Стилістична диференціація укр мови

Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма).

Стиль літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах
Кожний стиль має:
сферу поширення і вживання (коло мовців);
функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і впливу.

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний,, офіційно-діловий та конфесійний. Для визначення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, презентують усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

^ Розмовно – побутовий стиль

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване,. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.
Основні ознаки:
безпосередня участь у спілкування;усна форма спілкування;

неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

Основні мовні засоби:

1. емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

2.
суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

3.
прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

4.
часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);