Піддослідні тварини, їх утримання і фіксація

Для демонстрації фізіологічних процесів і функцій, що мають місце в організмі, необхідні піддослідні тварини. Під час екс­периментів на лабораторно-практичних заняттях переважно

використовують жаб, оскільки їх утримання не потребує значних витрат. Вони є найкращим об'єктом для проведення операцій, особливо під час вивчення фізіології нервів та м'язш, кровообігу, центральної нервової системи. Для дослідження фізіології трав­лення, дихання, вищої нервової діяльності, аналізаторів вико­ристовують собак і сільськогосподарських тварин (овець, телят, свиней, коней). У разі потреби на цих тваринах можна про­водити операції накладання хронічних фістул на різні відділи шлунково-кишкового тракту.

Тварин слід обирати здорових, з коротким волосяним пок­ривом і широкою грудною кліткою. Для експериментів можна використовувати мишей, пацюків, кролЬз, курей, голубів та ін­ших тварин. Всі вони потребують належного утримання, году­вання, догляду, особливо тварини з хронічними фістулами.

Жаб краще селити у віварії восени, коли вони мають добрий фізіологічний тонус. Взимку їх слід утримувати у ваннах з про­точною водою. Зафіксувати цих тварин під час експерименту не­важко. Спочатку роблять декапування, тобто ножицями від­різають верхню щелепу жаби позаду очей (рис. 1, а), а потім їх знерухомлюють, руйнуючи спинний мозок (рис. 1, б). В екс­периментах, де необхідно мати не-

ушкоджений спинний мозок, жаб фіксують шпильками на коркових дощечках, В разі потреби їх нарко­тизують під скляним ковпаком, куди кладуть ватний тампон, змочений ефіром.

Кролів і собак фіксують на дош­ках з головотримачами та отворами для мотузок (рис. 2). Для фіксації великих тварин використовують

спеціальні станки (рис. 3). У разі їх відсутності тва­рин тримають за допомо­гою мотузної петлі або прив'язують за роги. Як­що цього недостатньо, використовують відвер­таючі засоби — здавлю­вання носогубного дзер­кала пальцями, носови­ми щипцями (рис. 4, а) або носовим затискачем Кульсієва (рис. 4, 6). Під час небольових дослід­жень на конях необхідно підняти одну з передніх кінцівок, зігнути її у за-п'ясному суглобі й зафік­сувати (рис. 5).

сувати фис. Ъ).

При проведенні операцій в грудній і черевній порожнинах тварин фіксують в станках, спеціально виготовлених для різних видів тварин (рис. 6, а — стіл Виноградова, б — стіл Гай-дановського і Розенблюма). Перед цим їх знерухомлюють за допомогою загального наркозу або місцевої анестезії. Це необ­хідно в разі виконання гострих дослідів, після яких тварина уме­ртвляється значною дозою наркотичної речовини.

Овець, кіз, телят найкраще наркотизувати перорально (через рот) алкоголем —розбавленим спиртом (40 %-й) або горілкою з розрахунку 1,5-2 мл на 1 кг живої маси.

Собак наркотизують інгаляцією суміші ефіру з хлорофор­мом в співвідношенні 1:3, попередньо ввівши під шкіру 1 %-й

солянокислий морфін з розрахунку 1 мл на 1 кг живої маси. Коли тварина вже перебуває в сонливому стані, їй на морду накладають маску з ватним тампоном, змоченим сумішшю ефіру з хло­роформом. Слід пам'ятати, що введення морфіну в собак може викликати блювання і дефекацію, тому їх краще наркотизувати на подвір'ї. Крім того, собак можна наркотизувати також ін'єкцією в черевну порожнину етаміналом натрію. Для невеликої собаки необхідно 3 таблетки по 0,1г, а для великої — 4—5, які слід розчинити в 20 мл теплої води і ввести в черевну порожнину. Сон настає через 15-20 хв.

Під час операцій на поросятах (накладання хронічних фістул на жовчний міхур і дванадцятипалу кишку) застосовують ком­бінований наркоз з алкоголю та інгаляцію сумішшю ефіру з хло­роформом.

Прилади, інструменти і розчини, що використовують

у фізіологічних експериментах

Для вивчення такого фізіологічного процесу, як подраз­нення, що відбувається в м'язах і нервах, застосовують індук­ційний струм. Електричний подразник кращий за інші тому, що навіть в разі його тривалої дії тканина не змінює своєї структури. Крім того, за природою цей подразник близький до нервових імпульсів і його можна градуювати. Джерелом струму може бути акумулятор, а зміну сили струму і частоту подразнень забезпечує індукційна котушка з електромагнітним перервником (рис. 7, де 1 — шкала, 2 — клеми вторинної котушки; 3, 4 — котушки; 5, 7 — верхня і нижня клеми котушки; 6 — електромагнітний перервник). Змінюючи відстань між вторинною та первинною котушками, можна посилити чи послабити індукційний струм, час індукційних ударів зменшується зі зближенням котушок.

Останнім часом для подразнення нервів і м'язів викорис­товують випрямлячі, що перетворюють змінний струм на пос­тійний. Ще кращими електростимуляторами є прилади, що доз­воляють градуювати силу струму та забезпечувати різну частоту

подразнення. Для подібних ритмічних подразнень викорис­товують також метрономи (рис. 8, де а — простий: 1 — коро­мисло, 2, 5 —дротики, 3, 4 — чашки з ртуттю; 6 — клема, 7 — ключ; 8 — вимикач; б — електричний: 1 — динамік; 2 — від-мітчик).

При проведенні фізіологічних дослідів з подразнення тканин (м'яза чи нерва), крім акумулятора і проводів, треба мати елек­троди, які використовують для подразнення тканин імпульсним або змінним струмом. їх виготовляють з міді, срібла, платини, нікелю, нержавіючої сталі. Найкращі електроди ті, що не окис­люються і не викликають додаткових подразнень. Електроди бувають стимулюючі й відвідні. За формою вони можуть бути різ­ними (рис. 9, а-в). На практичних заняттях можна корис­туватися стимулюючими електродами з мідного дроту діаметром 0,2-0,5 мм. Електроди ізольовано і нерухомо фіксують в ебонітовій,

корковій, гумовій чи дерев'яній пластинці. Для зручності одні кінці проводів загинають, а інші — фіксують клемами або при­паюють до проводів.

При постійному струмі для запобігання явищам поляризації застосовують неполяризуючі електроди, які завжди виготов­ляють перед початком досліду (рис. 9, г). Вони складаються з двох скляних трубочок довжиною 3-4 смдіаметром 3 мм І, насиченого розчину сульфату цинку 3, цинкової емальгованої пластинки 4, яку виготовлюють, занурюючи цинкову пластинку на кілька хви­лин в 10 %-й розчин сірчаної кислоти, а потім ртуть, каоліну 2, замішаного на розчині Рінгера або 0,6 %-му розчині NaCl, яким закривають кінці скляної трубочки. В деяких випадках пробку роблять з гіпсу, в який вставляють м'яку волосяну щіточку. Пробки також можна виготовити з желатину або агар-агару, використовуючи при цьому фізіологічний розчин.

Різні фізіологічні показники часто реєструються спеціа­льними приладами із записувальними пристроями. Найчастіше механічні рухи записують на кімографі (рис. 10, який склада­ється з барабана 5, насадженого на вісь 3, що обертається за допомогою годинникового механізму, який заводиться ключем, надітим на штифт 6). Під барабаном на осі знаходиться диск 4, який приводиться в рух валиком осі 3 годинникового механізму. Швидкість руху барабана залежить від розміщення валика на осі, чим він ближче до центра, тим барабан рухається швидше, а чим ближче до периферії — тим по-

вільніше. Швидкість руху бара­бана можна змінювати регуля­тором обертів, насадки-флюге-ра 2, які можуть бути різного розміру. Якщо регулятор обертів зняти, то барабан кімографа ру­хатиметься з максимальною швидкістю. При тривалому за­писі рухових функцій викорис­товують кімографи з додатко­вими циліндрами на штативі видовжувача або стрічкопро-тяжні механізми (рис. 11, які складаються з підставки і; борта 2; ебонітового валика 3; елект­ромотора 4; приймальної та по­давальної котушок для паперо­вої стрічки 5, 6; столика 7; штатива

очеревину — безперервним, м'язи й шкіру — переривчастим швами.

Шви знімають через 8 діб. Через 14 діб півдослідну тварину з ізольованим відрізком кишечника за методом Тірі-Велла вико­ристовують для вивчення секреторно-екскреторних процесів всмоктування й моторики кишечника.