Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.
1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).
б) На початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).
2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький).
б) Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).
Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: ім е ння — йм е ння, імов і рний — ймов і рний, іт и — йт и, іт и ся — йт и ся (ід е ться — йд е ться).
3. Чергування і — й не буває:
а) При зіставленні понять:
Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир.
б) Перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я:
Ольга і Йосип — друзі;
І раптом людська тінь майнула.
Куди, для чого, хто і як? (Рильський).
в) Після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).