Глоссарій

ФЕДЬКОВИЧ Юрій (Осип) Адальбертович (8.VIII 1834, с. Сторонець Путилів, тепер смт Путила Вижницького р-ну Чернів. обл. — 11.1 1888, Чернівці) — укр. письменник, фольклорист, педагог, громад. діяч. Навч. 1846-48 у Чернів. двокласній реальній школі. В 1852-63 служив у австр. армії. Подавши у відставку, жив у рідному селі, був шкільним інспектором. У 1873-74 — редактор вид-ва при т-ві «Просвіта» у Львові. Протягом 1885-87 редагував чернів. газ. «Буковина». Ф. — автор лірич. віршів («Поезії Іосифа Федьковича», 1862), поем («Лук'ян Кобилиця», 1865), повістей, оповідань, п'єс. Переклав «Слово о полку Ігоревім», окр. твори зарубіж. письменників, добірку чес. і словац. нар. казок. Здійснив переклад нім. мовою низки укр. нар. пісень. Уклав «Буквар для господарських діточок на Буковині» (1866), написаний нар. мовою з метою витіснити язичіе зі шкіл. Видав укр.-нім. словничок «Зборничокь рідшихь руськихъ слівь зъ Путилівського (русськімполунського) окола на Буковині», що містить 80 буковинських діалектизмів, частина з яких зафіксована вперше. Висловлювання про укр. мову містяться в ряді творів Ф. («Вже двадцять літ», «На новий рік», «Наші старі», «До наших румунізаторів» та ін.).

ШАШКЕВИЧ ВОЛОДИМИР (7.4.1839 — 16.2.1885) — український письменник, перекладач, публіцист, громадсько-політичний діяч народовецького напряму в Галичині. Н. у с. Нестаничах (тепер Радехівський р-н Львівської обл.). Син М. Шашкевича. Після смерті батька виховувався у діда, о. Феодора Крушинського. Навчався у домініканській школі в Жовкві, “домініканській” та “бернардинській” гімназіях у Львові. Восени 1861 вступив на юридичний ф-тет Львівського ун-ту. У 1865 навчався у Віденському ун-ті, де слухав лекції відомого словенського славіста Франя Міклошіна. У 1869 склав іспит і здобув диплом юриста. Літературна та громадсько-політична діяльність Ш. припадає на 1860-70-ті роки. У 1860 у львівському альманасі “Зоря Галицька яко альбум на год 1860” вперше опубліковано три поезії Ш. У 1860 роках поетичні твори Ш. друкувалися у львівських часописах “Слово”, “Вечорниці”, “Русалка”, “Правда”, петербурзькій “Основі”, віденському “Віснику”. В 1863 у Львові вийшла друком збірка поезій і перекладів “Зільник”, наступного року — драма “Сила любові”. Ш. був активним діячем раннього народовецького руху, обстоював національну самостійність українського народу, виступав за введення фонетичного правопису в літературну мову. Разом з Ф. Заревичем, К. Климковичем, Д. Танячкевичем та ін. сформував у Львові першу народовецьку громаду. Спочатку належав до редакції першого народовецького часопису в Галичині “Вечорниці” (1862-63) та з лютого 1863 був його редактором. У 1864 пробував видавати гумористичний журнал “Дуля” (вийшов тільки перший номер), у січні-березні 1866 видавав літературний часопис “Русалка”, у 1867 був членом редакції політичного часопису “Русь”. Член товариства “Просвіта”, редактор двох читанок для селян “Зоря” (1871-72). З 1869 Ш. перебував на службі у фінансово-адміністративних установах Львова, Тернополя, Коломиї, а з 1876 — Західної Галичини, Тарнова (тепер Польща). У другій пол. 1870 років Ш. відійшов від літературного та громадсько-політичного життя. Після виходу у відставку в 1883 повернувся до Львова, де і помер.

БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (6.6.1847 — 1927) — визначний український громадсько-політичний діяч, педагог і історик, дійсний член НТШ (з 1899). Брат В. Барвінського. Народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині у родині священика. В 1857-65 вчився у тернопільській гімназії. У 1865 вступив до Львівського ун-ту, вивчав історію і українську мову та літературу. Добре володів німецькою і декількома слов'янськими мовами. В студентські роки очолював львівський осередок Громади, співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета». «Русь», «Русалка». Був знайомий з М. Лисенком. З 1868 Б. займався педагогічною діяльністю, викладав у гімназіях Бережан, Тернополя, з 1888 — професор державної учительської семінарії у Львові. В 1889-1918 — член Крайової шкільної ради, в 1891-96 голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови т-ва «Просвіта» (1889-1895). В 1886 Б. розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). Б. поряд з О. Кониським і В. Антоновичем став одним з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, а в 1892-97 — очолював т-во. Б. брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику т.зв. нової ери, яка, однак, зазнала невдачі (див. Народовці). В 1891-1907 входив до складу австрійського парламенту (з 1917 — довічний член Ради Панів), в 1894 -1904 — депутат галицького сейму. В 1896 виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 перетворився на Християнсько-Суспільну Партію. В 1918-19 Б. очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді К. Левицького (з 9.11.1918 до 4.1.1919). Після окупані польськими військами Галичини вийшов від політичної діяльності Б. — автор і видавець кількох підручників для українських народних і середніх шкіл — «Виїмки з українсько-руської літератури», «Вибір з української літератури», «Історія української літератури» (1920), та ін.

РОМАНЧУК ЮЛІАН (24.2.1842 — 22.4.1932) — український громадсько-політичний діяч, науковець, публіцист. Н. у с. Крилосі неподалік від Галича (нині Івано-Франківська обл.). Середню освіту здобув у гімназіях Станіслава (тепер Івано-Франківськ) і Львова. У 1860-63 навчався у Львівському ун-ті. Ще під час навчання в гімназії утворив таємний студентський гурток, а як студент ун-ту, анонімно співпрацював з часописом «Слово».

У 1863-1900 працював учителем (з 1868 — в Академічній гімназії у Львові). Як член шкільної комісії, налагодив видання перших шкільних підручників українською мовою (зокрема, в 1879 двох читанок для учнів середніх шкіл). Був одним із засновників товариства «Просвіта» (1896-1906 — голова товариства), Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Належав до товариства українських учителів «Українська громада», діяльність якого була спрямована на розвиток української гімназійної освіти в Галичині; у 1912-14 керував роботою цього товариства. У 1902 здійснив перше у Галичині популярне видання творів Т. Шевченка. З 1904 започаткував серію «Руська письменність» (у міжвоєнний час перейменована на «Українське письменство») — перше повне видання творів українських письменників.

У 1870 роках редагував всеукраїнський журнал «Правда» (1873-78), був засновником і видавцем першого часопису для селянства «Батьківщина» (1879-87), одним із засновників газети «Діло» (1880) та журналу «Ruthenische Rundschau» у Відні (1903). У 1885 виступив ініціатором створення першого українського політичного товариства «Народна Рада» і протягом 1885-99 був його головою.

Як один з провідників поміркованого крила народовців Р. разом з О. Барвінським, В. Антоновичем, митрополитом С. Сембратовичем намагався досягти порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, втілюючи вжиття політику «нової ери» (1890-94), яка, однак, зазнала невдачі.

Р. був співзасновником Української національно-демократичної партії (до 1907 — її голова), яка відігравала провідну роль в українському політичному житті Галичини і Буковини у довоєнний період і в роки визвольних змагань. Р. неодноразово обирався до складу представницьких органів Галичини і Австро-Угорщини. Був депутатом галицького сейму (1883-95), головою Руського клубу в соймі (1889-95), послом австрійського парламенту (1891-97, 1901-18), головою Української парламентарної репрезентації (1901-10, 1916-17), віце-президентом австрійського парламенту (1910-18).

У роки Першої світової війни 1914-18 р. очолював Український допомоговий комітет та Українську культурну раду у Відні. Входив до складу Української національної ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-19. Як найстаріший за віком депутат УНРади, 10.11.1918 привів до присяги членів Державного Секретаріату — уряду ЗУНР. Після відступу у листопаді 1919 українських військ зі Львова Р. був ув'язнений у польському таборі для інтернованих у Демб'ю біля Кракова. Звільнений завдяки старанням українських політиків.

Після рішення Ради послів від 14.3.1923 про передачу Галичини під владу Польщі 24.10.1923 прийняв від багатотисячних мас на площі св. Юра присягу, що вони ніколи не визнають цього акта і залишаться вірними ідеї української державності.

“ВЕЧЕРНИЦІ” (“Вечорниці”) – перший літературний тижневик народовського напряму. Видавався в 1862-63 у Львові (вийшло 17, номерів). Головними співробітниками “В.” були: Федір Заревич (псевдонім Юрко Вороний: редактор – 1862), Володимир Шашкевич (редактор – 1862-63), Д.Тинячкевич, Ксенофонт Климкович та ін. І.Франко вважав “В.” “першим осередком народовського руху в Галичині з виразним українофільським відтінком”

«ПРАВДА» – український літературно-науковий і політичний часопис. Виходив у Львові в 1867 – 3 рази на місяць, 1868-70 – 4 рази на місяць, 1872-78 – два рази на місяць, 1879 – щомісячно, 1880 – нерегулярно, 1884 – 1 том, за ред. В. Барвінського та І. Франка, 1888-93 – щомісячно, 1894-96 – 2 рази на місяць. Фінансову допомогу у виданні журналу надавали П. Куліш та О. Кониський. До заснування «Діла» (1880) часопис був провідним органом народовців. У 1860-70-х рр. з «П.» співпрацювали майже всі відомі українські громадсько-культурні діячі й письменники з Галичини й Наддніпрянської України, зокрема, І. Франко, О. Огоновський, О. та В. Барвінські, С. Воробкевич, О. Партицький, В.Навроцький, Ю. Федькович, М. Подолинський, О. Терлецький, О. Кониський, М. Драгоманов, П. Куліш, Г. Барвінок, Марко Вовчок, М. Старицький, Панас Мирний, І. Карпенко-Карий, І. Нечуй-Левицький, С. Руданський, О. Стороженко. В цей період редакцію видання очолювали: Л. Лукашевич (1867, 1876), І. Микита, А. Вахнянин (1869-70), О. Огоновський (1872-76), В. Барвінський (1876-79). Після 4-річної перерви видання «П.» було відновлено за ініціативою В. Антоновича і О. Кониського для підготовки польсько-українського порозуміння в Галичині (див. «Нова ера»). В 1890-х рр. часопис відстоював ідеологію правої течії народовецького руху. В ці роки «П.» редагували Є. Олесницький (1888), І. Стронський (1889), П. Кирчів (1890-91), А. Березинський (1891-96). Видавцем і фактичним редактором був О. Барвінський. Серед співробітників часопису в цей час були Б. Грінченко, М.Коцюбинський, А. Кримський, О. Маковей, Ю.Романчук та ін.

“РУСЛАН” – щоденна суспільно-політична газета консервативного народовецького напряму, що видавалася під керівництвом О.Барвінського у Львові в 1897-1914. “Р.” був офіційним друкованим органом Католицького руського-народного союзу (з 1911 – Християнсько-суспільної партії). Друкувалися матеріали про події суспільно-політичного життя, зокрема інформація про діяльність Галицького сейму та парламенту у Відні, громадські організації тощо. Публікувалися також художні твори, переклади з польської, німецької, чеської, угорської, французької, датської, наукові розвідки, спогади, листування. Серед публікацій: “Ярошенко” О.Маковея, новели Б.Лепкого, оповідання Д.Мордовця, твори О.Кониського, М.Старицького, Л.Лопатинського, Я.Гординського, П.Карманського, переклади з відомих європейських поетів 19 ст. В.Щурата, дослідження А.Метлинського про українську мову та К.Студинського про творчість Т.Шевченка, історичні розвідки про українських гетьманів І.Нечуя-Левицького, спогади О.Барвінського та О.Левицького, публікація О.Барвінським “Матеріалів до національно-політичного і культурного руху русинів” (листи О. і В.Барвінських, М.Грушевського, С.Качали, І.Нечуя-Левицького, В.Навроцького, О.Огоновського, Т.Окуневського, М.Старицького, Ю.Федьковича, М.Шашкевича та ін.). Редагували газету: Т.Барановський (1897), С.Кульчицький (1897-98), Л.Лопатинський (1898-1907), С.Горук (1907-14), В.Барвінський (1914).

«МЕТА» – ж урнал, видаваний у Львові 1863-65 (з перервою), групою молодих народовців на чолі з К. Климковичем. Один із перших т.зв. «товстих» українських журналів;