Норми літературної мови

ТЕМА. ВСТУП. МОВЛЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ СТИЛІСТИКИ І КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ. ДВА РІВНІ ВОЛОДІННЯ УКРАЇНСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРНОЮ МОВОЮ: МОВЛЕННЯ ПРАВИЛЬНЕ (НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ) І КОМУНІКАТИВНО ДОЦІЛЬНЕ (ЗМІСТОВНІСТЬ, ЛОГІЧНІСТЬ, ТОЧНІСТЬ, ВИРАЗНІСТЬ, ДОРЕЧНІСТЬ). СТИЛІ МОВЛЕННЯ

Мовлення – це діяльність, що пов’язана із функціонуванням мови, це спілкування засобами мови. Мова і мовлення нерозривні

Мовлення є сукупність мовленнєвих дій, кожна з яких має мету,що випливає із загальної цілі спілкування. Спілкування – це передавання певної інформації, обмін нею людьми. Процес спілкування являє собою різні види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письмо. Форми спілкування бувають різні: полілог (групова розмова), діалог (розмова двох людей), монолог (наявність співрозмовника не обов’язкова).

Важливим поняттям мовознавства є варіантність. Варіанти – це паралельні форми існування мовних одиниць. Серед мовних варіантів виділяють: варіанти звука, фонетичні варіанти слова (олениця / олениха), варіанти морфеми (префікси з -/ зі / із; дієслівні закінчення ходім / ходімо; інфінітивні суфікси -ти та –ть жити /жить; закінчення прикметників одн. чол. і с. р. М. в. –ім; -ому у синім / у синьому), варіанти словосполучень (українська пісня / пісня з України) і речення (Сказали слово / Сказано слово), варіанти фразеологізмів (підрізати / обтяти крила)

М овознавці виділяють два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне (норми літературної мови) і комунікативно доцільне (змістовність, логічність, точність, виразність, доручність).

РІВНІ ВОЛОДІННЯ УКРАЇНСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРНОЮ МОВОЮ

· Вищий рівень: стилістична норма регламентує відбір мовних засобів залежно від ситуації (комунікативно доцільне, гарне, емоційне, виразне мовлення)

· Нижчий рівень: мовна норма – закріплені практикою зразкового використання загальноприйняті правила (чисте, правильне, мовлення)

НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

· Стилістичні (правильне вживання у висловлюванні певного стилю властивих йому мовних засобів)

· Орфоепічні (правильна вимова звуків, звукосполучень)

· Орфографічні (правильне написання слів і їхніх значущих частин)

· Лексичні (використання слів у властивому їм значенні)

· Словотвірні ( правильне творення слів)

· Морфологічні (правильна словозміна самостійних частин мови)

· Синтаксичні (правильна побудова словосполучень і речень)

· Пунктуаційні (дотримання правил уживання розділових знаків)

Стилістика вивчає мову і мовлення, займається відбором виразних мовних засобів для її функціонування в мовленні. Одним із критеріїв відбору є правильність, тобто дотримання мовних норм. Отже, стилістика тісно пов’язана з культурою мовлення, і спільними у цих науках є дослідження правильності і нормативності мовлення.

Стилістика мови вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису. Стилістика мови включає поняття синонімії. Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики, невіддільний від явища синонімії. Наприклад, іменник губи – стилістично нейтральне слово. Зате його синонім уста – має відтінок урочистості і вживається переважно в художньому стилі.

Стилістика мовлення охоплює функціональні стилі мовлення.

Функціональний стиль – це суспільно усвідомлений внутрішньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції суб’єктивно-духовного впливу.

Отже стилі мови можна визначити як історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

Система мовних засобів. стилістичні норми у лексиці, фразеології, граматиці, коло їх застосування, функціональне призначення, форма та спосіб викладу – ознаки, за якими розрізняють мовні стилі. Сучасна українська літературна мова має п’ять основних стилів:

· офіційно-діловий

· науковий

· розмовний

· публіцистичний

· художній