Особливості економіки регіону (дані за 2010 рік)

Країни Південно-Західної Азії сильно різняться за рівнем та напрямами соціально-економічного розвитку. За цими критеріями їх об'єднують у такі групи:

·багаті нафтоекспортуючі країни із високими показниками ВВП і національного доходу («золоті князівства» Перської затоки) — ОАЕ, Кувейт, Катар, Бахрейн, Саудівська Аравія, Оман. Найвищий показник ВВП на душу населення у Катарі – 145 300$, Кувейті – 51 700$, ОАЕ та Бахрейні – 40 000$, СА та Омані – 24-25 000$. Ці показники є найвищими у всьому регіоні;

·розвинуті країни «переселенського капіталізму» — Ізраїль. Формуванню економіки країни сприяли кошти єврейських громад за кордоном, а також США та ФРН. Нині основним донором економіки Ізраїлю залишаються США. Тому країна входить до 20-ки найбагатших країн світу. Показник ВВП на душу населення тут високий – 29 500$;

·країни групи НІК — Туреччина (3-тя хвиля в Азії);

·країни-«середняки» — Іран, Ірак, Ліван. До цієї групи належать також країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан), яких ще відносять до категорії країн із перехідною економікою. Вони переживають складний період переходу до ринкових відносин, внутрішньо- і зовнішньополітичні труднощі, які позначаються на загальній економічній ситуації та життєвому рівні населення (у 2010 р. 30 % населення Грузії і 27 % населення Вірменії перебувало за межею бідності, а це одні з найвищих х показників у регіоні);

·найбідніші країни — Йорданія, Ємен, Сирія, Афганістан. Найбідніша держава регіону — Афганістан (належить до десятки найбідніших держав світу), економічна відсталість якої є наслідком громадянської війни, відсутності упродовж тривалого часу реальної центральної влади, фактичного поділу країни на самоврядні регіони. Донедавна тут цілком було зруйновано загальнонаціональний економічний простір і єдину систему управління економікою. Показник ВВП на душу населення тут найнижчий у регіоні – у 2010 р. він складав 1 000$. Понад 45% населення Ємену живуть сьогодні поза межею бідності, а у Афганістані – 36%.

У загальній структурі господарства регіону переважає сфера послуг – 48%, частка промисловості становить 43%, однак слід зазначити, що у таких нафтоекспортуючих країн як Бахрейн, Катар, СА, ОАЕ, Бахрейн, Ірак, Азербайджан цей показник становить 60-70%. Через природні умови в регіоні дуже слабо розвинене сільське господарство – 9%. У Катарі, Кувейті та Бахрейні цей вид господарства майже не практикується – 0,1-0,5%! Сфера послуг домінує у Ізраїлі, Лівані, Йорданії, Туреччині та Грузії – 65-75%!. Цікавим фактом є те, що населення регіону у більшій мірі (понад 60%) зайняте у сфері послуг, за винятком Бахрейну.

До початку активного видобування нафти й газу держави регіону були периферією світового господарства з переважанням кочового тваринництва, дрібнотоварного землеробства, рибальства, ремесел, видобування перлів. Активна розробка нафтових родовищ почалася у 30-ті роки XX ст. в Іраку, Бахрейні, Саудівській Аравії. Регіон має 65 % світових запасів нафти. Займає він провідні позиції і у її видобутку — понад 1 млрд т щорічно, що становить 30 % світового, забезпечуючи понад 40 % експорту нафти у світі та 25 % нафтопродуктів. Стабільні позиції регіону і на світовому ринку газу: за його запасами він поступається лише країнам СНД, даючи 6 % світового видобутку газу, майже 7 % експорту рідкого газу.

Бахрейн, ОАЕ і Катар є лідерами за розвитком офшорних банківських зон. Однак у регіоні досить відчутною є нестабільність суспільно-політичного життя. В силу історичних особливостей розвитку, внутріполітичних протиріч (зумовлених найчастіше релігійно-етнічними чинниками) та великих запасів нафтогазової сировини країни регіону здавна є ареною міждержавних та міжнаціональних збройних конфліктів. Це спричиняє високий ступінь мілітаризації економіки. За останні десятиріччя військові витрати тут досягли в середньому 50 % всіх військових витрат країн, що розвиваються. Ізраїль, Туреччина та Ірак мають розвинуті військово-промислові комплекси, виробляють власне військове озброєння, а інші країни регіону імпортують багато зброї та військової техніки. Загалом у країнах регіону питома вага військових витрат у структурі ВВП становить від 9 до 13 %.

ПРОМИСЛОВІСТЬ. Країни регіону мають багаті природні ресурси для створення багатогалузевої національної промисловості. В індустріалізації та використанні природних багатств найвагоміших результатів досягли Ізраїль, Туреччина, Іран, Ірак, Грузія, Азербайджан, ОАЕ, Саудівська Аравія. В інших країнах рівень промислового розвитку невисокий, а промисловість спрямована переважно на переробку місцевої сільськогосподарської сировини.

Нафтова і нафтопереробна промисловість. Провідне місце за обсягами і вартістю продукції посідає видобувна промисловість, у першу чергу нафтова й газова. Країни регіону видобувають більше 1/3 світових обсягів нафти. Головними нафтодобувними країнами є Саудівська Аравія (402,8 млн т), Іран (189 млн т), ОАЕ (108 млн т), Кувейт (102 млн т), Ірак (32 млн т). Крім того, нафту видобувають в Омані, Катарі, Сирії, Бахрейні, Туреччині.

На експорт припадає 9/10 видобутку, що становить майже 40 % світового експорту. Нафту експортують переважно сиру (нафтопродуктів — не більше 10 %). Інтенсивно розвивається нафтопереробка в Саудівській Аравії, ОАЕ, Кувейті, Іраку, Ірані, Лівані, Катарі, Сирії. Це зумовлено тим, що нафтопродукти дорожчі від сирої нафти.

У Йорданії, Ємені, Сирії, Саудівській Аравії видобувають фосфорити, калійну та кухонну сіль, гіпс, мармур, сировину для скляної та цементної промисловості, будівельне каміння, пісок, глину, а також свинцево-цинкові та залізні руди.

Енергетика. Практично всю електроенергію виробляють на ТЕС, загальний обсяг — 427 млрд кВт • год. У Вірменії (на р. Раздан), Грузії (на р. Ріоні), Сирії (на р. Євфрат), Туреччині, Азербайджані, Ірані, Іраку побудовані ГЕС. У Вірменії розміщена АЕС потужністю 0,4 млн кВт, яка виробляє 37 % електроенергії у країні. Атомні станції будують в Ірані.

Чорна металургія. Представлена виробництвом сталі в Саудівській Аравії, Іраку, Катарі, Йорданії, Бахрейні, феросплавів у Саудівській Аравії, коксохімічним, трубопрокатним, азотно-туковим виробництвом у країнах Закавказзя (Грузія та Азербайджан).

Кольорова металургія. Останнім часом швидко розвиваються алюмінієва (Бахрейн, ОАЕ, Азербайджан, Вірменія, Саудівська Аравія) та мідна промисловість (Оман, Вірменія).

Машинобудування. Розвинуте складання автомобілів (Ірак, Кувейт, Ізраїль, Туреччина, Вірменія, Грузія). Останнім часом інтенсивно розвивається електротехніка (Ірак, Ізраїль, Азербайджан, Вірменія, Туреччина, Ліван, ОАЕ), в Бахрейні й Азербайджані збирають кондиціонери. Ізраїль має міцні позиції на світовому ринку у виробництві медичної електроніки, засобів зв'язку, в авіа- і суднобудуванні (особливо військовому). В Ізраїлі, Туреччині та деяких «золотих князівствах» регіону (наприклад, ОАЕ) розвивається машинобудування високих технологій (електронне та для ВПК).

Мінеральні добрива (на базі фосфоритів) виробляють у Йорданії, Сирії та Ірані. На Аравійському півострові розширює масштаби нова галузь — опріснення морської води та отримання морських мінералів (у СА побудовані 33 заводи із опріснення води).

Цементна промисловість. Нарощується швидкими темпами, представлена заводами в усіх країнах регіону.

Текстильна промисловість. Здавна розвивається в Сирії, Лівані, Туреччині, Ізраїлі, Азербайджані. На весь світ відомий перськими килимами Іран. Шовківництво й виробництво натурального шовку відіграють важливу роль в економіці Азербайджану й Туреччини.

Харчова промисловість. Традиційна галузь для всіх країн регіону. Важливе значення має виробництво овочевих і фруктових консервів. Розвинуті такі виробництва: у Грузії — мінеральних вод, вина, тютюнових виробів, чаю; в Туреччині — цукру, кондитерських виробів, фасування сухофруктів; у Сирії — томатного соку, переробка винограду; в Лівані — кондитерське; в Саудівській Аравії — томатної пасти і кондитерських виробів; в Ємені — переробка тютюну і виробництво цигарок, прохолодних напоїв, кави; в Омані — переробка фініків для одержання патоки, вина; в ОАЕ — виробництво кока-коли; у Бахрейні — безалкогольних напоїв; на Кіпрі — оливкової олії тощо.

Вино-коньячне виробництво розвинуте у Вірменії, Азербайджані, Ізраїлі та Грузії. На світовому ринку цінуються і кіпрські вина.

Національні кустарні промисли і ремесла. Серед них виділяються килимарство (Іран, Афганістан, Ірак, Азербайджан, Туреччина), виробництво парчі (Сирія), видобування перлів (Катар, Бахрейн), обробка імпортних алмазів (Ізраїль) і дорогоцінного каміння (Вірменія), виробництво кинджалів (Сирія) і обробка коралів (Ємен, Бахрейн).

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. Низькі темпи відтворення у сільськогосподарському виробництві зумовлені передусім природними умовами регіону.

Рослинництво. Є провідним у сільському господарстві. Майже повсюдно спостерігаються невисокі врожаї, низька товарність. Під сільськогосподарськими культурами перебувають невеликі площі (14,5 %), а у деяких країнах оброблюваних земель надзвичайно мало (в Омані; в Саудівській Аравії та Бахрейні — 2 %).

Останнім часом завдяки використанню опріснювальних приладів і гідропонного зрошення сільськогосподарських культур значних успіхів у розвитку АПК досягли Ізраїль (зрошуються навіть плантації бананів), Саудівська Аравія (збирає 2,5 млн т пшениці за кількості опадів 100 мм на рік), Кувейт (експортує ягоди і квіти).

Основа землеробства — зернові культури: пшениця (батьківщиною якої є Передня Азія), ячмінь, кукурудза, просяні. На поливних землях в Ірані, Туреччині, Іраку, Азербайджані вирощують рис.

Із технічних культур багато країн культивують бавовну (переважно середньоволокнисті сорти), у Туреччині, Вірменії, Грузії — цукровий буряк. Туреччина, Вірменія, Азербайджан, Ліван, Кіпр, Іран вирощують багато тютюну, а сорти, які висаджують на півночі та заході Туреччини, за ароматом вважаються одними з найкращих у світі. У внутрішніх гірських районах Ірану та Афганістану (район «Золотого півмісяця») нелегально вирощують опіумний мак.

Країни Середземноморського узбережжя (Туреччина, Ізраїль, Кіпр, Ліван, Сирія) та Апшеронський п-ів Азербайджану мають великі плантації олив. На Каспійському і Чорноморському узбережжях Грузії, Азербайджану, Туреччини та Ірану для місцевих потреб культивують чай, у південних районах Ємену навколо міста Моха — каву сорту «мокка», яка вважається однією з найкращих у світі.

Усі країни вирощують багато овочів. Ізраїль і нафтодобувні країни Перської затоки (особливо Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар) застосовують для вирощування овочів гідропонні технології, що значно підвищує їх урожайність.

Майже повсюдно ростуть різноманітні плодові насадження. Країни Середземномор'я у великих обсягах вирощують цитрусові (особливо апельсини), а Ізраїль за їх виробництвом (585 тис. т) належить до десятки світових лідерів. Ірак дає 80 % світового експорту фініків, основні їх насадження розташовані на півдні Месопотамської низовини. Іран посідає 1-ше місце у світі за виробництвом фісташок, Туреччина є світовим лідером за зборами (743 тис. т) горіха-фундука. У Лівані на висотах 800—1000 м розташовані яблуневі сади, він є основним постачальником яблук в арабському світі. У Лівані, Ізраїлі та Ємені вирощують банани.

Традиційно збирають щедрі врожаї абрикосів, з яких виробляють курагу (особливо в Туреччині), інжиру, гранатів й мигдалю.

Туреччина, Ємен, Кіпр, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Іран спеціалізуються на вирощуванні винних та столових сортів винограду. Туреччина відома у світі виноградом сорту кишмиш, із якого виробляють родзинки. Традиційно у Південно-Західній Азії вирощують баштанні культури (кавуни, дині тощо).

Тваринництво. Природні умови та релігійні традиції зумовлюють особливу спеціалізацію галузі. Переважає розведення дрібної рогатої худоби, коней та верблюдів.

Значно менше тут великої рогатої худоби і зовсім відсутнє свинарство. В посушливих напівпустельних районах розводять каракульські породи овець. Загальне поголів'я овець — майже 135 млн голів. До громадянської війни Афганістан був одним із головних постачальників каракульських смушок, виробляючи їх 2—2,5 млн шт. у рік. В Азербайджані, Грузії, Афганістані, Іраку, Ірані, Туреччині розвинуте скотарство із загальним поголів'ям худоби 28 млн.

В історико-етнографічній області Туреччини Анатолії здавна розводять ангорських кіз, відомих шовковистою вовною (тифтик). За виробництвом мохеру Туреччина належить до групи лідерів разом з Китаєм та ПАР.

Традиційним напрямом тваринництва в країнах напівпустельних і пустельних зон є верблюдівництво (0,4 млн голів). Ще й досі використовують каравани верблюдів для перевезення вантажів (один верблюд може перевозити до 400 кг вантажів у рівнинній та 250 кг у пересіченій місцевості). У підсобному господарстві багатьох країн використовують віслюків. Народи регіону здавна розводять коней. За століття було виведено багато їх елітних порід. Так, деякі арабські скакуни на аукціонах коштують понад 1 млн дол.

Особливості харчування єврейського народу є передумовою розвитку птахівництва (переважно вирощують курей та індичок). На заході Туреччини, в районі провінції Бурса, розташований найбільший у Південно-Західній Азії район шовківництва. Туреччина посідає 2-ге місце у світі за виробництвом шовку-сирцю. З одного кокону тут отримують до 2 тис. м шовкової нитки, а з 18 тонесеньких ниточок прядуть 1 ткацьку нитку.

Рибальство. Води Червоного, Аравійського та Каспійського морів. Перської затоки багаті на рибу. Тут виловлюють такі цінні промислові види риб, як тунець, макрель, ставрида тощо. Велику рибу споживає населення тих країн, де її виловлюють (Ємен, Катар, Оман та ін.), а дрібну — переважно сардину та анчоуси (засолені або висушені на сонці) — експортують в інші країни. У водах Перської затоки поширений вилов креветок. На світовому ринку чорної ікри найбільшим її виробником став Іран (270 т осетрової ікри щорічно), витіснивши Росію та інші прикаспійські країни. На узбережжі Аравійського моря виловлюють черепах, м'ясо яких використовують на харчування.

Останніми десятиріччями майже всі країни відчувають гостру нестачу основних продуктів харчування, що зумовлює посилення їх залежності від світового ринку. Країни Південно-Західної Азії імпортують зерно, олію, цукор, чай продукти тваринництва. Рівень самозабезпечення м'ясом становить 40 %, молоком — 27 %, рибою — 77 %. Низькі темпи відтворення у сільськогосподарському виробництві спричинені складними природними умовами, низьким технологічним рівнем і технічним забезпеченням, непослідовністю у здійсненні аграрних реформ тощо.

ТРАНСПОРТ. Інтенсивного розвитку сучасні види транспорту набули з початком активного нафтодобування в багатьох країнах регіону. Залізнична мережа загальною протяжністю 26 689 км зосереджена у північно-західній частині, в прибережних районах Середземномор'я, Туреччині, Ірані, Грузії, Азербайджані. Через територію багатьох країн проходить Транс'євразійська магістраль Берлін — Белград — Стамбул — Басра. У 1958 р. була відкрита залізнична поромна переправа через Босфор (Сіркелі—Хайдар) завдовжки 2 км, через яку здійснюється сполучення регіону з країнами Європи. Бахрейн, Ємен, Кіпр, ОАЕ, Оман, східна частина Саудівської Аравії залізниць не мають, в Афганістані побудовано всього 24,5 км колії.

У зовнішніх і внутрішніх перевезеннях важливу роль відіграє автотранспорт. Загальна протяжність автомобільних шляхів — до 400 тис. км, найбільші автостради прокладено в усі центри цивілізації і райони видобутку нафти. Автопарк регіону становить 11,9 млн пасажирських і 4,5 млн вантажних машин. Через територію регіону прокладено Трансаравійське шосе.

Важливе значення має морський транспорт. В усіх країнах останніми десятиріччями побудовано сучасні порти і доки, де обслуговують нафтові танкери, пасажирські лайнери і судна. Найбільший у регіоні флот — на Кіпрі («країна зручного прапору»), нараховує 2753 суден вантажопідйомністю 22,5 млн бр.-реєстр, т. Власні флоти мають Туреччина (5,3 млн бр.-реєстр, т), Іран (3,2 млн бр.-реєстр, т), Ірак (танкерний флот загальним тоннажем 2,1 млн бр.-реєстр, т), Кувейт (1,9 млн бр.-реєстр. т), Бахрейн (річний вантажообіг — 1,5 млн т), «Саудівська національна компанія морських перевезень» має 21 судно для транспортування нафтопродуктів. Через регіон проходять два важливі міжнародні морські шляхи: із Середземного моря в Індійський океан Суецьким каналом і з Чорного в Середземне море протоками Босфор і Дарданелли. В еміраті Дубай (ОАЕ) знаходиться найбільший у світі сухий док, розрахований на ремонт танкерів тоннажністю до 1 млн т. Судноремонтні доки є у Бахрейні та Катарі. Два мости побудовано через стратегічну для Туреччини і всього регіону протоку Босфор, проектується підводний тунель під нею.

Країнам Південно-Західної Азії належить вагоме місце в системі міжнародних повітряних сполучень. Над територією регіону проходять найважливіші повітряні траси, які з'єднують Європу з Південною і Східною Азією та Австралією. Останніми роками в деяких країнах створено національні авіакомпанії: найбільша на Близькому Сході «Сауді Арабієн Ер-лайнз» (Саудівська Аравія), «Ель-Аль» (Ізраїль), «Сирієн Араб Ейрлайнз» (Сирія), «Кувейт ейруейз компані» (Кувейт), «Алія» (Йорданія). Функціонує 121 аеропорт із постійними рейсами; з-поміж них багато аеропортів міжнародного значення: у Баку, Єревані, Тель-Авіві, Багдаді, Стамбулі, Ізмірі тощо.

Регіон є одним із провідних у світі за потужністю і протяжністю трубопроводів. Біля Суецького каналу побудовано проміжний нафтопровід від Суеца до Александрії. Велетенські танкери доставляють нафту в Суецький порт, а з порту Александрія її транспортують звичайними танкерами.

У деяких країнах (Ізраїль, ОАЕ, Бахрейн, Кувейт та ін.) створена високорозвинута система міжнародних телекомунікацій.

Нині більшість країн регіону вкладає значні кошти у вдосконалення транспортної інфраструктури, особливо у розвиток морського, трубопровідного та авіаційного транспорту. Внутрішній транспорт (передусім залізничний і автомобільний) розвинутий недостатньо. У пустельних і напівпустельних районах ще й досі активно використовують гужовий транспорт (верблюдів).

РЕКРЕАЦІЯ І ТУРИЗМ. Країни регіону мають сприятливі передумови для розвитку рекреаційної галузі економіки. У більшості з них є унікальні природні умови — гірські ландшафти і цілющі джерела, курорти узбережжя Чорного, Середземного. й Червоного морів; історичні та культурні пам'ятки трьохтисячолітньої історії (археологічні розкопки, печерні буддійські монастирі в Афганістані, релігійні пам'ятки — мінарети, мечеті, мавзолеї середньовіччя). Цікаві для туристів екзотичний спосіб життя в оазисах, горах, а також сучасна екзотика багатих «золотих князівств» Перської затоки.

Основні центри туризму: Єреван (сховище давніх рукописів Матенадаран), Ечміадзін у Вірменії; прибережна чорноморська смуга Гагра — Сухумі — Поті — Батумі в Грузії; Єрусалим, Хайфа в Ізраїлі; Егейське і Середземне узбережжя Туреччини, Стамбул, Ізмір, Анталія, руїни Трої, Ефеса і Мілета тощо.

Регіон — найбільший у світі центр паломництва. В Ізраїлі розташовані 8 святих місць іудеїв (Єрусалим, Сафад, Хеврон тощо), 11 — християн (Віфлеєм, Єрусалим, Назарет, береги Галілейського (Тіверіадського) озера, Наблус, гори Табор і Кармел та ін.), мусульман — Єрусалим і Хеврон. В Іраку мусульманськими релігійними центрами є Неджеф, Кербела, Багдад, а в Ірані — Мешхед і Кум. У Саудівській Аравії знаходяться святі місця всіх мусульман — Мекка і Медина. Мекка, де народився Мухаммед, є найсвятішим місцем для 1 млрд мусульман світу. Тут розташовані головна мечеть Харам («Божий будинок»), храм Кааба («Куб») і чорний камінь («Кибла»). Щорічне паломництво («хадж») здійснюють 4,5 млн осіб (відповідно до квот кожної мусульманської країни).