Участь банків у фінансуванні інноваційної діяльності

Незважаючи на те, що інноваційна діяльність є високоризиковим об'єктом інвестування для банків, в економіці з нерозвиненим ринком цінних паперів вони можуть бути активними учасниками інноваційного процесу, особливо на останніх його етапах реалізації.

Банки можуть пропонувати наступні види послуг і операцій як учасники інноваційного процесу:

- довгострокове кредитування закупівель устаткування й інших капітальних вкладень підприємства;

- фінансування лізингових операцій;

- організація механізму інвестицій індивідуальних і інституціональних інвесторів за допомогою трастового керування портфелями цінних паперів;

- участь у проектнім фінансуванні;

- пряма участь у капіталі;

- надання посередницьких, інформаційних, консультативних послуг;

- сек’юритизація капіталовкладень (заборгованості підприємств);

- агентські послуги по розрахунках, керуванні й контролю інноваційних проектів.

Як учасники інноваційних процесів банки здійснюють фінансування суб'єктів підприємницької діяльності шляхом:

- безпосереднього довгострокового кредитування підприємств, що реалізують інноваційні проекти;

- придбання акцій або паїв у статутному фонді підприємств.

Оскільки інноваційний проект є окремим випадком реалізації інвестиційних проектів, приведемо наступне визначення кредитування під інвестиційний проект – це довгострокове кредитування інвестиційних проектів під майбутні доходи, які повинне одержати створене/реконструйоване підприємство й за рахунок яких забезпечується повернення кредиту (на підставі Положення НБУ «Про порядок формування й використання резерву для покриття можливих збитків по кредитних операціях банків»).

Специфічними особливостями інвестиційного кредиту є:

- такі кредити спрямовані не на задоволення поточних потреб або придбання вже створеної вартості, а на забезпечення подальшого збільшення вартості за рахунок будівництва, реконструкції, модернізації, тобто створення нових потужностей сфери виробництва й збуту;

- обсяги й строки інвестиційних кредитів значно перевищують обсяги й строки кредитування поточних потреб підприємств. По окремих таких кредитах строк кредитування перевищує 25-30 років, внаслідок чого для інвестиційного кредитування збільшується ризик через можливу зміну політичної, економічної ситуації, змін вартості продукції й сировини, які використовуються при реалізації інвестиційного проекту;

- при кредитуванні об'єктом оцінки є як позичальник, так і його інвестиційний проект. У зв'язку із цим у кредитора виникає необхідність у детальному аналізі не тільки кредитоспроможності й фінансового стану підприємства, але й техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, на фінансування яких підприємству необхідні кошти;

- рівень прибутковості інвестиційного проекту повинен перевищувати відсоток, який повинен виплачувати позичальник за використання кредитних коштів;

- строк інвестиційного кредиту залежить від строку самооплатності інвестицій;

- підприємство може взяти пайову участь у фінансуванні проекту власними коштами;

- кошти можуть надаватися з пільговим строком повернення (на період впровадження проекту), протягом якого виплачуються тільки відсотки за кредит, а основна сума боргу відшкодовується протягом періоду експлуатації;

- право на об'єкт інвестування закріплене за позичальником і після реалізації інвестиційного проекту й розрахунків з банком-кредитором банк не може заявляти про право на даний об'єкт як свою власність. Разом з тим, якщо об'єкт інвестування є предметом застави, то право власності може перейти банку за невиконання позичальником розрахунків за договором.

Однією з форм банківського довгострокового кредитування є проектне фінансування. У порівнянні із традиційним банківським кредитуванням проектне фінансування має наступні особливості:

1) у якості фінансових учасників можуть виступати не тільки комерційні банки, але й інвестиційні банки, фонди, пенсійні фонди й інші інституціональні інвестори, лізингові компанії;

2) банківський кредит виступає основним джерелом фінансування інвестиційного проекту;

3) у більшості випадків реалізується використання всіх можливих форм фінансування (випуск акцій, облігацій підприємством, фінансовий лізинг, фінансування за рахунок власних коштів підприємства й ін.);

4) «класична схема» проектного фінансування передбачає видачу кредиту без права регресу (обороту) на підприємство;

5) одержання банком підприємницького доходу (банк має право на підвищений відсоток внаслідок високого ризику) за допомогою його участі в прибутку від проекту (проекти в енергетику, видобутку корисних копалин, первинна обробка сировини). Іноді банк резервує за собою право на придбання акцій підприємства;

6) велика увага приділяється оцінці й зниженню ризиків, вирішальну роль відіграє банк;

7) одним з основних методів управління проектними ризиками є розподіл їх між усіма учасниками реалізації проекту. При цьому їх роль на окремих стадіях міняється;

8) внаслідок підвищених ризиків для кредитора, особливе місце приділяється оцінці запасу міцності проекту (коефіцієнт покриття заборгованості – відношення суми очікуваних чистих надходжень від проекту до планованих виплат по кредиту = 2:1 або 1,3:1) залежно від величини взятих ризиків;

9) для координації всіх учасників проекту, підвищення ефективності роботи часто створюються консорціуми – тимчасові угоди про виробничу, комерційну, фінансову кооперації;

10) банк здійснює підвищений контроль над реалізацією проекту, у деяких випадках запрошується спеціальна компанія для здійснення наглядових функцій;

11) часто надаються наступні консалтингові послуги: пошук, відбір і оцінка проектів; підготовка всієї техніко-економічної документації по проекту; розробка схем фінансування проектів, ведення попередніх переговорів з банками, фондами й іншими інститутами на предмет їх участі у фінансуванні проекту; підготовка всього пакета документів по проекту.

Разом з тим, до недоліків проектного фінансування для позичальника слід віднести:

- підвищений відсоток по кредиту у зв'язку з високими ризиками, підвищені комісійні (комісія за оцінку проекту, за організацію фінансування, комісія за нагляд);

- високі витрати за передпроектними роботами (підготовка ТЕО, оцінка впливу проекту на екологію й ін.) – без них банк як правило заявку не розглядає;

- досить тривалий період часу від подачі заявки до ухвалення рішення про фінансування;

- надзвичайно жорсткий контроль над діяльністю позичальника;

- ризик втрати своєї незалежності підприємством-позичальником (якщо кредитор залишає за собою право придбання акцій у випадку невдалої реалізації проекту).

Банківське кредитування має значно більші можливості фінансування інноваційних проектів у порівнянні з фінансуванням у формі портфельних інвестицій. Відповідно до діючих нормативів НБУ, передбачене, що обсяг прямих і портфельних інвестицій банків не повинен перевищувати 60% (норматив Н12), а інвестицій у цінні папери одного установи – 15% капіталу банку (норматив Н11). Капітал же банку, наприклад по групі середніх банків України (з активами від 70 до 200 млн.грн.), перебуває в границях від 13 до 73 млн.грн., що визначає можливість їх портфельного інвестування в обсягах тільки від 2 до 11 млн.грн. Таким чином, можливостей таких банків не достатньо для реалізації більших проектів.

Разом з тим, загальні обсяги кредитування інноваційної діяльності банками обмежені не тільки розміром їх капіталу, але й притягнутими й позиковими їхніми ресурсами, які можуть в 15 – 20 раз перевищувати розмір капіталу банку. Ухвалюючи ж в увагу вимоги про дотримання нормативів ліквідності (які вимагають розміщати частину коштів у високоліквідні й ліквідні активи – нормативи Н4, Н5, Н6), а також нормативів максимального кредитування одного позичальника й сукупності більших кредитів, обсяг кредиту, який мають можливість надати банки даної групи в інвестиційних цілях перебуває в границях від 3 до 18 млн.грн. Більші ж інвестиційні кредити вимагають значно більших обсягів фінансування, що визначає необхідність інтенсивного зростання капіталу банківської системи України і їх укрупнення.

Практичні завдання до теми:

5.1. Завдання по нормативно-законодавчій базі: