Налагодження економічних взаємин у Європі. Генуезька та Гаазька конференції

Генуезька конференція 1922 - міжнарод­на конф представників 29 європ. держав і 5 брит. домініонів, що відбулася 10 кв -19 трав 1922 у Генуї (Італія). Від участі у конференції відмовилися США через ізоляціоністську політику адм-ції В. Гардінга. Г. к. була скликана для врегулювання післявоєнних фін. і екон. питань та відновлення міжнар. торгівлі. Для обгово­рення питань, які виносилися на розгляд конференції, було створено чотири комісії- політична, фінансова, економічна і транспортна. На першому засіданні го­лова ряд. делегації М. Литвинов вніс пропозицію про загальне роззброєння. Головним питанням Г. к. стала проблема виплати рад. урядом всіх боргів царського і Тимчасового урядів (19 млрд руб. золотом), повер­нення іноземцям їх власності у Росії або компенсація вартості націоналізованих підприємств. Делегація рад. Росії погодилася визнати довоєнні борги і здати в оренду або концесію колишнім власникам деякі з націоналізованих підприємств, але водночас зажа­дала відшкодування збитків від іноземної інтервенції (39 млрд руб. золотом), анулювання воєнних боргів і процентів від них, визнання рад. Росії де-юре і на­дання їй кредитів для відбудови зруйнованого госпо­дарства. Внаслідок брит.-франц. суперечностей та позиції рад. делегації фін.-екон. питання, які стояли на Г. к., не були вирішені, частина їх була перенесена на розгляд Гаазької конференції - відбувалася 15черв-20липня1922 у Гаазі (Нідерланди). На конф, в якій взяли участь переважно представники ділових кіл і експерти з Франції, В. Бри­танії, рад. Росії та ін. країн (27 держав крім Німеччини і США), обговорювалися фін.-екон. питання. Г. к. мала врегулювати проблеми виплати рад. Росією боргів царського і Тимчасового урядів та повернути націоналізовану більшовицьким урядом власність іноз. компаній. Рад. делегація (голова-М. Литвинов) висловила готовність розглянути вимоги представ­ників європ. держав щодо виплати довоєнних боргів за умови надання Москві нових кредитів, визнання де-юре більшов. уряду, зняття питання про виплату воєнних боргів тощо. Одночасно рад. делегація за­пропонувала замість повернення націоналізованої власності надати колишнім власникам права на кон­цесію або оренду ін. підприємств. Проте, представ­ники свроп. держав наполягали на Такі вимоги західних держав не влаштовували рад. делегацію, і вона ЇЇ відхилила. У зв'язку з цим питання про борги і кредити на конференції не розглядалося, і Г. к. завершилася безрезультатно.

13.Репараційне питання. Вже за перші два роки після авершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Версальський договір зобов’язував Німеччину, як винуватця війни, сплатити країнам, що постраждали від її агресії, репарації загальною сумою в 132 мільярди золотих марок. Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною. Основна мета плану — відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій раїнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину. План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім — по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт. У зв’язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ. План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.