільно, користуватися власними уподобаннями, поєднувати будь-які формально-змістовні елементи, експериментувати з художньою мовою, тобто вести поетичну гру.

Ще одне важливе зауваження романтичної філософії мистецтва, котре безпосередньо стосується творчості. В галузі художньої творчості митець є вільним від будь-яких правил і законів минулого, оскільки він сам своєю творчістю диктує закони, тобто правила мистецтва. Від цього положення походить ідея «творчого генія», співвідношення «генія» і маси, ідея елітарності мистецтва.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте суть підходу до мистецтва і до художньої творчості епохи Просвітництва

2. Розкрийте значення поняття „досконалість”

3. Назвіть ті специфічні людські здатності, котрі на думку вчених 19 століття допомагають сприйняттю мистецтва.

4. Назвіть представників філософії ірраціоналізму 19 століття.

5. Назвіть поняття, за допомогою яких класична філософська думка намагалася акцентувати відмінність процесів художньої творчості від наукового пізнання.