П’ЯТНИЦЯ

(4-ий тиждень)

· Стихира

Пречиста твоя Мати побачила на хресті піднесеного тебе, Слово Боже, по-материнському ридала й кликала: Що це за нове і таке дивне чудо, Сину мій? Як то ти, Життя всіх, зазнаєш смерті, бажаючи оживити померлих, як милосердний. (Із «Сідального Слава: І нині» ч. 2 Утрені у четвер 4-го тижня посту).

· ДУМКА

Кожна мати на вид сина, що страждає або гине, падає у розпач. Не було по-іншому з Матір’ю Божою. Коли приймаємо учать у Хресній Ході, ми зауважуємо, що Мати Божа супроводжувала Христа у всіх Його муках та стражданнях. Вона напевно знаходилась серед юрби, яка кричала на адресу Її Сина: «Розіпни! Розіпни Його!». Напевно бачила свого найулюбленішого Сина повністю збитого, покривавленого, з терновим вінком на голові! Напевно була біля Нього, коли Він ніс тяжкий свій хрест. Напевно бачила, як немилосердні солдати прибивали Його до нього. Напевно бачила, як кидали жереб на його мантію, яку вона Йому виткала своїми материнськими руками з превеликою любов’ю. А щонайгірше: Вона напевно бачила, як Її невинний Син терпів та помер на хресті! Як боляче було Їй, коли вона Його, вже мертвого, тримала на своїх руках! Аж кров холоне від опису Хрисових страстей!

Але Вона повела себе як правдива мати. Наша Церква по-іншому представляє поведінку Матері Божої під час Христових Страстей, як це описує Римо-католицька Церква. У нас Мати Божа «голосить, ридає», як написано в Сьогоднішньому Стихирі, «рве на собі волосся, побивається, не може дати себе потішити». У Римо-католицькій Церкві вона, здавалося б, пасивно ставиться до Страстей Христа. Вона наче б то лише «стояла» під Хрестом. Можливо, тут натяк на душевний біль, що пронизавши душу, не дозволяє якого-небудь розпачливого зовнішнього вияву почуттів. Не знаю. У нас Мати Божа поводиться, як кожна мама повинна б поводитись, бачачи терпіння дитини – впадає у розпач. Цікаво, що іконографія римо-католицької Церкви та нашої представляють Матір Божу у спокійно-врівноваженому стані під хрестом. Це трохи дивує, бо, здавалося б, що наші іконописці мали б відображати в своїх іконах поведінку Матері Божої, яка відображена у Великопісних літургійних стихирах.

В усякому разі, всі згідні з тим, що Матері Божій було боляче на душі та на тілі через смерть Свого Сина. Хоч Вона повинна була передбачати щось таке, бо так їй пророкував старець Симеон, коли Вона принесла Ісуса до святині. За його словами «меч мав би прошити Її душу». Та ніяк не могла Вона передбачити такий вимір страждань! Ніяк Вона не могла розуміти причину такої смерті. Слова сьогоднішньої стихири зображають Її стан нерозуміння смерті Сина: «Сину мій, як це ти, Бог звеличуваний ангелами, даєш себе нині розіп’яти беззаконним людям. Що це за нове і дивне чудо, Сину мій! Як то ти, життя всіх, зазнаєш смерті?» Правду кажучи, ніхто з оточення не міг зрозуміти, чому Христос помер! Самі апостоли, крім св. Йоана-євангелиста, втекли, чекаючи на неминучий арешт та смерть. Мати Божа напевно розуміла значення смерті Свого Сина, саме до цього Господь її підготовляв, тобто до моменту співстраждання з Ним у відкупленні і спасінні всього людства.

Що нас людей дуже потішає: Мати Божа вела себе як справжня людина, як справжня мама! Вона була в розпачі, дивлячись на терпіння та смерть Сина. Вона вміє терпіти, як людина, і співчуває всім, хто терпить. Тому Вона, ставши опікункою та помічницею всіх людей, поспішає їм на допомогу, особливо ж у моментах терпіння та розпуки.

Вміємо ми оцінити страждання Матері Божої? Не грішімо проти Христа, щоб не відновляти Матері Божій Її невимовний біль, бачачи страждання Сина-Христа!

· ПОСТАНОВА

Мати Божа — насправді одна з нас:

Діти: Помолюсь до Матері Божої, щоб моя мама була така добра, як Вона.

Молодь: У моментах розпуки та розгублення проситиму допомоги у Пречистої Діви.

Дорослі: У «неможливих» на перший погляд ситуаціях, думатиму про біль Матері Божої і проситиму Її заступництва.

СУБОТА

(4-ий тиждень)

· Стихира

Цар небесний з любові до людей на землі з‘явився і між людьми пожив; бо від чистої Діви воплотився і з неї вийшов, прийнявши тіло. Він є Син один, дві у ньому природи, а не особи. Тому, проповідуючи його, як досконалого Бога і справді досконалу людину, визнаємо Христа Бога нашого. Моли його, Мати все чиста, щоб були помилувані душі наші. (Зі Стихир на «Господи, взиваю я (Догмат)» (8 гл.) Вечірні).

· ДУМКА

Нам людям не вкладається в голові: як може хтось бути двох натур, тобто мати дві природи? Або він людина, або… Не може бути кимсь іншими від того, ким він є. Людина може мати тільки людську природу. Будь-які наукові здобутки можуть це підтвердити.

Але в історії людства була така особа, яка мала дві природи, тобто була людиною і… і… і Богом! Цією особою був наш Спаситель, Ісус Христос. Що Він був людиною, про це нагадує нам Стихира, бо «від чистої Діви воплотився». А що був Богом, про це також написано у стихирі: «Цар небесний з любові до людей на землі з’явився». Очевидно, хто просвічений та освячений, тобто кожен християнин, розуміє про що йдеться, і йому такий феномен, що особа має дві природи, є цілком прийнятним. На початках християнства ніхто з віруючих не піддавав дискусії, що Христос був чоловіком та, водночас, Богом, тим паче, що сам Христос об’явив цю істину: «Хто мене бачить, бачить того, хто послав мене!». Коли Понтій Пилат запитав Його під час судового процесу над ним, чи Він був Богом, Христос відповів: «Ти кажеш!» Одна із найбільших труднощів у наверненні людей до християнської віри є присутність в особі Христа двох природ: людської і божої. Людина, однак, просвітившись та освятившись Таїнством Хрещення, має можливість відкритись на таку істину.

У ІV ст. однодумність в середині Церкви стосовно присутності Божої та людської природи в особі Ісуса Христа, була порушена певним Арієм (250-336), який твердив, що все, що у Святому Письмі відноситься до рівності Христа з Богом, було написано з чемності до Христа. Насправді, Христос не був рівний Богові. Він напевно був найбільшим сотворінням з-поміж усього сотвореного, але ніяк не можна назвати Його Богом. Арій своїми твердженнями порушує поняття двох натур в одній особі! Проти такої єресі виступили найбільш знамениті отці Церкви того часу. Один з них, Атанасій, гостро виступив проти такої єресі; якщо відкидати божественну природу Христа, тоді Христос не міг бути сопричасником з Богом у спасінні людського роду. Костянтин Великий, християнський імператор, скликав Вселенський Собор у місті Нікеї (сьогоднішнє місто Ізник в Туреччині) в 325 р., на якому всі єпископи світу проголосили, що Христос — одна особа у людській та Божій природах.

Єресь – це викривлення Божої Благовісті, фальшиве тлумачення Його науки. Сьогодні тих єресей не бракує! Популярні теорії про Церкву, розповсюджені здебільшого швейцарським богословом Гансом Кунґом, противляться повчанням та тлумаченням Церкви. Інша єресь у минулому, дуже популярна у 70-их роках минулого століття, твердила, що католицьке вчення може спокійно узгоджуватись з комуністичними теоріями Маркса та Енгельса. Є і такі «єресі», що сьогодні сприйняті без протесту великим числом католиків.

Аборт у сьогоднішній культурі смерті, що суперечить християнській культурі життя, є проти Христової заповіді «Не убий!». Корупція заперечує Христову заповідь «Не кради!» (давати хабарі чи брати їх — не гріх!). Передшлюбні і одностатеві стосунки є притаманними не одному кругу католиків, як також вживання протизаплідних засобів.

Цікаво розважити над тим, як ми сприймаємо ставлення та відношення світу до незмінних повчань Церкви, що продовжує ширити по світі Христову Добру Новину. У моментах обрання якоїсь позиції у справах моралі, я схиляюсь радше до тієї, представленої світом чи до тієї, що Христос проповідував і далі проповідує через повчальний Уряд Церкви?

· ПОСТАНОВА

Божа наука не піддається будь-якій зміні:

Діти: Буду вірити у те, що священик навчає.

Молодь: Буду мати сьогодні відвагу підтримувати в думках та на ділі Христове вчення.

Дорослі: Не буду ні брати, ні давати хабарі, ані намовлятись когось до того.

НЕДІЛЯ

(4-ий тиждень)

Преподобний Іван Ліствичник

· Стихира

Піснями вшановуємо посника Господнього Йоана. Він стриманістю і терпінням умертвив потяги пристрастей і сильно посоромив лютого ворога з усією його гординею, тож нині він молиться Господу, щоб помилувані були душі наші. (Із «Сідалень» Полієлейного Преподобного на Утрені у неділю 4-го тижня посту).

· ДУМКА

Наша Церква святкує в 4-у неділю посту пам’ять Святого Отця, що народився в 6-му столітті у Константинополі, який став монахом у шістнадцятилітньому віці і вступив до Монастиря на горі Синай, в Ізраїлі. Він був особливо смиренним. Ми б і не знали про нього та про його велику мудрість у справах духовних, якби не записав все, що потрібне для монахів, щоб здобути досконалість. Результатом цього стала книжка «Драбина (Ліствиця) Божественного Всходу». Ця книга й дала йому те його прізвище, яким він знаний всьому християнському світу – Св. Іван Ліствичник. Хоч книгу цю він написав для монахів, але вона корисна для кожної християнської душі, яка мусить побороти пристрасті та приваби світу, які зупиняють нас у нашій ході до височин чеснот, де ми знаходимо свій справжній дім. І насправді Східня Церква проголошує, що немає двох духовностей – одна для монахів, а інша для решти світу. Є тільки одна духовність – наслідувати Господа нашого Ісуса Христа, несучи терпеливо та з любов’ю Хрест невигод та труднощів, і таким чином розвивати в душі той божественний образ, в якому вона є створена.

Св. Іван описує шлях, по якому ми мусимо ходити, по якому ми чи то піднімаємось до Господа, чи опускаємось вниз подальше від Нього. Ікона цієї «Драбини» показує монахів, які піднімаються до Господа за допомогою Ангелів, а в той сам час демони стріляють стрілами в них. І завжди хтось падає з нього, щоб нам пригадати, що ми не повинні ніколи легковажити нашим піднесенням до добра. Ми мусимо бути переконаними та наполегливими до самого кінця нашого земного життя і постійно просити у Господа допомоги для цього змагання у підйомі по тій драбині до Господа.

Кожна драбина має поперечки і кожен, хто кладе на них ноги, піднімається безпечно до цілі. Уявімо собі, що кожна поперечка ― це чеснота, Божа заповідь, церковний закон або припис. Коли будемо жити Божим навчанням, ніяка поперечка не зламається, а коли будемо постійно переступати Божі закони, перекладини постійно будуть ламатися, і ніколи нам тоді не дійти до мети. Замість того, щоб підніматися, ми або затримаємось, або провалимося додолу.

Роздивімось драбину з іншої точки зору. Покладімо драбину на землю і вона виглядатиме як поїздові рейки. У неї є точка відправлення та точка прибування. Наше життя — наче подорож від землі до Неба. Кожна подорож проходить по маршруту, визначеному рейками чеснот та любові до Бога. Виїдемо з рейок - не доберемося до мети. Може трапитися затримка у цій подорожі, зумовлена гріховним життям, але завжди можна «відремонтувати» двигун нашого поїзда і рушити у дальшу дорогу до Бога.

Яким чином відбувається наша подорож до Бога? Ступаємо обережно та безпечно по поперечках драбини, яка веде нас до нашого Творця, чи бажаємо часто ламати поперечки і з трудом поступати до мети? По котрих рейках просувається поїзд нашого життя? Може ми збились з правильного шляху? Може наш поїзд потрапив в аварію або ще знаходиться у жалюгідному стані?

На ці запитання потрібно відповісти під час посту. Ще лишається кілька тижнів, щоб запровадити, якщо того потрібно, наш поїзд життя у гараж Божої любові на ремонт. У кого той поїзд впевнено просувається до мети, нехай попросить Всевишнього, щоб ніколи не забракло сили вести поїзд нашого життя у правильному напрямі, тобто до Нього, і тільки до Нього!

· ПОСТАНОВА

Драбина до Бога складається з Його велінь та повчань:

Діти: Нині ступатиму по поперечці правдомовності.

Молодь: Впевнено ступатиму по поперечках душевної драбини до Бога.

Дорослі: Роздумаю над тим, куди їде поїзд мого життя.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: