Основні догматичні й обрядові відмінності римо-католицького віровчення
.
З часу виникнення християнства до ІХ ст. Єдина Христова Церква – Вселенська чи Кафолічна (у слов’янському перекладі Символу віри: “Соборна Церква”), охоплювала найбільш численну частину віруючих на Сході і на Заході. З ІХ ст. почався і в ХІ ст. остаточно завершився відпад від єдності Вселенської Церкви її західної частини на чолі з Римською кафедрою. При цьому вона також залишила за собою назву кафолічної, відповідно до латино-романської вимови – католицької.
Зберігши істотні риси давньої нерозділеної Церкви, Римо-католицька церква з часу відходу набула чітко відмітних особливостей у догматах, обрядах, церковному устрої, дисципліні і канонах. На відміну від Східної Церкви Римо-католицька церква акцентує розвиток догматичного учення Церкви і можливість доповнення його шляхом проголошення нових догматів.
Основні розбіжності між обома Церквами у питаннях догматичного характеру, викладені у хронологічному порядку їх виникнення, зводяться до такого.
|
|
1. Учення про абсолютну, одноосібну владу Римського єпископа (папи) над Церквою.
2. Учення про походження Святого Духа “і від Сина”
Ці два пункти розбіжностей римського католицизму з православ’ям і були причиною так званого поділу церков у ХІ ст. Логічним висновком з учення про абсолютну, одноосібну владу папи над Церквою було вчення про учительну непогрішність папи, сформульоване як догмат на 1 Ватіканському Соборі 1870 р.
3. Після поділу Церков у Римо-католицькій Церкві виникло твердження про спасіння, що містило вчення про першорідний гріх і про спокутування перед Богом за гріхи і пов’язані з ним учення про чистилище, скарбницю заслуг та індульгенції.
4. У ХІХ і ХХ ст. були проголошені два нові, так звані Марінальні догмати: про непорочне зачаття Діви Марії (1854 р.) і її тілесне вознесіння на небо (1950 р.).