Поширення тхеквон-до і його розвиток сучасності

Активна глобалізація почалася на початку 60-х років. До того часу ж змагання проводилися у безпечному режимі, тобто у режимі безконтактного спарингу, оскільки пряме попадання могло завдати травм супернику. Однак на початку 60-х група майстрів дійшла домовленості, яка ознаменувала собою введення нової системи змагань, а відтак – і початок важливої сторінки в історії східних бойових мистецтв.

Змагання почали проходити з використанням захисту. Введення захисту сприяло появі якісно нових змін – адже тепер удари робилися «по –справжньому», у повний контакт, тому раніше неефективні удари ставали все більш ефективними.

По-друге, змінився критерій оцінки змагань. До того судді зазвичай час від часу зупиняли бій для того,щоб нарахувати бали, а критерієм був лише факт атаки.

Однак за новими правилами бої вже не зупинялися, що дозволяло в процесі змагань постійно вдосконалюватися і варіювати в прийомах, атаках тощо.

Слід зауважити, що удар кулаком в обличчя, удар ногою в пах тощо суворо заборонено. Це дозволяє довести ефективність ударів ногами до максимуму.

Тхеквондо було введено в навчальну програму загальноосвітніх шкіл та університетів, і це ознаменувало початок його якісного росту.

У 1965 році почали проводитися перші відкриті змагання, які проходили у восьми категоріях, а з 1966 року почали проводитися загальнонаціональні шкільні, університетські та індивідуальні змагання.У 1970 році було відкрите перше національне змагання серед учнів початкових шкіл і жінок, що зробило неабиякий внесок у розвиток жіночого тхеквон-до.

Такий розвиток подій сприяв виникненню цілої низки команд. Одночасно починається процес обміну між окремими школами і командами – явище, якого історія тхеквондо досі не знала.

60 та 70-ті роки – період розвитку техніки, зокрема степів, а в 80-х вже окреслюються основні правила змагань, формується система тхеквондо як змагального виду спорту. (Рим Сеунг Мін,2003).

Характеристика техніки вправ тхеквон-до

Багато авторів ділять техніку ударів ногами відповідно траєкторії руху ноги до цілі, а саме: на кругові, і прямі. (С.Федулов,1991).

В залежності від висоти знаходження цілі удари поділяються на високі, середні і низькі.

Високим (Ольгуль) називається удар, якщо нога знаходиться в момент контакту з ціллю на рівні очей.

Середнім (Момхтонг) називається удар, якщо ціль знаходиться між плечима і до поясу.

Низьким (Аре) називається удар, якщо ціль в момент контакту знаходиться нижче поясу.(І.Соколов,1994)