Вівторок

(6-ий тиждень посту)

· Стихира

Знемагаючи від гріховної хвороби, я лежу на постелі відчаю. Тому навідайся до мене, Лікарю хворих, і не дай мені, Все щедрий, ганебно загинути, щоб я міг щиро заспівати: Милості подателю, Господи, - слава Тобі. (Зі «Сідалень» Утрені вівторка 6-го тижня посту).

· ДУМКА

Стихира прославляє «Господа, милості Подателя», бо Він - цей Податель, «не дає ганебно загинути від гріховної хвороби». Для нас християн є дуже великим щастям, що Христос-Бог є надзвичайно милосердним, а інколи, ми думаємо, аж занадто милостивим! Узявши всі гріхи світу на Себе, Він доказав, що любить усіх людей та всі Свої створіння. Інакше не може бути, бо Бог сама любов! Христос, живучи посеред людей, пізнав людську мізерію, біду та гріховність! Ціле Його життя пройшло в роздаванні Свого милосердя та прощення. Євангельські сторінки подають навряд чи всі епізоди, у котрих Він показав себе «Подателем милості». Христос розумів, що людина, Його твориво, нездатна керувати своєю свобідною волею так, як Він того бажав: щоб любити «Його та Того, що Його послав». Він зрозумів, що людина у наслідок первородного гріха успадкувала корумповану та знищену природу, через що буде часто застосовувати свою волю для чинення не добра, а зла! Христос також розумів, що людина спроможна відшукати Його та вибачитись перед Ним, бо бажає бути з Ним!

Куди б людське серце не хилилося, воно завжди буде свідомим, що створене, щоб любити Бога і що ні в кому і ні в чому не знайде свого щастя, радості та втіхи, як тільки у Ньому! Ось Сповідь, про яку ми вже говорили. Сповідь є лише терапевтичною сесією душі або, як мені подобається це слово, «ремонтом». Прогулююся дорогою міста, мимохіть читаю такі вивіски як «Ремонт одежі», «Ремонт взуття»... і приходить мені завжди на думку вивісити над сповідальницею такий надпис: «Ремонт душі»! Сповідь насправді ремонтує душу, направляє «поломку», яка трапилась у приязні між Богом та людиною.

Я інколи думаю про тих людей, які не вірять у Бога, і докладаю всіх зусиль зрозуміти, що вони роблять, коли грішать? У кого вони просять прощення? Перед ким вибачаються? У кого шукають розради та потіхи? Бррр.... душа аж холоне від таких думок! Дехто з тих людей, скоївши особливо тяжкий злочин, не маючи до кого звернуться, мучиться цілий вік! Отоді на постелі перед такими запитами та роздумуваннями про життя після смерті таку людину може охопити справжній розпач!

Дякувати Богу, що у нас християн є Христос-Бог, який установив Святу Сповідь, через що у нас немає потреби «лежати на постелі відчаю». Таїнство Сповіді буде настільки корисне та спасительне, наскільки ми зрозуміємо його вагомість для нашого спасіння. У нас є «Податель милості», Хтось, хто нас любить і з Ким можемо «відремонтувати» нашу з Ним приязнь та любов.

Чи ми вже висповідалися? Якщо ще ні, ми принаймні підготовляємось до такої Сповіді? Ми свідомі, що Сповідь установлена для того, щоб зізнатись у своїх гріхах, і що ми одночасно заявляємо, що ми бажаємо любити Христа-Бога? Нехай кожен розуміє і буде щасливим, бо Христос установив Таїнство Сповіді! Сповідаймося часто, часто, часто...

· ПОСТАНОВА

Кожен християнин зобов’язаний бути «Подателем милості»:

Діти: Прийму пробачення приятеля, що мене скривдив чи образив.

Молодь: Буду милосердним до потребуючих..

Дорослі: Перевірю при кінці дня, чи я наслідував Христа - подателя милості?

СЕРЕДА

(6-ий тиждень посту)

· Стихира

Придавлені численними гріхами, немов каменем, лежимо в гробі недбальства. Але підведи нас з нього, щедрий і милосердний Господи. (Зі «Сідалень» Утрені середи 6-го тижня посту).

· ДУМКА

Стихира сьогодні нагадує нам такий гріх, про який ми дуже зрідка думаємо, а це гріх «недбальства», з яким ми «лежимо у гробі». Будь-який переступ Божого закону є наслідком «недбальства». Будь-яке сповнення гріха є попереджене недбальством. Ми через недбальство попадаємо у спокусу, а від спокуси до гріха ― одна мить! Піду на дискотеку, де я свідомий, що панує вседозволеність... «Я не дбаю!», а пізніше гірко жалію за те, що не відмовився від гульні! Знаю, що мені доволі випити одну чарочку горілки, щоб я сп’янів... «Мені байдуже!», а пізніше я згрішу гріхом п’янства! Приятель приніс порнографічний журнал. «Я не дбаю! Подивлюсь лише на титульну сторінку...», а потім сповідаюсь з гріха проти чистоти!

Одне недбальство за другим послабляє волю успішно протиставитись спокусі. Наша воля так звикає до недбальства, що не добачає у спокусі можливості згрішити. Недбальство поволі-поволі стає нашою другою натурою. От небезпека «лежати у гробі недбальства». Ми убиваємо, нищимо нашу увагу і відчуття небезпеки при наявності спокуси.

Хто грішить недбальством, той подвійно грішить. По-перше проти себе, бо недбало ставиться до спокуси. По-друге – проти ближнього, бо може своїм недбальством пошкодити йому. Скільки жертв в Азії, насамперед в Індії, через перевантаження катарів, поїздів та автобусів. Водій знає, що йому можна перевозити визначену кількість осіб, та ні! Він нехтує нормами, не дбає про безпеку людей, і от катастрофічні аварії з високим числом пожертв! Якби технічний персонал аеропорту не перевіряв справності літака, а до всього того ставився з недбальством, було б набагато жертв авіакатастроф, яких зараз немає!

Уявімо собі село на березі ріки десь у незайманих джунглях Бразилії. Халупки тубільців стоять пишно одна коло одної. Ріка повільно пливе і під час сезону рясних опадів її води, вилившись поза береги, не мають доступу до села через густо посаджені дерева на їх шляху. Мешканці, знаючи небезпеку рвучких вод, дбають, щоб після повалення одного дерева, посадити відразу інше. Вирішили не дбати про дерев’яний бар’єр - єдину їх опору проти виливів ріки. Рік за роком дерева повалюються, а нема кому замінити їх іншими. Одного разу, коли опадів було справді багато, води ріки кинулись в сторону села. І не знайшовши жодного опору від бар’єру дерев залили все село з мешканцями. Жоднаа хата не уціліла, і ніхто з тубільців не залишився в живих!

Подібно буде з нами, якщо ми не будемо дбати про наше духовне життя. Дерева, які захищають нашу душу від виливів гріха, це чесноти, що допомагають нам не лише успішно долати спокуси, але й також ставити охоронний бар’єр, крізь який не зможе просунутись будь-яка спокуса, і ми не впадемо у гріх!

Нам треба замислитись над тим, чи ми встигли збудувати, або чи хочемо збудувати такий бар’єр чеснот, які б захищали нас перед бурею спокус та гріхів. Чи ми, часом, не зробили, так як ті тубільці, які збайдужівши до власної безпеки, та не дбаючи про спасіння своїх душ, не запропастили її. Недбальство стало вже нашою другою природою? Треба сподіватись, що ще ні, а в іншому випадку треба якнайшвидше підкотити рукава, щоб молитвою, постом та добрими ділами розпочати будувати наш духовний бар’єр.

· ПОСТАНОВА

Найкращим захистом проти спокус та гріха є «дерева» наших чеснот.

Діти: Якщо мені ще неясна розповідь про тубільців та ріку, попрошу когось пояснити її.

Молодь: Серйозно подумаю над станом мого «бар’єру» чеснот.

Дорослі: Будую чи ні я свій духовний «бар’єр»?

ЧЕТВЕР

(6-ий тиждень посту)

· Стихира

Поєднавши роздумування з діянням, спішімо послати благання до Христа, щоб він своєю могутньою владою оживив, немов Лазаря, наш завмерлий розум, а ми принесемо йому віття правди і будемо кликати: Благословенний, хто йде в ім’я Господнє! (Зі «Сідалень» Утрені четверга 6-го тижня посту).

· ДУМКА

Шостий тиждень посту є підготовкою до Лазаревої суботи та Квітної неділі. Сьогодні у сідяльнях згадуються обидві події: коли Христос «оживив Лазаря» та коли люди прославляли Христа «віттями правди». Воскрешальна сила Христа, - тобто сила Христа повернути померлих до життя, - ніколи не проявилась такою могутньою, як у воскресінні Лазаря, про що роздумуватимемо глибше у роздумах на Лазареву суботу.

Христос володіє над смертю! Він – господар смерті! Умертвлює людину, коли приходить їй пора станути перед його судилищем. Повертає до життя кого хоче: дочку Яіра, сина вдови і Лазаря, що вже три дні лежав у гробі.

Христос повертає до життя і після душевної смерті, що для нас християн є набагато важливішим від фізичної смерті, бо фізична смерть настає лише раз у житті, тоді як смерть душі – напевно безліч разів. Немає нічого жахливішого для християнина як померти і фізично, і душевно одночасно, тобто померти у тяжкому грісі. Бог ще може за нашого фізичного життя оживити нас від душевної смерті сповіддю. Однак, він не може оживити нас, якщо помремо у важкому грісі, не тому що, не хоче, але тому, що не може. Адже таким чином порушив свобідну волю, якою він нас обдарував при народженні. Свобідна воля - це обосічна зброя, якою можемо здобути собі довічне щастя або заслужити собі довічних мук. Слід додати, що Христос не зарезервував лише собі виключне право воскрешати з мертвих людей. Він це право часто передавав тим людям, які йому були угодні, і які заслужили на те, тобто праведникам.

Дуже вдалою історією, як подвійно можна вмерти, може послужити наступна розповідь із життя св. Івана Боско – знаменитого італійського вихователя, священика римо-католицької Церкви, засновника Салезіянського Згромадження. Одного разу юнак Карло несподівано захворів. Після кількох днів хвороби був на грані смерті, тому кількаразово просив батьків покликати до нього о. Боско, аби висповідатися. Нажаль, в той час отець був у справах у Франції. Коли повернувся, йому повідомили про смерть Карла, о. Іван одразу поспішив до нього. Увійшовши до кімнати, в котрій Карло лежав на постелі вже мертвий, просив присутніх у кімнаті вийти. Відтак, помолившись, він скликнув сильним голосом: «Карле, повернися до життя». Карло ожив і, поглянувши на отця Боско, сказав радісно: «Отче Боско, це Марія Помічниця християн Вас прислала до мене». Отець Боско просив Карла розповісти про те, що з ним сталося. Карло почав розповідати: «Коли я заснув вічним сном, опинився над якоюсь прірвою, у стіп якої бачив я безліч дияволів, я не знав до кого звернутися. Я почав молитися до Богородиці, аж тут вона з’явилася, і сказала мені не боятися, і одразу я почув Ваш голос. Висповідайте мене, отче, бо я не помер як добрий християнин». Отець Боско, висповідавши Карла, запросив його батьків та знайомих до кімнати. Запитав в їх присутності Карла: «Карле, ти вже живий між нами, тобі лишаються 2 альтернативи: можеш залишитися з нами або піти до Раю». Карло відповів: «Отче, я такий щасливий, що хочу іти до неба». Сказавши це, він попрощався з батьками та усіма знайомими, радісно подивився на отця Боско і закрив очі навіки. Святий Іван Боско розчулився і сльози радості потекли з очей. Він дав можливість Карлові врятуватися від фізичної смерті, який мав можливість продовжувати життя, але щонайважливіше він врятував юнака від душевної смерті. Дивні Божі дороги!

Якщо би у цьому моменті нам довелося закрити очі навіки, наша душа також опинилася б над прірвою далеко від Бога? Краще не чекати такої розв’язки у справі нашого довічного життя! Нам краще стати перед судилищем божим з чистою душею, ніж з душею у тяжкому грісі, що зачинить нам вступ до Раю. За життя ми маємо можливість висповідатися, долаючи смерть нашої душі, але якщо помремо у тяжкому грісі - не вартувало жити на землі. Вже й Бог нас тоді не врятує від вічних мук.

· ПОСТАНОВА

«Смерть душі» при фізичній смерті не дозволить нам бачити Бога навіки:

Діти: Не дозволю спокусам захопити мою душу.

Молодь: Роздумуватиму над тим, що смерть душі набагато гірша від фізичної смерті.

Дорослі: Сьогодні буду роздумувати про вічне щастя для моєї душі.