Форми мовлення

Мовлення буває зовнішнє та внутрішнє, воно має усну та писемну форми.

Усне мовлення (ситуативне):
v Спонтанне.
v Характерна посилена інформативність, насиченість фактами.
v Твориться у кількох виявах: словесному, інтонаційному, візуальному (безпосередньо застосовуються інтонація, паузи, міміка, жести).
v Менше уваги приділяється формі висловлювання.
v Допускаються повтори, варіативність вислову.

Писемне мовлення (контекстуальне):
v Фіксується графічно.
v Спирається на усне і є у відношенні до нього вторинним.
v Сприймається зором.
v В основному монологічне.
v Характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики.
v Переважає традиційна форма викладу, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполучень.
v Одиницею є текст.

Ділове українське мовлення вивчає:

У писемній формі:
v Відомості про види документів. Загальні вимоги щодо їх оформлення й викладу.
v Стилістику (офіційно-діловий стиль).
v Лексику (вибір слова).
v Окремі риси синтаксису ділового стилю.
v Складні випадки правопису.
v Культуру писемного мовлення. Етикет ділових паперів.

В усній формі:
v Сфери застосування усного мовлення:
спілкування в колективі,
прийом відвідувачів,
телефонна розмова,
ділове засідання,
публічний виступ – доповідь, лекція, промова, бесіда.
v Лексику (добір слова).
v Орфоепію (наголос, вимову).
Культуру спілкування.